Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних валютно-фінансових відносин

План

1. Економічні організації системи ООН

2. Міжнародні та регіональні економічні структури

3. Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Економічні організації системи ООН

Міжнародні організації — це об'єднання суверенних держав, створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.

Найвідомішою такою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка функціонує з жовтня 1945 р. Аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд із всебічним зростанням ролі світових політичних проблем дедалі більше місця в її діяльності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань розвитку сучасного світу.

З плином часу новітні сфери світового господарства, міжнародних економічних і фінансових відносин стають предметом вивчення ООН, аналізу, пошуку шляхів і засобів вирішення, вироблення відповідних рекомендацій. Паралельно з цими процесами змінюється структура самої ООН, збільшується кількість економічних установ і країн, які в них беруть участь, розширюється поле діяльності цих установ, їх контакти з іншими міжнародними, а також національними організаціями та інституціями.

Значення економічної діяльності ООН зростає також з ускладненням процесів, які відбуваються у світових економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного господарського життя, яке зумовлює необхідність прийняття своєчасних і ефективних рішень.

І все ж слід зазначити, що здійснюючи економічну діяльність, ООН залишається перш за все політичною організацією.

Економічна діяльність ООН включає чотири головні напрями:*

вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;*

сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;*

сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;*

вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три з шести головних органів, названих у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада та Секретаріат.

Генеральна Асамблея (ГА) згідно з відповідними статтями Статуту, несе відповідальність за виконання функцій ООН у сфері міжнародного співробітництва. Головне завдання Асамблеї — бути вищим форумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямі Асамблея здійснює, головним чином, через Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який є одним із головних комітетів Асамблеї.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є другим за впливом органом у системі економічного механізму ООН і по суті координує всю діяльність Організації в соціально-економічній сфері. Членами Ради є 54 країни — члени ООН, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН, причому п'ять постійних членів Ради Безпеки є незмінними членами Ради.

У діяльності Ради можна виділити три головні функції. Вона виступає як:*

відповідальний спеціалізований форум держав у рамках ООН для кваліфікованого обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і розробки принципової політичної лінії;*

координатор усієї діяльності ООН з економічних і соціальних питань та для діяльності спеціалізованих установ ООН;*

організатор підготовки кваліфікованих досліджень із загальних і спеціальних проблем економічного і соціального розвитку та міжнародного співробітництва.

Секретаріат ООН — третя основна ланка в системі органів економічного співробітництва. Це адміністративно-виконавчий орган, який обслуговує нормальне функціонування інших інститутів ООН та установ і виконує конкретні доручення. Переважна більшість співробітників центрального апарату працюють на економічну службу. До складу економічного апарату ООН входить також декілька спеціальних підрозділів, найбільшим із яких є Департамент з економічних і соціальних питань.

Крім названих трьох головних органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН, успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин найбільш активна і помітна. Серед них Організація Об'єднаних Націй із промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії.

Організація Об'єднаних Націй із промислового розвитку (ЮНІДО) — спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промислового розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних матеріальних і фінансових ресурсів. ЮНІДО було створено в 1966 р. Вищим її органом є Генеральна конференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО — Рада з промислового розвитку і Комітет з програмних і бюджетних питань. Штаб-квартира розташована у Відні.

З початку 1986 р. ЮНІДО набула статусу спеціалізованої установи системи ООН, що привело до її реорганізації у сферах адміністративної, фінансової і кадрової самостійності. Сьогодні ЮНІДО має власний регулярний бюджет, який формується з обов'язкових внесків країн-членів і призначений головним чином для утримання секретаріату ООН.

Оперативна діяльність фінансується з коштів Програми розвитку ООН і Фонду промислового розвитку ЮНІДО, який складається з добровільних внесків країн — членів Організації.

Оперативна діяльність ЮНІДО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН включає, крім управлінських, науково-дослідницьких і технічних питань, здійснення конкретних проектів, а також розробку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підготовці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економічних і фінансових обставин.

Якщо ЮНІДО має статус спеціалізованої установи ООН, яка "працює" з країнами, що розвиваються, то інша організація ООН — Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) е допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, міжнародною програмою з надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються, у найважливіших секторах економіки.

Допомога ПРООН фінансується за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами, через їх посередництво або за їхнім проханням. До середини 90-х років XX ст. глобальна мережа ПРООН розширилася до 132 відділень у різних державах світу, які обслуговували 175 країн і територій. На той час загальний обсяг добровільних внесків становив близько 1 млрд. дол. США. Це свідчить про те, що програми ПРООН реально функціонують і успішно реалізуються, причому йдеться про досить значні кошти. Є приклади реального здійснення проектів з іригації, риболовства, експлуатації лісових ресурсів тощо. Запорука цього — жорсткий і дійовий контроль за використанням добровільних внесків.

Стосовно регіональних економічних комісій, то їх було створено згідно з резолюціями Економічної і Соціальної Ради, яка координує їхню діяльність.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) була створена в 1947 р. як тимчасовий орган ООН з 5-річним строком повноважень для сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи. Однак уже в 1951 р. ЄЕК отримала статус постійного органу ООН.

ЄЕК сприяла розвитку торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва. У її складі функціонує ряд галузевих комітетів — з питань сільського господарства, хімії тощо — всього близько 15. В останні роки ЄЕК сконцентрувала свою діяльність головним чином у галузях екології, особливо в питаннях транскордонного характеру й ефективного використання енергії (програма "Енергетична ефективність у 2000 р.); транспорту (з позицій екології) і лісових ресурсів.

Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) створена в 1947 р. як регіональний орган. її членами в більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, Велику Британію, Францію. Комісія провадить роботу в рамках програми дій із регіонального економічного і фінансового співробітництва в галузі передачі технології під інвестиційні проекти. Досягнуто певних результатів у рамках реалізації програми "Транспорт і зв'язок" і програми розвитку інфраструктури, які мають вкрай важливе значення для регіону, де проживає більше половини населення земної кулі.

Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 р. Вищий орган — сесія, а в період між сесіями — Комітет у складі представників усіх 40 країн-членів: країни Латинської Америки, США, Канада, Велика Британія, Франція, Нідерланди, Іспанія. У складі ЕКЛАК діють постійні органи: Комітет з економічного співробітництва країн Центральної Америки; Комітет із розвитку і співробітництва країн Карибського регіону; Комітет з торгівлі; Комітет урядових експертів. Основні напрями роботи ті ж, що й у перелічених вище комісій.

Економічна комісія для Африки (ЕКА) створена в 1958 р. з метою сприяння африканським народам у вивченні й аналізі проблем розвитку Африканського континенту. ЕКА розробляє заходи щодо економічного розвитку цього регіону, надає консультативні послуги відповідно до запитів країн-членів. Комісія має чотири субрегіональні відділення: для Північної Африки (місцезнаходження — місто Танжер (Марокко)); для Західної Африки (місто Ніамей (Нігер); для Східної Африки (місто Лусака (Замбія); для Центральної Африки (місто Кіншаса (Заїр)). Останніми роками БКА сприяє наданню консультативних технічних послуг у галузі боротьби з посухою, у створенні проектів з іригації, у підготовці кадрів. Бюджет ВКА на початок XXI ст. становив понад 70 млн. дол. США і був більший, ніж в інших регіональних комісій.

У цілому, незважаючи на вжиті зусилля міжнародного співтовариства у справі вирішення проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається ціла низка принципових питань, до успішного вирішення яких поки що не знайдено відповідних підходів.

Досить назвати прийняті на шостій спеціальній сесії ООН у 1974 р. Декларацію і Програму дій зі встановлення нового економічного порядку. Минуло понад чверть століття, а результатів упровадження в життя Програми не видно, як важко знайти й сліди реалізації основних положень інших стратегічних