Македонія | 939 | 0,044

Вся група | 105 412 | 4,919

За 55 років функціонування Міжнародний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і високу пристосовуваність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка діяла до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником нової міжнародної грошової одиниці — СПЗ.

Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання та збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.

До речі, Радянський Союз свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Причини зацікавленості СРСР полягали в тому, що МВФ створювався як інститут післявоєнного економічного та валютно-фінансового співробітництва, яке мало активно сприяти швидкому вирішенню таких надзвичайно важливих фінансово-економічних проблем, як репарації, заборгованість між союзниками, проведення демобілізації, перехід економіки на "мирні рейки" та її подальший післявоєнний розвиток. Саме членство СРСР у МВФ і вирішення за його допомогою названих та інших проблем дало б можливість прискорити та полегшити відбудову народного господарства в Радянському Союзі, прискорити соціально-економічний прогрес.

Радянський Союз прагнув стати одним із провідних членів Фонду, його квота з усього капіталу Фонду, що становив 8,8 млрд. дол. США, планувалась на рівні 1,2 млрд. і мала стати третьою за розміром після американської й англійської. Причому квота СРСР була встановлена осібно, не на базі так званої комбінованої формули, яка застосовувалася до всіх країн — членів Фонду і була запропонована канадською делегацією. Ця формула передбачала врахування трьох моментів: обсягу зовнішньої торгівлі, національного доходу країни та реальних обсягів її золотовалютних запасів. Якби квота СРСР обчислювалася за цією формулою, то вона була б значно меншою, адже в передвоєнні роки Союз відігравав у світовій торгівлі малопомітну роль.

Встановлення такої високої квоти для країни, що несла основний тягар Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому неординарному рішенні виявились надії країн — учасниць Бреттон-Вудської угоди на значне розширення взаємної торгівлі цих країн із СРСР у післявоєнний період.

Провівши з країнами — засновницями МВФ усю необхідну попередню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, політичними причинами:*

по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надавала права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;*

по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки американці;*

по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, були зобов'язані згідно з його статусом повідомляти дані про свої золотовалютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу тощо.

Всі ці дані на той час були глибоко засекречені й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питання про надання подібних відомостей за кордон.

Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не закінчилася. Користуючись тогочасним політичним та економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на початку 50-х років Польщі та Чехословаччини, які були серед країн — засновниць цієї міжнародної організації. У1964 р. залишила Фонд Куба, і тільки Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка продовжувала брати участь у роботі Міжнародного валютного фонду.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена у тому, щоб стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив і затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Було пройдено всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 р., між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни — члени МВФ мають продемонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів із платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.

На відміну від колишнього СРСР Україна, вступаючи до МВФ, ніяких особливих переваг не мала. Вона-повинна була виконувати всі вимоги Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже незначна частина кредитів надається Фондом автоматично, без жодних умов. Це кредити в рамках резервної частки МВФ. Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після детального вивчення експертами цієї організації стану справ у країні — одержувачі кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які у своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії одночасно рекомендують уряду країни певні заходи щодо успішного вирішення питання про надання Фондом кредитів.

Проте навіть уже узгоджені кредити надаються далеко неавтоматично, а поступово, певними частками (траншами). І, якщо країна не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу.

Ось чому перед вирішенням питання про надання Україні чергового кредиту від МВФ, до Києва навідуються його функціонери.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн. СПЗ (майже 900 млн. дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлений як безстроковий і безвідсотковий, який потрібно буде викупити в майбутньому.

Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною — опікуном України.

Завдяки членству в МВФ Україна може отримати досить вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції. Загалом за останні роки від Міжнародного валютного фонду Україна одержала 2,7 млрд. дол. США.

Література

1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня.

2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001.

3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002.

4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003.

5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004.

6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006.

7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.