Внаслідок цих процесів, США приймають рішення про припинення конвертованості долара в золото. Відхід від одного із визначальних принципів Бреттон-Вудської системи означав її фактичний крах та відповідну зміну сил у світовій економіці.

В пошуках виходу з фінансово-валютної МВФ підготував у 1972-1974 рр. проект реформи світової фінансово-валютної системи. На нараді представників країн - членів МВФ, що відбулася в місті Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. було покладено початок новим принципам світової фінансово-валютної системи, яка отримала назву Ямайської.

Ямайською угодою було проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було відмінено офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Унаслідок цих дій золото перетворилося у звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. Пізніше у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота.

Крім того, Ямайською угодою було вирішено надати, утвореній МВФ ще в 1969 році колективній міжнародній одиниці, названій "спеціальні права запозичення*' (СПЗ), права головного резервного активу та засобу міжнародних розрахунків і платежів. Обсяги СПЗ, які надавались країнам-учасникам, контролювались МВФ.

Особливо важливим принципом Ямайських домовленостей було запровадження "плаваючих" валютних курсів національних грошових одиниць. Слід ураховувати два протилежні аспекти функціонування такої системи. З одного боку, вона надає гнучкості валютним відносинам, створює можливість ефективної реакції на зміни у співвідношенні вартості національних валют, що постійно відбуваються. Завдяки цьому валютна система точніше відображає внутрішній стан економіки окремих країн, зокрема їх платіжного балансу. З іншого боку, значні коливання валютних курсів можуть порушити стабільність торговельних зв'язків та породжувати спекулятивні операції, у зв'язку з чим було вирішено застосовувати не просто систему плаваючих, а регульовано-плаваючих валютних курсів.

З часом Ямайська фінансово-валютна система також зазнала впливу світових кризових явищ, що виразились у втраті доларом своєї монопольної ролі, відсутності достатньої гнучкості валютних курсів та проблем багатовалютного стандарту. Тому, згодом було посилено регулювальну роль МВФ щодо країн-членів, розширено обсяги взаємного кредитування через МВФ для покриття дефіцитів платіжних балансів країн, посилено координацію діяльності міжнародних фінансових організацій.

Водночас, реакцією на невідповідність економічним реаліям кінця XX століття принципів Ямайської фінансово-валютної системи, стало створення країнами Європейського Співтовариства власної міжнародної (регіональної) фінансово-валютної системи для стимулювання процесу економічної інтеграції. Основною мстою її було забезпечення загальноєвропейської економічної і фінансової інтеграції. У рамках цієї системи була запроваджена міжнародна кредитно-розрахункова одиниця екю (European Currency Unit), курс якої визначався через стандартний кошик валют країн ЄС. Екю відігравала центральну роль у системі, і включала набір валют держав-членів, які розподілялися пропорційно економічному стану певної країни. Точна цінність кожної валюти розраховувалася щодня Європейською Комісією, а курси видавалися в Офіційному журналі Європейського Співтовариства. У приватних операціях екю була захистом як громадян, так і бізнес-сектора віл коливань обмінних курсів. У банківській системі екю працювала як Євровалюта, що використовувалася для приватних заощаджень та для заощаджень підприємств.

Створення Європейського фінансово-валютного союзу розпочалося виконанням плану Комісії Європейських спільнот під керівництвом Жака Дслора (червень 1989 р.) щодо переходу до єдиної фінансово-валютної політики країн-членів Європейського Союзу, основною метою було формування Європейської фінансово-валютної системи. Рішення про перехід до фінансово-валютного союзу відображало політичне намагання країн ЄС зміцнити багатосторонні зв'язки для досягнення більшої економічної, фінансової та валютної стабільності. Цей перехід передбачав три етапи.

Перший етап (1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993 р.) - становлення економічного й фінансово-валютного союзу ЄС (ЄВС).

Другий етап (1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) - підготовка країн-членів до введення ЄВРО.

Третій етап переходу (1999-2002 рр.): ЄВРО стає загальною грошовою одиницею, національна валюта зберігається як паралельна грошова одиниця.

Вже з 1 липня 2002 року в країнах-членах Європейського Союзу відбулось вилучення з обігу національних валют та повний перехід економіки країн на ЄВРО.

На сьогодні членами Європейського Союзу є 27 країн. Новітня тенденція розширення цієї інтеграційної організації характеризується завершенням формування фінансово-валютного об'єднання країн-членів. Це розширює, та водночас ускладнює політичні та процедурно-правові аспекти фінансово-валютної взаємодії як країн-членів, так і країн-сусідів.

Слід зазначити, що в останні десятиріччя спостерігається зменшення числа національних валют. Якщо в 1996 році Міжнародною Організацією Стандартизації нараховувалось 174 грошові одиниці, коли за даними ООН на політичній карті світу було 191 країна, то в 2008 році валют стало 157, кількість держав зросла до 194. Це пов'язано з уніфікацією європейських грошових одиниць внаслідок запровадження євро, а також тим, що Сальвадор, Еквадор, Тнмор-Лешти, Палау, Мікронезія та Маршалові острови - відмовились від своїх валют на користь долара США. В 1991 році більше 50-ти держав Африки домовились створити спільну для континента грошову одиницю до 2028 року. Шість країн Персидської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн і Об'єднані Арабські Емірати) запланували у 2010 році також ввести єдину валюту.

Література

1. Конституція України. -: Преса України, 1997.

2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38 (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008) //

3. Господарський кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. № 436-1V (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008) //

4. Закон України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 22.03.2001 р. № 2324-111 - ВР (зі змінами і доповненнями) //

5. Основи законодавства України про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98 - ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 23.

6. Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 № 3480-ІУ //

7. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (зі змінами і доповненнями) //

8. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-1V (зі змінами і доповненнями) //

9. Закон України "Про страхування" від 7.03.1996р. № 85/96- ВР (зі змінами і доповненнями) //

10. Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 р. № 723/97 - ВР (зі змінами і доповненнями) //

11. Закон України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 р. № 1251-12 (зі змінами і доповненнями) //

12. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. № 349-ІУ (зі змінами і доповненнями) //

13. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР (зі змінами і доповненнями) //