Серед регіональних економічних організацій, у яких бере участь Україна, слід виокремити Організацію Чорноморського економічного співтовариства (ОЧЕС), яка була офіційно заснована на початку 1988 р., а фактично почала функціонувати з 1992 р. У складі цієї організації 11 країн-членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕС розташований у Стамбулі.

Основні напрями діяльності ОЧЕС в економічній і фінансовій сферах:*

розвиток багато- і двостороннього співробітництва у погоджених галузях; розширення диверсифікації співробітництва;*

поліпшення умов для підприємницької діяльності та стимулювання індивідуальних і колективних ініціатив підприємств і фірм;*

сприяння розвитку підприємства шляхом стимулювання співробітництва між малими і середніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і промисловцями.

Крім того, в рамках робочих груп здійснюється робота з розширення і поглиблення співробітництва у сфері банків і фінансів, з питань уникнення подвійного оподаткування, захисту інвестицій, передачі статистичних даних і економічної інформації. Створено Раду Чорноморського економічного співробітництва, яка складається з представників підприємницьких об'єднань і торговельних палат країн — членів організації. Україна активно бере участь у діяльності ЧЕС

Черговий саміт глав держав — членів ОЧЕС, на який одержав запрошення Президент України В.А. Ющенко, відбувся 25 червня 2007 р. у Туреччині з нагоди 15-ї річниці заснування організації.

Іншою міжнародною економічною організацією субрегіонального характеру, в діяльності якої бере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав (СНД), заснована в 1991 р. Членами СНД є 12 країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна.

В 1993 р. країни — члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу, яка передбачає:*

вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;*

здійснення погодженої політики в таких сферах, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;*

заохочування вільного підприємництва та інвестицій; підтримка виробничої кооперації та налагодження прямих зв'язків між підприємствами і галузями;*

узгодження господарського законодавства.

У січні 1995 р. було укладено угоди про митний союз між Республікою Білорусь, Республікою Казахстан і Російською Федерацією, де визначено комплекс проблем щодо підприємництва та інвестицій. Сторони зобов'язались:*

забезпечувати національний режим для діяльності суб'єктів господарювання держав-учасниць на своїх територіях;*

сприяти розвитку прямих економічних зв'язків між суб'єктами господарювання, виробничій кооперації;*

надавати допомогу у створенні спільних підприємств, транснаціональних виробничих об'єднань, мережі комерційних і фінансово-кредитних закладів та організацій;*

координувати свою інвестиційну політику, включаючи залучення іноземних інвестицій і кредитів у сферах, що становлять взаємний інтерес, здійснювати спільні капіталовкладення, в тому числі на компенсаційній основі.

26 березня 1996 р. Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Російська Федерація підписали документ про поглиблення співробітництва (угода про наміри) в економічній, науковій, освітній, культурній і соціальній сферах, націлений у довгостроковій перспективі на створення "Співдружності об'єднаних держав".

2 квітня 1996 р. було підписано Договір про утворення Співтовариства Білорусі та Росії, яким передбачено об'єднання матеріального й інтелектуального потенціалів обох країн і створення рівних умов для підвищення життєвого рівня народу і духовного розвитку особи.

Ні в угоді про митний союз, ні в угоді про наміри, ні, тим більше, в Договорі про Співтовариство Україна участі не бере,

Україна вдосконалює механізми регіонального багатостороннього співробітництва у рамках інших міжнародних організацій. Активізуються механізми багатостороннього співробітництва у форматі "Вишеградська четвірка — Україна", Центральноєвропейської ініціативи, неформального трикутника "Україна — Польща — Литва" тощо. Знаковою подією на цьому шляху стала спільна українсько-грузинська ініціатива щодо створення Спільноти демократичного вибору (СДВ). Мета спільноти — стати потужним інструментом для ліквідації у регіоні всіх розділювальних ліній, що залишилися, уникнення будь-якої конфронтації. Україна запропонувала усім країнам Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, які поділяють її бачення нової Європи, приєднатися до загальної ініціативи.

Саме така діяльність дає змогу Україні напрацьовувати досвід, корисний для поглиблення контактів з Євросоюзом, а також інтенсивніше залучатись до євро-інтеграційних процесів наших найближчих партнерів.

Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну більшість спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у рамках Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази — безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.

Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди — Європейський фонд орієнтації та гарантування сільського господарства, Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної та промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (поряд із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввезення промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами — учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягування податку. Витратна частина бюджету охоплює кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.

Щодо національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практично із самого початку діяльності Співтовариства, а згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:*

наближення й уніфікацію бюджетної документації, статистики і процедури;*

вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП;*

гармонізації структур бюджету;*

координації бюджетної політики;*

гармонізації податків і податкової політики.

Усвідомлюючи всю складність вирішення такого завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його реалізації поступово.

На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення суто технічних питань, — розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.

У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відповідно до нових завдань Комісія ЄС визначила й основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів державних бюджетів; збільшення частки бюджетних коштів, які спрямовуються на інвестування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівнем соціальних витрат.

У цілому процес гармонізації бюджетної політики в рамках ЄС характеризується певними суперечностями.

З одного боку, господарські механізми країн-учасниць хоч і взаємопов'язані, все ж залишаються автономними; країни, як і раніше, мають різний рівень економічного розвитку, різну соціально-політичну ситуацію всередині держави, що є причиною незбігу інтересів у економічній і бюджетній політиці. Ці фактори інколи стають перешкодою на шляху до уніфікації бюджетного процесу.

З іншого боку, відбувається процес обмеження автономії окремих країн у сфері бюджетного регулювання, адже кожна з них повинна надавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звіти про їх виконання, інформувати органи Європейського Союзу про проведення тих чи інших бюджетних заходів. А це, зі свого боку, є переконливим доказом успішного просування вперед процесу європейської інтеграції.

Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави є податки (близько 90 %), вже Римський договір 1957 р. поставив завдання поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації та стандартизації.

У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем оподаткування до "єдиного знаменника", тобто зближення податкової структури, механізму стягування, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС повинно перебувати під контролем керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає податкову політику кожного учасника ЄС.

Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить зазначити, що за необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку (ЄЦБ) при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу ЄЦБ, який приймає рішення, — Ради входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а є справді абсолютно незалежними представниками інтересів усього Європейського Союзу, в цьому разі — у валютно-фінансовій сфері.

Поряд із гармонізацією бюджетної та податкової політики в Європейському Союзі відбувається активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг, формування якого в основному завершилося до початку 1993 р. Цей ринок передбачає такі принципи діяльності