Кредит у ринковій економіці

План

1. Кредит: необхідність, суть, теорії, форми та види
Необхідність кредиту
Суть кредиту
Теорії кредиту
Форми та види кредиту

2. Процент за кредит

3. Функції та роль кредиту

Кредит: необхідність, суть, теорії, форми та види

Необхідність кредиту

Унаслідок розвитку процесів обміну товарами виникає кредит. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не відкидаються коливання, приливи та відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід'ємного атрибута товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва та часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів і необхідністю їх використання в народному господарстві.

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Кредит потрібний також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських і особистих потреб; кредитори мають змогу отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів — у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, — невизначеність потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також поява потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Суть кредиту

Кредит — це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості та платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:—

позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами — банківські установи;—

гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);—

джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;—

кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об'єктом кредитних відносин є грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб'єкти кредитних відносин:—

кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій або натуральній формі іншому суб'єктові ринку на засадах поверненості, строковості й платності;—

позичальник — сторона, яка отримує позику.

Теорії кредиту

До засновників натуралістичної теорії кредиту належать англійські економісти А. Сміт (1723—1790) і Д. Рікардо (1772—1823).

Основні постулати цієї теорії:—

об'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;—

позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;—

кредит виконує пасивну роль, а банки — це звичайні посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:—

кредит не створює реального капіталу;—

кредит залежить від виробництва;—

кредит залежить від позичкового процента, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворної теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671— 1729).

Згідно з його поглядами, кредит посідає місце, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Він може створювати багатство і капітал; банки є творцями капіталу, а не звичайними посередниками.

Головні положення цієї теорії використали Дж. Кейнс і його послідовники, котрі обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позичкового процента та відповідне розширення інвестицій, що приводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак — до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса були представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів — ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема, за допомогою кредиту.

Капіталотворна теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою головними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

Форми та види кредиту

Існують товарна і грошова форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кредитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні отримують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:—

комерційний (надається одним товаровиробником іншому в вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і, зазвичай, оформляється векселем);—

банківський (надається банками, зазвичай, у грошовій формі; банки можуть виступати не лише кредиторами, а й позичальниками);—

державний (надається юридичними та фізичними особами державі — в особі центральних та місцевих органів влади);—

міжнародний (надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності).

Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит, що ґрунтується на використанні таких принципів:—

цільовий характер кредитування (передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси);—

поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;—

строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;—

платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;—

забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики і заборгованістю за позикою.

Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Види банківського кредиту поділяють:

1. За призначенням — на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів); споживчий кредит (фізичним особам).

2. За строками користування — короткострокові (до року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки).

3. За забезпеченням — забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові).

4. За ступенем ризику — стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні, безнадійні.

5. За методами надання — у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою).

6. За строками погашення — водночас, на виплату, достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Процент за кредит

Процент за кредит, або позичковий процент, — це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами.

Формування процентної ставки залежить від багатьох чинників, а саме:—

рівня облікової ставки НБУ;—

терміну надання позики;—

особливостей забезпечення кредиту;—

платоспроможності й авторитету позичальника;—

темпу інфляції; .—

перспектив зміни ринкової кон'юнктури;—

інших чинників.

Сукупність цих чинників (факторів) визначає межі диференціації кредитного процента.

У банківській практиці використовується поняття маржі.

Маржа — це різниця між процентними ставками (в загальному розумінні), а в процесі кредитування — різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового процента) і ставками залучених коштів (ставки депозитного процента). Величина маржі має бути такого рівня, щоби забезпечити належну рентабельність КБ і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма процента, або процентна ставка, що розраховується за формулою:

де Д — річний дохід на позичковий капітал;

К — середньорічна сума наданого кредиту.

Норма процента залежить від величини норми прибутку, яка є максимальною межею норми процента. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов'язані з операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

Основними видами процентних ставок е:—

ринкова (формується безпосередньо на ринку позичкових капіталів);—

середня (формується за певний період часу).

На розмір процентної ставки за кредити впливають такі фактори:—

макроекономічні (рівень інфляції; рівень облікової ставки центрального банку; попит та пропозиція на кредитному ринку);—

мікроекономічні (термін користування кредитом; розмір кредиту; рівень ризику).

Для нарахування простих процентів за депозитами і кредитами банків використовують формулу:

де К — розмір плати за користування коштами;

С — сума кредиту чи депозиту;

Т — термін користування грошима (у днях);

П — процентна ставка.

Нарахування складних процентів здійснюється так:

де FV — розмір плати за користування коштами;

P — сума наданих коштів;

R — процентна ставка;

п — кількість періодів.

Джерелом оплати позичкового процента є прибуток, який отримує позичальник.

Функції та роль кредиту

Унаслідок зміни економічних умов у країні відбуваються зміни ролі кредиту та сфери його застосування. Наприклад, в умовах функціонування повноцінних грошей роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей несуттєво залежала від застосування кредиту. Зменшення маси повноцінних грошей в обігу здійснювалося через перетворення їх на скарб (без участі кредиту), і навпаки.

При функціонуванні неповноцінних грошей збільшення або зменшення їх маси відбувається завдяки кредитним операціям, унаслідок чого роль кредиту зростає.

Ще важливішою є роль кредиту в умовах інфляції, бо регулювання грошової маси в обігу за допомогою кредиту має велике значення для підтримання стабільності купівельної спроможності грошової одиниці.

Існують такі функції кредиту: перерозподільна, емісійна (антиципаційна), контрольна (рис. 6.1).

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування й управління кредитом, а саме:—

розширюється сфера застосування кредиту;—

вдосконалюються методи кредитування;—

починає використовуватися комерційний та іпотечний кредити;—

підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

Рис. 6.1. Функції кредиту

Література

1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997. — Ст. 85, 95,