Для фінансування розвитку підприємництва використовуються внутрішні та зовнішні джерела. Залучені кошти спрямовуються на забезпечення проведення операцій у звичайних умовах. З виникненням надзвичайних подій підприємство залучає ресурси для подолання руйнівних наслідків. Проведення господарських операцій за звичайних умов передбачає здійснення фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Для кожного із зазначених видів характерні певні особливості залучення та використання фінансових ресурсів. Значними є також відмінності, пов'язані зі стадією розвитку підприємства: заснування, сталого розвитку, реорганізації, ліквідації. Важливими можуть бути також і зміни, спричинені розвитком галузі, в якій функціонує підприємство.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок власних доходів підприємства і передбачає використання таких джерел, як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та надходження від реалізації (обміну) частини майна підприємства. Особливу роль відіграють дивідендні виплати, що спрямовуються на внутрішні інвестиції. Вони мають місце у випадках, коли власники фірми приймають рішення провести виплату дивідендів у формі власних акцій. Зовнішнє фінансування передбачає використання не власних, а залучених від інших інвесторів активів. Зовнішніми джерелами є: надходження від емісії акцій, розміщення боргових зобов'язань і збільшення кредиторської заборгованості. Крім того, зростання активів підприємства може відбуватися внаслідок одержання ресурсів від інших суб'єктів господарювання (у формі оренди, благодійних внесків, безповоротної допомоги та ін.). Джерела фінансування діяльності підприємства наведені на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Джерела фінансування діяльності підприємства

Висновки про способи, за допомогою яких підприємство отримало фінансові ресурси для забезпечення господарських операцій, можна зробити під час проведення аналізу величини і структури джерел фінансування активів підприємства (або його пасивів). Вони відображають умови залучення коштів, співвідношення власних і запозичених джерел фінансування, структуру заборгованості за формами фінансування. В той же час, пасиви – це не просто показники джерел надходження активів підприємства. Вони відображають також зобов'язання суб'єкта господарської діяльності перед особами, які фінансують його розвиток.

Такі зобов'язання залежать від способу фінансування капіталу. Наприклад, якщо фінансові ресурси передаються підприємству на умовах позики, отримані суми мають бути поверненими в установлені строки з виплатою передбаченої винагороди. У випадках, коли матеріальні та нематеріальні цінності внесені як вклади засновників, вони, як правило, не підлягають погашенню (за винятком випадків ліквідації підприємства). Але на основі таких внесків інвестори отримують передбачені статутом права: участь в роботі визначених органів управління, можливість отримувати дивіденди, права на перепродаж часток внесеного капіталу, погашення їх у випадках припинення діяльності підприємства та ін.

Пасиви поділяються на власний капітал підприємства, забезпечення майбутніх витрат і платежів та позиковий капітал. До власного капіталу належить капітал, переданий суб'єкту підприємництва у власність засновниками й учасниками, а також отриманий на основі господарської діяльності підприємства. Таким чином, у складі власного капіталу розрізняють дві основні частини: фінансові ресурси, внесені до фондів підприємства засновниками і учасниками, а також капітал, отриманий на основі господарської діяльності.

Власний капітал є власністю підприємства і не підлягає поверненню засновникам, за винятком випадків ліквідації підприємства. Але слід мати на увазі, що підприємство є власністю засновників і учасників. Причому, до об'єктів такої власності належать не тільки внески акціонерів, а і той капітал, який отримано в процесі господарської діяльності товариства. Оскільки він потенційно належить акціонерам, то його ще називають капіталом акціонерів, або акціонерним капіталом.

Треба звернути увагу на те, що в нормативних документах (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" і 3 "Звіт про фінансові результати") є інше визначення власного капіталу підприємства, ніж наведене вище. Власний капітал розглядають як частину вартості активів підприємства, що залишається після виключення зобов'язань. Але в такому випадку увага звертається не на джерела фінансування активів (пасивний капітал). Таким чином визначається співвідношення між величиною власного капіталу та сумою вартості активів, що є їх забезпеченням. У разі, якщо активи перевищують вартість власного капіталу (як пасиву), такий показник свідчить про позитивний розвиток підприємства з погляду акціонерів. Перевищення зобов'язань величини активів є наслідком погіршення діяльності підприємства.

Позиковий капітал – це капітал, який залучається підприємством на умовах позики. Це зобов'язання, що відрізняються від власного капіталу, тобто зобов'язання, які мають бути погашені в установлені терміни і за умов, передбачених способами фінансування. Позиковий капітал мобілізується з метою фінансування підприємства додатково до ресурсів, що забезпечуються власним капіталом. Кошти, залучені як позика, мають важливе значення у забезпеченні діяльності суб'єктів господарювання.

Власний і позиковий капітал мають різну структуру. Так, власний капітал охоплює такі основні елементи: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Кожен з них має різні джерела фінансування. Додатковий капітал – це капітал, який залучається як додатковий до статутного. Величина такого капіталу (як і статутного фонду) відображається в пасиві балансу як частина власного капіталу і змінюється тільки у разі проведення певних операцій, передбачених статутом. У складі додаткового капіталу можна виокремити окремі складові: емісійний дохід, дооцінка активів, вартість безкоштовно отриманого майна та ін.

Під емісійним доходом розуміють дохід, отриманий акціонерним товариством шляхом продажу акцій за цінами, вищими за їх номінальну вартість. Емісійний дохід може бути отриманий навіть до початку господарської діяльності підприємства, в процесі його заснування та первинного розміщення акцій. Тому правильнішим буде відносити такі надходження не до доходу, а до додаткового капіталу, оскільки надлишковий капітал (емісійний доход) – це надходження, які отримує підприємство за рахунок того, що інвестори оцінюють його активи та їх капіталізацію за більш високою вартістю відносно величини статутного капіталу.

Резервний капітал – це капітал, який формується на підприємстві з метою фінансування можливих збитків. За рішенням власників і менеджерів для забезпечення діяльності підприємства за умов виникнення кризових ситуацій можуть створюватися резервні фонди, джерелами фінансування яких є чистий прибуток підприємства. Такі фонди мають формуватися у розмірах, визначених установчими документами акціонерного товариства. Відповідно до вимог законодавства України на кожному підприємстві в обов'язковому порядку створюється резервний капітал. Його обсяг має бути не менше 25% від величини статутного капіталу. Формується він шляхом щорічних відрахувань в цей фонд у розмірі не менше ніж 5% від чистого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток – це прибуток підприємства, який залишається після виплати податків, процентів і дивідендів кредиторам і акціонерам. Він формується як за рахунок прибутку, що залишився після перерахованих виплат у звітному періоді, так і залишку невикористаного прибутку за попередні роки. Нерозподілений прибуток використовується з метою формування фондів погашення позикового капіталу, придбання основних засобів, поповнення оборотних активів, оплати рахунків дебіторів, проведення інвестиційної діяльності (довгострокових і короткострокових фінансових вкладень), формування фондів економічного стимулювання тощо.

Структуру власного капіталу підприємства відображено на рис. 2.5.

Позиковий капітал поділяється на дві частини: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання. Під зобов'язаннями підприємства розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок попередніх подій та погашення якої має призвести до зменшення його активів. До поточних зобов'язань належить заборгованість строком до одного року, до довгострокових – більше одного року.

Рис. 2.5. Структура власного капіталу акціонерного товариства

Порядок формування статутного капіталу акціонерного товариства

Статутний капітал підприємства є одним із найважливіших елементів його власного капіталу. Статутний капітал відображає вартість матеріальних ресурсів, нематеріальних активів, фінансових вкладень і грошових коштів, які засновники і учасники передали у власність або розпорядження підприємству.

Поряд з цим – статутний капітал відображає зобов'язання підприємства перед засновниками і учасниками (в акціонерному товаристві перед акціонерами), на основі яких вони одержують відповідні права. Такими правами є: участь в управлінні підприємством, право на отримання дивідендів, на перепродаж акцій або передачу їх іншими способами, право на погашення акцій у разі ліквідації акціонерного товариства, право на першочергове придбання акцій у випадку проведення додаткової емісії та ін.

Величина статутного капіталу акціонерного товариства фіксується у статуті і підлягає зміні тільки після перереєстрації статуту. Рішення про внесення змін до статуту акціонерного товариства, включаючи ті, що пов'язані з величиною статутного капіталу, приймаються вищим органом управління акціонерного товариства – загальними зборами акціонерів. За рахунок мобілізації коштів у складі статутного капіталу формуються активи підприємства (необоротні й оборотні). Структура активного капіталу визначається засновниками і правлінням акціонерного товариства.

Статутний капітал на першому етапі заснування підприємства формується за рахунок внесків засновників. Такими внесками можуть бути:–

будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери;–

права користування, включаючи інтелектуальну власність;–

грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Величина вкладу оцінюється в гривнях і становить частку (пай) учасника у статутному капіталі.

Порядок оцінювання вкладів, внесених у формі, яка відрізняється від грошової, визначається установчими документами акціонерного товариства. Для формування статутного капіталу не допускається використання бюджетних коштів, фінансових ресурсів, які отримані в кредит і під заставу. Майно, яке передано засновниками підприємству в процесі формування статутного капіталу, належить акціонерному товариству на правах власності, повного господарського ведення або оперативного управління. Підприємство (якщо інше не передбачено чинним законодавством або його