Кредитні системи

План

1. Поняття кредитної системи

2. Банківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонування

3. Центральні банки, їх функції та операції

4. Комерційні банки та класифікаційні ознаки їх видів

5. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

6. Міжбанківські об'єднання

7. Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення

8. Нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків

Поняття кредитної системи

У теорії існує два підходи до визначення суті кредитної системи:—

сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини;—

сукупність банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають позики.

Однак у другому підході є такі недоліки:—

немає основи об'єднання банківської та парабанківської систем;—

відсутня мотивація об'єднання установ у пара-банківську систему;—

не всі парабанківські установи здійснюють позикові операції.

Структура кредитної системи країн з розвинутою ринковою економікою подана на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Структура кредитної системи країн з розвинутою економікою

Економічною основою функціонування кредитної системи є кредитні відносини, що виникають у господарському обігу в зв'язку з незбігом у часі витрат суб'єктів господарювання й отримання ними виручених від реалізації продукції коштів. Унаслідок цього в одних підприємств виникає потреба в додаткових коштах для фінансування процесу виробництва, а в інших з'являється значна сума тимчасово вільних коштів.

Розв'язання цього протиріччя можливе за допомогою інститутів кредитної системи, в яких акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб'єктів ринку і надаються в тимчасове користування іншим, що відповідає економічним і соціальним потребам суспільства загалом.

Необхідність і передумови кредитної системи як центральної ланки економіки ґрунтуються: з одного боку — на розвитку виробництва та розширенні торгівлі, що зумовлюють зростання обсягів грошового обігу, а звідси — необхідність його організації; з іншого — виникає необхідність у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаної з накопиченням і розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку. В зв'язку з цим і виникли інститути кредитної системи, котрі поділяються на три великі групи: центральні банки, комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (парабанки).

Банківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонування

Головною ланкою кредитної системи в будь-якій країні є банки, котрі здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Банк — це установа, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності й строковості.

Банківська система — організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:—

однорівневу;—

дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці" виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень — комерційні банки. їх клієнти — підприємства, організації, населення.

За дворівневою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі — відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Основні функції банківської системи:

1. Трансформаційна — зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають змогу їх трансфор-мовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків і грошового ринку (стабілізаційна), яка виявляється у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків, у створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів і за діяльністю банків загалом.

Центральні банки, їх функції та операції

В умовах ринкової економіки центральні банки, зазвичай, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади, їх головне призначення — забезпечення стійкості національної грошової одиниці й регулювання та координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Можна виділити такі основні функції, притаманні центральному банку:—

грошово-кредитне регулювання економіки;—

емісійна функція;—

"банк банків" і банкір уряду;—

банківський нагляд.

Національний банк України відповідно до своїх функцій здійснює операції:—

надає комерційним банкам кредити;—

веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;—

купує та продає цінні папери, що випускає держава;—

надає кредити банкам під заставу цінних паперів;—

купує та продає іноземну валюту;—

проводить операції з резервними фондами грошових знаків;—

організує інкасацію та перевезення грошових знаків й інших цінностей;—

інші.

Комерційні банки та класифікаційні ознаки їх видів

Комерційні банки — це кредитні установи, які здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове і розрахункове обслуговування, виконання валютних й інших банківських операцій.

Комерційні банки класифікуються:—

за формами власності (державні, приватні, кооперативні та змішані);—

залежно від кола здійснюваних операцій (універсальні, спеціалізовані);—

за організаційно-правовою формою діяльності (пайові, акціонерні товариства);—

за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні, міжнародні);—

за приналежністю до країн (національні, іноземні, спільні);—

за розміром статутного фонду (малі, середні, великі).

Банківські операції — це операції, спрямовані на розв'язання завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, зазвичай, пов'язані з рухом особливого товару — грошей.

Можна виділити чотири групи банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги, інші операції.

Пасивні операції — це операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси. Активні операції — операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення коштів, залучених у процесі пасивних операцій (операції з цінними паперами та кредитні операції).

Банківські послуги здійснює банк за дорученням клієнта, за його рахунок, і, зазвичай, від його імені. Тобто банк є агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг — агентські). За виконання цих послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначає угода між банком і клієнтом. Найтиповішим є розподіл банківських послуг на традиційні (послуги, пов'язані з виконанням розрахунково-касових, кредитних, валютних, депозитних операцій тощо) і нетрадиційні (гарантійні, посередницькі, трастові, консультаційні тощо). До інших операцій комерційних банків належать:—

операції з векселями;—

факторингові;—

лізингові;—

консорціуми!;—

фондові;—

валютні;—

фінансування капітальних вкладень;—

міжбанківські та ін.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Крім банків, існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему. До її складу входять:—

спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ). діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на сфери кредитування, що є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво);—

поштово-ощадні установи, котрі акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ і держави.

У світовій практиці до парабанків належать:

1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, переважно дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній).

2. Лізингові компанії (купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5—8 років і більше) фірмі-орендареві, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна).

3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг).

4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків унаслідок стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії володіють достатньо значними та стійкими грошовими ресурсами, які вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній).

5. Пенсійні фонди (утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій); володіють значними сумами грошових коштів, котрі вкладають в акції й облігації різних підприємств).

6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити).

7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, зазвичай, це короткострокові — до трьох місяців — кредити на споживчі цілі).

8. Інші (трастові компанії, кредитні товариства і под.).

Міжбанківські об'єднання

На сучасному етапі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об'єднань, утворення яких ґрунтується як на добровільному об'єднанні самостійних банків (злиття), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування і залежності (поглинання).

Головні представники міжбанківських об'єднань:—

асоціативного комерційного типу — консорціуми та картелі;—

корпоративного типу — концерни і трести.

Банківський консорціум — це тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Головною метою консорціуму є: збільшення обсягів операцій через концентрацію ресурсів, розподіл ризиків, що дає змогу обмежити втрати для кожного учасника консорціуму у випадку неплатежів позичальників.

Банківський картель — об'єднання великих банків, в основі якого міститься угода про розподіл сфер діяльності (узгодження та проведення єдиної політики при встановленні процентних ставок і виплати дивідендів, умов кредитування і под.).

Банківський концерн — монопольне об'єднання акціонерних банків, де великий банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків