На цьому ж самміті ЄС оприлюднив рішення про падання Україні ринкового статусу. В офіційному журналі ЄС було опубліковано Регламент № 2117/ 2005, за яким Україну вилучено з переліку "країн із перехідною економікою". Це рішення набуло чинності з ЗО грудня 2005 р.

Зважаючи не те, що Україна набула статусу безпосереднього сусіда розширеного Європейського Союзу, особливо важливого значення набуває оновлення стратегії розвитку транскордонного співробітництва, заснованої на європейських принципах.

В Україні є достатнє правове підґрунтя для транскордонного співробітництва — це і міжнародні акти, до яких приєдналась Україна, і Закон України "Про транскордонне співробітництво". Проте його розвиток гальмується відсутністю комплексного підходу до організації співпраці, побудованої на балансі національних і регіональних інтересів.

З метою активізації розвитку транскордонного співробітництва необхідно вжити низку заходів:*

інтенсифікувати процеси євро-інтеграції з використанням інноваційної моделі проникаючої транскордонної (ТКС) й транс-секторальної двосторонньої інтеграції, поглиблення на цій основі міждержавних двосторонніх зв'язків з метою посилення інтегральної конкурентоспроможності регіонів країн-партнерів;*

забезпечити становлення багаторівневої системи співпраці між українськими регіонами та регіонами сусідніх держав шляхом формування в межах великих євро регіонів окремих локальних транскордонних об'єднань;*

розробити нову Комплексну програму розвитку транскордонного співробітництва з урахуванням нової геополітичної ситуації, інструментарій і механізми співпраці з ЄС (попередня Програма в основному виконана). Пріоритетами Програми мають стати: інституційний розвиток, розвиток інфраструктури пунктів перетину кордону, розбудова транспортної інфраструктури та міжнародних транспортних коридорів, розвиток економічного співробітництва, спільні природоохоронні програми, розвиток людських ресурсів, культурне, інноваційне та науково-дослідницьке співробітництво;*

забезпечити відповідну систему фінансування ТКС із залученням державних, місцевих і приватних фінансів, а також коштів міжнародних організацій. Для забезпечення державної фінансової підтримки програм і проектів розвитку транскордонного співробітництва доцільно використати механізми, закладені у Законі України "Про транскордонне співробітництво", а також залучити інструментарій і фінансові можливості відповідних програм ЄС;*

постійно проводити моніторинг реалізації транскордонних програм і проектів, своєчасно вносити корективи і прогнозувати тенденції розвитку.

У кожній області доцільно створити євро-регіональні представництва, відповідальні за підготовку, експертизу і моніторинг транскордонних проектів.

Необхідно проводити навчання кадрів для системи територіального управління, готувати спеціалістів, ознайомлених з проблематикою ТКС. Слід розвивати інформаційне забезпечення ТКС з метою підвищення поінформованості населення про можливості співпраці, розвиток громадянського суспільства, впровадження загальноєвропейських цінностей.

Сучасними завданнями транскордонного співробітництва в Україні мають стати європейські пріоритети у цій сфері, а саме: залучення економіки прикордонних регіонів до європейських ринків, вирішення проблем довкілля і охорони здоров'я, протидії організованій злочинності та "тінізації" економіки, забезпечення безпеки кордонів, боротьба з нелегальною міграцією, активне сприяння контактам між людьми.

Головним інструментом євро-інтеграції є внутрішні перетворення. їхній зміст визначають три вектори: політичний (розвиток демократичних інститутів для забезпечення верховенства права, свободи ЗМІ, дотримання прав людини тощо), економічний (створення конкурентоспроможної ринкової економіки) і правовий (адаптація українського законодавства до законодавства ЄС).

Тривалий підготовчий період перетворив весь комплекс відносин Україна — ЄС на стрижень стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави. Саме меті європейської інтеграції України нині підпорядковані інституційні перетворення, вся політика внутрішніх реформ.

Головним завданням в економічній сфері має стати створення конкурентоспроможної ринкової економіки, покращення інвестиційного клімату, забезпечення макроекономічної стабілізації та сталого зростання.

На поточний момент є низка проблем економічного характеру, які є актуальними і для України, і для країн Євросоюзу. їхнє розв'язання вимагає тісного співробітництва. Передусім йдеться про енергетичну сферу. Надійне енергозабезпечення і диверсифікація поставок енергоносіїв є одним із найнагальніших завдань національної безпеки України. Водночас життєво важливе значення для Європи і для Української держави має підтримання наявних та створення нових транспортних коридорів, зокрема у контексті реалізації проекту Євроазіатського нафтопереробного коридору. Окремої уваги потребує питання ядерної безпеки, у тому числі проблеми Чорнобильської АЕС та відповідної допомоги з боку ЄС.

Нагальним залишається завдання наближення політики України у сфері зайнятості та соціальної політики до стандартів і практики ЄС. Підвищення якості життя стане найкращим аргументом правильності європейського вибору, забезпечить широку громадську підтримку курсу реформ.

Важливим євро-інтеграційним завданням є адаптація українського законодавства до норм і стандартів ЄС та ефективне впровадження їх у практику. В Україні загалом сформовано нормативно-правову базу й інституційний механізм адаптації. Тому на часі завершення цього процесу та наступна імплементація законодавчих актів.

Наближення до стандартів ЄС потребує комплексних інституційних, політичних, соціально-економічних і гуманітарних реформ, результативність яких оцінюється за Копенгагенськими критеріями. На нинішньому етапі Україна співробітничає з ЄС на партнерських засадах, формуючи передумови для поступового входження до європейської спільноти. Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття Плану дій Україна — ЄС у рамках Європейської політики сусідства. Своєчасне! якісне виконання Плану дій дасть змогу створити передумови для нового формату двосторонніх відносин — нової Угоди про партнерство і співробітництво. Саме у ній і мають бути окреслені питання щодо перспектив членства України в ЄС. Підготовка цього документа розпочалася у 2006 р.

В економічній співпраці нової української влади з Об'єднаною Європою визначено три першочергові етапи, які наведено у "Дорожній карті", затвердженій для виконання зазначеного Плану дій:*

визнання з боку Європейського Союзу ринкового статусу української економіки (це питання було вирішено наприкінці 2005 р., що наочно засвідчило серйозність намірів ЄС розвивати відносини з Україною);*

врегулювання питання торгівлі сталеливарними виробами між Україною та ЄС з урахуванням збереження обсягів традиційних поставок до нових держав — членів ЄС;*

вивчення економічних передумов для укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Успішна реалізація Плану за результатами 2005 р. дає підстави активізувати розгляд питань про поступове спрощення візового режиму та забезпечення соціального захисту українських трудових мігрантів у країнах — членах Євросоюзу.

У відповідь на практичний розвиток співробітництва з Євросоюзом Україна також може очікувати від країн — членів ЄС скасування імпортних квот, збалансування торговельних потоків, компроміс щодо спільного розв'язання інших актуальних питань.

Належна імплементація Плану дій не лише стимулюватиме внутрішні політичні й економічні реформи в державі, а й істотно поглибить відносини України та ЄС, у тому числі шляхом отримання доступу до внутрішнього ринку Союзу. Разом з тим Україна вже зараз пропонує європейській стороні розпочати діалог про нову довгострокову політику, її мета — відчинити для України двері Євросоюзу відповідно до статутних документів ЄС. І хоча вступ України до ЄС — тривалий процес, але за умови сконцентрованих напружених зусиль з боку влади, за підтримки всього українського суспільства, а також за сприятливого розвитку подій всередині ЄС цей шлях є реальним і може бути подоланий у середньостроковій перспективі.

Чергове розширення Європейського Союзу у 2004 та 2007 рр. ставить перед Україною два завдання. Перше з них — це необхідність прискорення економічних реформ в цілому та реструктуризації виробництва зокрема. Адже можливість скористатися позитивними ефектами розширення багато в чому визначається рівнем і динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Друге полягає в необхідності пошуку нової моделі співробітництва з розширеним Євросоюзом, реалізація якого, у свою чергу, залежатиме від економічних перетворень в Україні та переходу на інноваційний шлях розвитку.

Щодо внутрішньо економічних кроків, то Україна має здійснити низку невідкладних фундаментальних системних трансформацій, а саме:*

реалізувати стратегію випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6—7 % (у 1,5— 2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами — членами ЄС;*

опанувати інноваційну модель структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити суттєве підвищення конкурентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;*

забезпечити цілеспрямовані передумови для скорочення розриву в рівні й якості життєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

У реалізації економічного співробітництва з ЄС Україна орієнтується на необхідності запровадження інтеграційної ідеології економічних відносин, що передбачає інтеграцію України в економічні та соціальні структури ЄС, поступове входження України до єдиного внутрішнього ринку ЄС, створення повноцінного конкурентного середовища.

Водночас маємо активно працювати над вирішенням завдань так званої секторальної (або галузевої) інтеграції. Йдеться про поглиблення інтеграційних процесів між нашою державою та ЄС в енергетичній сфері, співробітництво у розвитку транспортно-комунікаційних мереж, в інформаційній сфері та галузях високих технологій.

Ключова увага має належати розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на ринку ЄС з відповідними умовами та етапами підготовки внутрішнього економічного середовища до європейських вимог, а саме: досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва, заробітної плати та ін.

Останніми роками намітився позитивний процес інтенсифікації стосунків України з Європейським Союзом. Так, на початку 2007 р. у Києві відбулося засідання Україна — трійка ЄС. Захід здійснено в контексті посиленого політичного діалогу, в ході якого розглядалося питання укладання нової рамкової угоди, регіонального співробітництва й енергетичної безпеки.

У межах діалогу Україна — ЄС