Міжнародні валютно-фінансові інституції

План

1. МВФ: проблеми створення і діяльності

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, які визначаються їхніми статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди, що створюються такими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад, бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходи і програми. Тому, в аспекті міжнародних фінансів, їх суб'єктами на наднаціональному рівні є, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого — міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються цієї країни чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інституції мають взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини — надання кредитів урядам та їх погашення і сплату відсотків. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути здійснюють фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

Таким чином, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інституції забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були. При цьому на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково враховують інтереси окремих країн.

Наростання процесів інтеграції, інтернаціоналізації господарського життя та його глобалізації сприяє як посиленню ролі діючих організацій та інституцій, так і створенню нових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їх маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків.

Враховуючи ту особливість, що міжнародні фінансові інституції виконують певні специфічні функції наднаціонального характеру з координації та регулювання міжнародних фінансів, їхня діяльність розглядається саме під таким кутом зору в цьому розділі. Наступний розділ присвячено аналізу діяльності найважливіших міжнародних економічних організацій як суб'єктів міжнародних фінансів.

МВФ: проблеми створення і діяльності

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їх мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі та міжнародного й регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАЛ) та Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав діяльність з березня 1947 р. Місцезнаходження — Вашингтон.

Згідно зі Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті та 75 % та у національній валюті певної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % у вільно конвертованій і 77,3 % у національній валюті.

У194 7 р. членами МВФ було 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд. дол. США. Найбільші квоти належали Сполученим Штатам Америки, Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. На сьогодні оплачений капітал сягає 297 млрд. дол. США (212 млрд. СПЗ). Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду (табл. 3.1).

Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажання стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна, разом з

Таблиця 3.1. Країни — члени МВФ з найбільшими квотами, млн. СПЗ |

Країна | Квота | % до підсумку

1 | США | 37 149,3 | 17,669

2 | Японія | 13 312,8 | 6,332

3 | Німеччина | 12 008,2 | 6,187

4 | Велика Британія | 10 738,5 | 5,107

5 | Франція | 10 738,5 | 5,107

6 | Італія | 7 055,6 | 3,356

7 | Саудівська Аравія | 6 985,5 | 3,322

8 | Канада | 6 369,2 | 3,029

9 | Росія | 5 945,4 | 2,828

10 | Нідерланди | 5 162,4 | 2,455

11 | Китай | 4 687,2 | 2,229

12 | Бельгія | 4 605,2 | 2,190

13 | Індія | 4158,2 | 1,978

14 | Швейцарія | 3458,5 | 1,645

15 | Австралія | 3 236,4 | 1,539

16 | Бразилія | 3 036,1 | 1,444

..............................................................................................................................................

31 | Україна | 1 372,0 | 0,653

іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р.

На час вступу України до Фонду було проведено вісім і завершувався дев'ятий загальний перегляд квот. Згідно з восьмим переглядом квота України була спочатку визначена у 665 млн. СПЗ. Але вже в листопаді 1992 р. завершився дев'ятий загальний перегляд квот, у результаті якого відбулося загальне збільшення квот Фонду на 50 %. Квота України досягла 997,3 млн. СПЗ.

Нині чинні квоти держав — членів МВФ установлені в січні 1999 р. на основі одинадцятого загального перегляду квот, згідно з яким квота України зросла до 1372 млн. СПЗ. Квота України є 31-ю за розміром і становить 0,653 % у загальному капіталі фонду.

Керівними органами Фонду є Рада керуючих, Директорат, Секретаріат. Вищий орган — Рада керуючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси у Раді керуючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду.

Так, частка США в загальній кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості — 85 % голосів. Нині 10 західних держав (у тому числі Сполучені Штати Америки) мають понад половину голосів у МВФ, а решта належить іншим 170 країнам.

Виконавчим органом Фонду є Виконавча рада. Вона складається з 24 виконавчих директорів. З них 8 представляють окремі країни (США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, Саудівська Аравія, Росія, Китай). Решта виконавчих директорів представляють групи країн.

Україна входить до групи із 12 таких держав (табл. 3.2). Виконавчим директором від цієї групи країн є представник Нідерландів. Україна посідає в групі друге місце за кількістю голосів. її представник призначений заступником виконавчого директора від групи.

Таблиця 3.2. Група 12 країн — членів МВФ, до якої входить Україна

Держава | Кількість голосів | % від загальної

кількості голосів

МВФ

Нідерланди | 51874 | 2,420

Україна | 13970 | 0,652

Румунія | 10 552 | 0,492

Ізраїль | 9 532 | 0,445

Болгарія | 6 652 | 0,310

Хорватія | 3 901 | 0,182

Боснія і Герцеговина | 1941 | 0,091

Грузія | 1753 | 0,082

Кіпр | 1646 | 0,077

Молдова | 1482 | 0,069

Вірменія | 1170 |