Невирішеність багатьох проблем в економічній сфері гостро ставить питання про підвищення авторитету ООН. Якщо миротворча роль ООН загальновизнана у світі (хоча також із суттєвими застереженнями), то економічна місія досить далека від авангардної.

Кардинальні зміни в економічному житті, в міжнародних економічних відносинах останніх десяти років XX ст. справили величезний вплив на реалізацію ідей, закладених у стратегічних документах ООН 60, 70 і 80-х років. Зникнення з політичної арени Європи соціалістичних країн, Ради економічної взаємодопомоги, Організації Варшавського договору змінило розстановку й на економічній арені. Ідеї, закладені в багатьох економічних документах ООН соціалістичними країнами, які на той час мали своє бачення перспектив економічного розвитку в світі, виявились непотрібними і, врешті-решт, вплинули на кінцевий результат. Взагалі, багатофакторність при розробці проблем глобального характеру, труднощі, що виникають при їх погодженні та компонуванні, часто мають наслідком постановку нереальних завдань.

Однак багато нарікань країн-членів викликає функціонування деяких органів ООН, які стоять у джерел розробки найскладніших економічних документів. Нерідко в зауваженнях вказується на те, що програми і проекти складаються без урахування реальних можливостей організацій та інших інститутів ООН, витрати частини проектів і програм, які приймаються до виконання, не враховують реальних фінансових умов. Часто надзвичайно надмірними є витрати на утримання міжнародних чиновників, які мають "невиробничий характер". Досить зазначити, що в певних випадках лише витрати на відрядження спеціалістів у рамках програми надання технічної допомоги становлять до 60 % загальної кошторисної вартості проекту. В цьому не раз пересвідчувалися і відповідні державні органи України, які займаються питаннями співробітництва.

Отже, питання, пов'язані з підвищенням ефективності діяльності економічних організацій ООН, вже стоять на порядку денному. Тепер сенс у тому, наскільки швидко будуть вжиті заходи з метою усунення негативних факторів у їх діяльності, які максимально сприятимуть подальшому прогресу.

Міжнародні та регіональні економічні структури

Однією з основних міжнародних економічних організацій є Організація економічного співробітництва і розвитку (ОБСР), Конвенція про створення якої була підписана в 1960 р. і набула чинності в 1961 р. Вона стала спадкоємницею створеної в 1948 р. Організації європейського економічного співтовариства (ОЄЕС), до складу якої входили 18 європейських держав. ОЄЕС було створено з метою оптимального використання допомоги США за "планом Маршалла" і координації відбудови Європи після Другої світової війни.

Оскільки ОЄЕС зробила великий внесок у справу економічної відбудови Західної Європи, уряди країн-членів вирішили зміцнити її роль. З цією метою США і Канада в 1960 р. приєдналися до 18 європейських країн у підписанні Конвенції про створення Організації економічного співробітництва і розвитку. Сьогодні до складу цієї організації входять 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

У країнах — членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як їхня частка у світовому виробництві становить дві третини, що підтверджує центральну роль цих країн у світовій економіці.

Основними напрямами діяльності ОЕСР є:*

сприяння ефективному використанню економічних і фінансових ресурсів, досліджень і професійної підготовки в галузі науки і техніки;*

проведення політики забезпечення економічного зростання, а також внутрішньої та зовнішньої фінансової стабільності;*

зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товарами, послугами, а також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;*

сприяння розвитку країн, що розвиваються.

З визначених конкретних спільних питань ОЕСР може запропонувати організаційні рамки для переговорів із прийняттям рішень. Так, ця організація досить швидко відреагувала на перший "нафтовий шок", створивши у 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство (MEA), завданням якого є сприяння країнам в економії енергії та в розробці замінників нафти. Крім того, члени ОЕСР прийняли рішення про взаємний перерозподіл своїх нафтових ресурсів на випадок перебоїв у постачанні нафти, подібні до тих, що були викликані країнами ОПЕК наприкінці 1973 р. У рамках ОЕСР з 1958 р. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке спочатку носило назву Європейське агентство з ядерної енергії та було перейменоване в 1972 р. З 1968 р. діє Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).

Крім того, Організація економічного співробітництва і розвитку виконує надзвичайно важливу функцію економічного прогнозування. Нею вироблені стандартні системи показників і підходи щодо аналізу національних рахунків, рівня безробіття і паритету купівельної спроможності, що дає економістам і фінансистам усього світу можливість користуватися надійними і порівняльними статистичними даними з економіки провідних промислово розвинутих країн. На цій основі в ОЕСР була побудована надзвичайно складна економетрична модель світової економіки, яка дає змогу два рази на рік робити прогнози стосовно економічного розвитку країн-членів на наступні два роки. "Економічні перспективи" ОЕСР, які публікуються два рази на рік, а також дослідження, які щороку проводяться щодо кожної з країн—членів цієї організації, є чи не найважливішими довідниковими документами як для економістів, фінансистів, так і для урядів і суспільної думки провідних промислово розвинутих країн світу.

З 1995 р. у рамках ОЕСР ведеться підготовка Багатосторонньої угоди з інвестицій (БУЇ) для регулювання прямих іноземних інвестицій у міжнародному масштабі, цілями якої є:*

встановлення високих стандартів режиму і захисту інвестицій;*

вихід за рамки наявних зобов'язань для досягнення нових стандартів лібералізації, які покривали б усі стадії інвестиційного процесу (до створення і після створення підприємств), з широкими зобов'язаннями у використанні принципу національного режиму, ліквідації наявних обмежень, використання принципу недискримінації та найбільшого сприяння нації, транспарентності (прозорості), привнесення необхідної дисципліни в ті сфери лібералізації, які недостатньо забезпечуються чинними угодами ОЕСР;*

створення юридично обов'язкового документа, який містив би положення з метою ще більшого посилення зобов'язань сторін;*

поширення сформульованих зобов'язань на всі країни, які приєдналися до багатосторонньої угоди з іноземних інвестицій на всіх рівнях управління;*

розробка необхідних заходів у сфері взаємовідносин із регіональними інтеграційними організаціями економічного характеру;*

сприяння процесам урегулювання і забезпечення ефективного вирішення інвестиційних суперечок з урахуванням уже наявних у цьому аспекті механізмів;*

взяття до уваги міжнародних зобов'язань країн-членів з метою запобігання конфліктам з угодами, досягнутими в рамках СОТ податковими угодами.

У процесі підготовки Багатосторонньої угоди з інвестицій спочатку планувалось її підписання у квітні 1998 р. Однак під час переговорів у січні 1998 р. виникли неузгодженості між країнами-членами і вони не змогли досягти домовленості з найважливішого питання про те, наскільки кардинальною має стати лібералізація прямих іноземних інвестицій. Причин цьому кілька:*

по-перше, ініціатива США щодо початку переговорів стосовно Багатосторонньої угоди з інвестицій згодом не знайшла підтримки інших країн — членів ОЕСР у зв'язку з небажанням самих Сполучених Штатів надати більшу свободу іноземним інвесторам в Америці;*

по-друге, на ґрунті того, що органи Європейського Союзу наполягали на наданні європейським державам переваг перед третіми країнами у вирішенні інвестиційних питань на території ЄС, на переговорах виникли розбіжності у позиках країн — членів ЄС, з одного боку, та інших країн — членів ОЕСР — з другого;*

по-третє, екологічні рухи, профспілки та інші недержавні організації піддали критиці угоду як таку, що відповідає інтересам перш за все ТНК.

Однак процес підготовки Багатосторонньої угоди з інвестицій не закінчився. Більше того, зацікавленість у її підписанні виявили деякі країни, які не входять до ОЕСР, —Аргентина, Бразилія, Гонконг.

Таким чином, Організація економічного співробітництва і розвитку — це своєрідний клуб промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Залежно від обставин цей клуб може, з одного боку, бути або просто місцем зустрічей, обміну думками, аналізу економічних перспектив, або, з іншого, — місцем ведення переговорів, погодження ПОЗИЦІЙ і прийняття конкретних рішень, особливо з питань економічної і фінансової політики.

Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) була створена в 1960 р. на конференції в Багдаді. її статут, затверджений у 1961 р., згодом неодноразово переглядався. Згідно зі статтею 7 Статуту, повноправними членами цієї міжнародної економічної організації можуть бути тільки члени-засновники та країни, чиї заявки на членство були схвалені Конференцією. Будь-яка інша країна, що експортує нафту в значних обсягах і має інтереси, які в основному збігаються з інтересами країн-членів, може стати повноправним членом ОПЕК за умови, що її прийняття буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голоси всіх країн-засновників.

Статус асоційованого члена не може бути наданий жодній країні, яка не має інтересів і цілей, схожих у своїй основі з інтересами країн — членів цієї організації.

Як бачимо, ОПЕК — структура якоюсь мірою елітарна, з особливими, надто жорсткими умовами прийняття нових членів до її лав.

У складі ОПЕК 12 країн-членів. Засновниками організації були шість країн: Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія. Згодом до числа членів було прийнято ще 6 країн: Алжир, Габон, Індонезію, Катар, Нігерію, Об'єднані Арабські Емірати.

Головні цілі діяльності ОПЕК:*

координація та уніфікація нафтової політики країн-членів та захист їхніх інтересів, у тому числі шляхом забезпечення їм сталих доходів;*

забезпечення стабільності цін