Класифікація витрат і основні методи їх аналізу

Управління витратами та калькулювання собівартості продукції — є чи не найважливішими інструментами управління підприємством та розділом управлінського обліку. Саме собівартість виробництва одиниці продукції є основою для прийняття управлінських рішень.

В міру того, як ускладнюються умови господарської діяльності й зростають попити до росту рентабельності продажів, в свою чергу зростає і необхідність обліку витрат на виробництво. Кожне підприємство має чітку уяву про склад витрат на виробництво готової продукції та їх окупність При функціонуванні ринкових механізмів виникає необхідність удосконалення та створення чіткої системи аналізу та контролю витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

Процес господарської діяльності — це поєднання трьох "вічних" елементів: цілеспрямованої упредмеченої діяльності людей як робочої сили, предметів праці — сировини, матеріалів та засобів праці — основних засобів. Два останніх елементи є матеріальною основою господарювання — засобами виробництва, створеними раніше затраченою (упредмеченою) працею.

Існує три основних складових витрат в процесі господарювання на підприємстві: витрати — матеріальна складова — вартість використаних виробничих запасів (сировини, матеріалів, робіт, послуг), оплати праці основних виробничих працівників, проведених відрахувань на соціальні заходи, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів та ін. Витрати господарської діяльності суб'єктів підприємництва складають сукупні витрати живої та упредмеченої праці на виробництво продукції. В такому складі витрати виробництва однаково притаманні всім видам виробництва та надання послуг.

Національний бухгалтерський стандарт П (С) БО 16 "Витрати" визначає витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Витрати підприємства на рівні виробничих структурних підрозділів виступають у формі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) (рис. 4.1).

Для управління контролерам потрібні не просто витрати, а інформація про їх об'єкти — продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують здійснення витрат, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням робіт, наданням послуг).

Рис. 4.1. Схема формування прибутку від операційної діяльності

За вартісною формою продукція (роботи, послуги) підприємства складається з трьох частин: вартості витрачених засобів виробництва; вартості продукту, створеного необхідною працею; вартості продукту, створеного додатковою працею.

Перша частина вартості є результатом минулої, упредмеченої праці, та інші — результатом живої праці. Необхідний продукт — це предмети і послуги, які задовольняють особисті потреби працівників та їх сімей. Додатковий продукт — це продукт, який використовується для покриття суспільних витрат виробничого і культурно-побутового призначення для збільшення національного багатства в інтересах кожного громадянина і всього суспільства.

Виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість — це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошовій формі.

Під собівартістю продукції прийнято розуміти можливість кожного підприємства замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає в тому, що вона показує величину затрат підприємства на виробництво продукції.

Ефективність господарювання самостійно господарюючого суб'єкту складається в тому, щоб кожне підприємство здійснювало свою діяльність на основі господарського розрахунку, основною вимогою якого є забезпечення високої ефективності виробництва шляхом створення належної матеріальної зацікавленості працівників у результатах своєї праці. Впровадження господарського розрахунку передбачає заміщення витрат доходами та одержання чистого прибутку.

Питання собівартості продукції завжди знаходяться в центрі уваги всіх працівників підприємства на сучасному етапі розвитку економіки.

Собівартість продукції — важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва. В ньому, мов у дзеркалі, відображаються результати господарської діяльності за той чи інший період. Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв'язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об'єкта господарювання, розмір прибутків. На основі рівня собівартості одиниці вироблюваної продукції встановлюється рівень цін. Отже, питання собівартості, методи її обчислення мають велике значення. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Собівартість як показник використовують для оцінки рівня господарювання підприємства (за видами та об'єктами діяльності) та його структурних підрозділів:*

контролю за ефективністю витрачання природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;*

визначення економічної ефективності інвестиційної та Інновацій* ної діяльності, впровадження заходів щодо забезпечення більш ефективного технологічного процесу господарювання;*

розробки і встановлення цін на продукцію (роботи, товари і послуги);*

визначення економічної доцільності та вигідності здійснення підприємницької діяльності за різними об'єктами господарювання. Операційні витрати класифікуються за ознаками (табл. 4.1).

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на: основне, допоміжне і непромислове господарство.

До основного виробництва належать, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Таблиця 4.1

Класифікація витрат

Ознаки | Витрати

За місцем виникнення витрат | Витрати виробництва, цеху, дільниці, служби

За видами продукції, робіт, послуг | Витрати на вироби, тилові представники

виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію

За видами витрат | Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

За способами перенесення вартості на продукцію | Витрати прямі, непрямі

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат | Витрати умовно-змінні, умовно-постійні

За календарними періодами | Витрати поточні, одноразові

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділи.

До непромислового господарства належать: незаводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат.

Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включають до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До умовно-постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні та одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Одноразові, тобто однократні витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Витрати, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

1. матеріальні витрати;

2. витрати на оплату праці,

3. відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

4. інші витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

До елемента "Матеріальні витрати" належать витрати на:

1) сировину та матеріали, що придбаються у сторонніх підприємств і організацій і входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);

2) покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва технологічного процесу і упаковування продукції або інших виробничих та господарських потреб (проведення випробувань, контроль, утримання, ремонт і експлуатацію устаткування, будівель, споруд, інших основних фондів тощо), а також запасні частини для ремонту устаткування; знос інструментів, пристроїв, інвентарю, приладдя, лабораторного обладнання та інших засобів і предметів праці, які не належать до основних виробничих фондів; знос спецодягу,