Управління соціально-економічним розвитком територій, на яких створено СЕЗ і ТПР, здійснюють органи господарського розвитку (адміністрації зон). Вони формуються місцевими органами влади і місцевими державними адміністраціями. Адміністрація зони є юридичною особою. Вона може бути створена місцевою владою або її повноваження передаються уже наявній структурі. До функцій адміністрації зони, зокрема, належать: розробка і реалізація стратегії розвитку зони, укладання угод з інвесторами, забезпечення залучення фінансових ресурсів у зону, організація підготовки та перепідготовки кадрів, будівництво об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, укладання угод оренди земельних ділянок і об'єктів інфраструктури та ін.

Особливості організації СБЗ щодо проведення фінансових операцій розглянемо на матеріалах СЕЗ "Миколаїв". Цю зону створено у межах земельних ділянок і акваторій, на яких розташовані державна холдінгова компанія "Чорноморський суднобудівний завод", СП "Дамен Шип'ярд Океан", державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61-го комунара", а також прилеглих територій, що належать Миколаївській міськраді. До пільг, що впроваджено в зоні, належать:–

звільнення від ввізного мита строком на п'ять років;–

встановлення нульової ставки ПДВ строком на п'ять років;–

звільнення на три роки від оподаткування прибутку;–

оподаткування прибутку за ставкою, що дорівнює половині, діючою в наступні три роки;–

звільнення від оподаткування тієї частини прибутку підприємств суднобудівної промисловості, яка спрямовується на розвиток виробництва протягом десяти років, починаючи з четвертого року реалізації інвестиційного проекту;–

повне звільнення на період реалізації проекту від сплати земельного податку;–

відміна вимоги обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті СБЗ.

При проведенні фінансових операцій в Україні треба також враховувати, що в багатьох країнах встановлюються пільгові умови в офшорних зонах. Річ у тім, що при проведенні жорсткої монетарної, фіскальної та кредитної політики приватний капітал намагається знайти сприятливіші умови інвестування в інших державах. Певну роль в цьому напрямі відіграє і зростання тіньового капіталу, обсяги якого в Україні оцінюються в межах 30% від офіційного товарообігу. З метою залучення капіталу шляхом створення для нього більш сприятливих режимів і створюються офшорні зони, перші з яких почали діяти в другій половині XX ст. А в останні роки їх кількість помітно зросла.

Офшорна зона (юрисдикція) – це країна або окрема територія країни, де для певних типів іноземних компаній встановлено пільги з оподаткування, зменшені або зовсім відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту, частково або повністю відмінені митні і торговельні обмеження. Органи державного управління, які створюють такі зони, намагаються залучити додатковий капітал на свою територію з метою підвищити рівень зайнятості, одержати доходи, підвищити попит на товари та послуги та ін. Досягається це за рахунок скорочення оподаткування, зменшення вимог до заснування фірми, скорочення юридичних та фінансових обмежень їх діяльності. Залучення капіталу за таких умов одержало розвиток в таких державах, як Кіпр, Мальта, Мен, Коста-Рика, Багамські, Віргінські та Бермудські острови та ін. Далі до них приєдналися держави та окремі території у складі держав: Ірландія, Бахрейн, Андорра, Ліхтенштейн, Ліберія, Сінгапур, Інгушетія та ін.

Офшорна компанія – це компанія, зареєстрована в юрисдикції з низьким рівнем оподаткування за умов здійснення фіксованої оплати зборів у період заснування. Умовою надання пільг для компанії є те, що її власниками мають бути іноземні особи, а прибутки створюються за межами зони. Найчастіше офшорний бізнес одержує розвиток в банківській справі, страхуванні, торгівлі, будівництві, наданні транспортних послуг, інвестиційній діяльності, проведенні операцій з цінними паперами та ін. Основними організаційними формами підприємств в офшорних зонах є офшорна компанія з обмеженою відповідальністю, офшорний філіал і офшорне партнерство.

Важливим для іноземного інвестора є те, що в зоні забезпечується конфіденційність діяльності власників компанії. Під час її заснування акціонерами часто записують не справжніх інвесторів, а юристів, які и реєструють, і трастові компанії. Відповідальними особами компанії стають номінальні директори, які не здійснюють контроль і управління, а виконують накази реальних власників. Обмеження в одержанні інформації про справжніх власників офшорної компанії практично не дає можливостей (за виключенням проведення спеціального розслідування, узгодженого з міжнародними судовими установами) визначити коло пов'язаних осіб.

Перевагами офшорних компаній з погляду підприємницької діяльності є:–

анонімність і конфіденційність під час проведення фінансових операцій;–

відсутність оподаткування або наявність його за низькими ставками;–

послаблення контролю за проведенням валютних операцій;–

одержання прибутків у твердій валюті та ін.

За принципами оподаткування офшорні зони поділяються на три групи:

1) з фіксованою платою і відсутністю оподаткування;

2) з наявністю оподаткування за низькими ставками;

3) змішані системи, які охоплюють як фіксовані виплати, так і оподаткування доходів офшорних компаній.

Наприклад, на Кіпрі ставка податку на прибуток становить 4,25%. Передбачено пільги з оподаткування доходів співробітників компанії, якщо вони є іноземними особами. Залежно від строків проживання на Кіпрі ставка податку становить від 0 до 50% від ставки на доходи кіпріотів.

Розглянемо приклад використання офшорних компаній з метою зменшення оподаткування прибутку підприємств при проведенні експортних операцій.

Нехай українська фірма А експортує товар іноземній компанії Б. Вартість товару для експортера становить 100 дол. США, а продаж його здійснюється за 120 дол. США. В такому разі отримують прибуток у 20 дол. США. Він підлягає оподаткуванню у 25%, і українська фірма має сплатити податок у сумі 5 дол. США. З метою зменшення податку на прибуток власники фірми А створюють офшорну компанію Б. Продаж товару здійснюється безпосередньо не покупцю, а компанії Б, але за ціною в 101 дол. США. Далі компанія В продає товар покупцеві (Б) за ціною 120 дол. США. Тоді дохід в сумі 19 дол. США залишається в розпорядженні офшорної компанії і не підлягає оподаткуванню. Податок на прибуток становить лише 0,25 дол. США. Такі операції відображено на рис. 14.4.

Подібні схеми використовуються також при проведенні операцій з імпорту, торгівлі цінними паперами, здійсненні будівельно-монтажних робіт, лізингових операцій та ін. Податкове планування, яке проводиться при цьому, має враховувати всі фактори, що впливають на такі процеси. До них, зокрема, належать: оподаткування доходів в Україні, митне і валютне регулювання, пільги, які надаються офшорним компаніям у відповідних зонах, можливості використання доходів офшорних компаній реальними власниками, витрати на переведення коштів з однієї країни в іншу, забезпечення конфіденційності проведення операцій та ін. Разом з тим державні органи управління намагаються запровадити заходи, спрямовані на зменшення вивозу доходів резидентів з України.

Рис. 14.4. Схема експортних операцій за участю офшорної компанії (В)

Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями

Важлива роль в системі міжнародних фінансів належить залученню фінансових ресурсів інших країн та міжнародних фінансових організацій. Вони використовуються з метою сприяння підприємницької діяльності, залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалізації окремих цільових соціально-економічних програм та забезпечення інших напрямів розвитку. Країна може залучити фінансові ресурси з різних джерел:

1) міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК);

2) іноземних держав та міжнародних організацій, наприклад, Європейського союзу (ЄС);

3) юридичних та фізичних осіб-нерезидентів.

Основними програмами співробітництва з іноземними інвесторами є:–

залучення кредитів на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди;–

розміщення на міжнародних і внутрішніх фінансових ринках цінних паперів;–

одержання грантів, субсидій, стипендій.

Важливу роль відіграє співпраця України з МВФ. Ця міжнародна фінансова організація створена 1944 p., метою заснування якої є підтримка розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, створення багаторівневої системи платежів та усунення валютних обмежень, а також надання кредитних ресурсів своїм членам у разі виникнення валютних ускладнень. З метою забезпечення країн – членів МВФ додатковою ліквідністю фонд випускає спеціальні права запозичення (СПЗ). Вони здійснюються у вигляді записів на рахунках МВФ пропорційно до квот країн-учасниць.

СПЗ використовуються лише через центральні банки і міжнародні організації як компонент міжнародних ліквідних та резервних засобів. СПЗ застосовуються для регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, проведення розрахунків, підтримки національних валют. Загальна сума внесків країн-учасниць до фондів МВФ у кінці 1990-х років становила понад 145 млрд СПЗ. Членами МВФ стали 181 держава. При цьому, частка їх в статутному фонді неоднакова. Приблизно 18% голосів мають СІЛА, Японія – 6,33%, 6,19 – Німеччина, по 5,11% – Англія і Франція. Україна вступила в МВФ у 1992 р., и квота у МВФ становила 0,64% від капіталу фонду. Це дає їй можливість претендувати на кредити в сумі до шести млрд дол. США.

МВФ здійснює активну кредитну діяльність.