Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та ін.), а також іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, предметом діяльності яких є страхові операції. Страхування таких операцій є добровільним (якщо інше не передбачено законодавством України). Страхуванню підлягають ризики, які виникають при проведенні зовнішньоекономічних операцій, експортних кредитів, позичок, окремих контрактів на поставку машин і обладнання, інвестицій. Страхування інвестицій як на території України, так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством, контрольний пакет акцій якого належить уряду.

До міжнародної фінансової інфраструктури належать банки, страхові компанії, фондові та валютні біржі, лізингові фірми, небанківські фінансові установи, міжнародні фінансові організації.

До фінансових ринків належать валютні ринки, ринки боргових зобов'язань, ринки корпоративних прав, ринки похідних фінансових інструментів.

Іноземні інвестиції, їх залучення і використання в Україні

Важливу роль в розвитку національної економіки відіграють іноземні інвестиції. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу територій та ін. У період переходу до ринкової економіки іноземні інвестиції використовують для розвитку базових (ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, інформаційна, біотехнологічна) та інших галузей (харчова, переробна, торгівля, легка промисловість та ін.).

Іноземні інвестиції – це цінності, що іноземні інвестори вкладають в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземними інвесторами є суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. Це фізичні особи, які не проживають постійно в Україні, юридичні особи – нерезиденти, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації та ін. Іноземні інвестиції за складом інвестиційних ресурсів можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях), рухомого і нерухомого майна, майнових прав, корпоративних прав, цінних паперів, грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов'язань (гарантованих банками), прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності (на користування надрами та природними ресурсами) та інших цінностей. Загальною вимогою до видів інвестицій є оцінювання у ВКВ, підтверджене країною-інвестором або міжнародними торговельними угодами.

Формами проведення іноземних інвестицій є: участь у спільному з українськими інвесторами підприємстві (в процесі створення або шляхом придбання діючих підприємств); створення (або придбання) підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам; створення (придбання) філій та підрозділів іноземних юридичних осіб; придбання нерухомого та рухомого майна, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, прав на користування землею та використання природних ресурсів та інших майнових прав. Оцінювання іноземних інвестицій здійснюється у ВКВ та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування сум відбувається за офіційним курсом валюти України.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Для окремих суб'єктів може встановлюватися пільговий режим. Надаються гарантії захисту іноземних інвестицій, які стосуються гарантій щодо примусових вилучень, незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Передбачається надання компенсацій і відшкодування збитків іноземним інвесторам у випадках порушення державними органами вимог законодавства щодо іноземних інвестицій. Відшкодування збитків може включати врахування упущеної вигоди і моральної шкоди.

Упущена вигода – це дохід або прибуток, який міг би одержати суб'єкт інвестування у разі здійснення інвестицій і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо величину передбаченого доходу можна обґрунтувати. Законодавством України надаються також гарантії переказу доходів, одержаних внаслідок здійснення інвестицій за кордоном, а також повернення майна у разі припинення інвестиційної діяльності.

Особлива роль належить залученню іноземних інвестицій на основі концесійних договорів та угод про спільну інвестиційну діяльність. Пільговий режим залучення іноземних інвестицій запроваджено у спеціальних (вільних) економічних зонах. За умовами вкладання та участю суб'єктів інвестиційної діяльності в експлуатації об'єктів іноземні інвестиції поділяються на кілька форм, які відображено на рис. 14.2.

Прямі інвестиції – це вкладання цінностей у статутні капітали в обмін на корпоративні права, емітовані господарськими товариствами. Прямі інвестиції передбачають встановлення довгострокових відносин між інвестором і підприємством.

Рис. 14.2. Форми іноземних інвестицій

Така участь в капіталі передбачає здійснення стійкого впливу на його розвиток з боку інвестора. Інвестиції вважаються прямими в тому разі, якщо інвестор володіє контрольним пакетом акцій (часток) господарського товариства. А величина контрольного пакета акцій може змінюватись в певних межах, залежно від розподілу акцій між акціонерами (учасниками). Портфельні інвестиції – це капіталовкладення, які передбачають придбання акцій, боргових та похідних цінних паперів. При цьому суб'єкт інвестування не має контролю над підприємством. Як правило, портфельні інвестиції передбачають придбання активів на фінансовому ринку. У світовій практиці для віднесення інвестицій до прямих прийнято критерій в 10% володіння акціями (паями у статутному капіталі емітента).

До інших інвестицій належать операції, що не входять до складу прямих і портфельних інвестицій, а також резервних активів. Це, зокрема, торговельні (комерційні кредити); позики (довгострокові та короткострокові), що використовуються з метою фінансування зовнішньоекономічних операцій, та ліквідні депозити (до запитання), що залучаються комерційними банками, кредитними спілками, будівельними товариствами та іншими фінансовими установами. До цих інвестицій також зараховують операції з інвестування, що проводяться у готівковій формі, а також реінвестування доходів, одержаних у національній валюті.

Прямі інвестиції поділяються на: 1) інвестиції, що проводяться за кордоном; 2) інвестиції в економіку України. А портфельні та інші інвестиції складаються з активів та зобов'язань. Операції з фінансовими активами охоплюють купівлю (продаж) зарубіжних цінних паперів (акцій, інвестиційних сертифікатів, облігацій, деривативів та ін.). Фінансовими зобов'язаннями є операції з вітчизняними цінними паперами. До інших інвестицій належать такі активи: готівка, залишки на поточних рахунках та депозити комерційних банків, позики та інші активи. Зобов'язання охоплюють готівку в національній валюті, залишки на поточних та депозитних рахунках у банках-резидентах, торговельні кредити й аванси, залучені для забезпечення експорту товарів і послуг, та інші зобов'язання.

Використання іноземних інвестицій може здійснюватися в різних формах, основні з яких відображено на рис. 14.3.

Рис. 14.3. Форми використання іноземних інвестицій

Спільна інвестиційна діяльність передбачає здійснення спільної виробничої кооперації без створення юридичної особи. Така діяльність проводиться на основі договору (контракту) між сторонами. При цьому передбачено проведення окремого бухгалтерського обліку та складання звітності про операції, пов'язані з використанням таких договорів (контрактів).

Для забезпечення розрахунків за операціями спільного виробництва і кооперації відкриваються окремі рахунки в установах банків України. Для суб'єктів спільного інвестування встановлено пільги з митного оподаткування.

Аналіз іноземних інвестицій передбачає визначення їх галузевої та регіональної структури. В Україні за галузями найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій здійснюють в харчову промисловість, торгівлю, машинобудування і металообробку, фінанси, кредит і страхування, транспорт і зв'язок, паливну промисловість, будівництво та промисловість будматеріалів, чорну і кольорову металургію та ін. Щодо регіонів, найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій зареєстровано в м. Києві, Київській області, Дніпропетровську, АР Крим, Одеській та Черкаській областях.

Проведення фінансових операцій в особливих зонах

З метою прискорення процесу формування ринкових структур, надання пільг для розвитку окремих галузей і територій в Україні створено спеціальні (вільні) економічні зони. При проведенні фінансових операцій резидентами України враховується також і те, що в окремих країнах або територіях запроваджено особливі зони інвестиційної діяльності, які мають пільгові режими оподаткування й організації діяльності іноземних підприємств. Вони одержали назву офшорних зон. Спеціальні (вільні) економічні й офшорні зони відіграють важливу роль у проведенні фінансових операцій резидентів і нерезидентів України.

Спеціальна (вільна) економічна зона (СБЗ) – це частина території України, на якій законодавством установлено спеціальний правовий режим економічної діяльності. Для цього в СБЗ приймається особливий порядок застосування законодавства України. Зокрема, на території СЕЗ установлюються пільгові умови проведення фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. До них належать митні пільги, сприятливіші умови проведення валютно-фінансових розрахунків, податкові пільги та ін. Особливі умови створюються для забезпечення діяльності як національних, так і іноземних юридичних і фізичних осіб. СЕЗ створюється відповідно до рішень Верховної Ради України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих рад або місцевих державних адміністрацій. В окремих випадках СЕЗ створюються за указами Президента України.

Основними цілями створення СЕЗ є залучення іноземних інвестицій, нарощування експорту товарів та послуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції, використання нових технологій, впровадження ринкових методів господарювання, сприяння розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів та прискорення соціально-економічного розвитку України. Умови для досягнення таких цілей створюються як в межах СЕЗ, так і в межах територій пріоритетного розвитку (ТПР). СЕЗ і ТПР можуть бути різних функціональних типів: зовнішньоторговельні, торгово-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні та ін. Передбачається також створення комплексних СЕЗ, які виконують різні функції.

При створенні СЕЗ і ТПР враховуються економіко-географічні умови,