Використовується декілька механізмів кредитування, які можна поділити на три групи: звичайний механізм, спеціальні механізми та пільгове кредитування. Кожна держава – член МВФ має право на одержання кредитів. В окремих випадках фонд може надавати кредити і державам, які не є його членами. Члени МВФ мають право на одержання кредитів на суму, що не перевищує 25% їх внесків до фонду. Кредити надаються з використанням таких механізмів, як механізм резервної частки (стенд-бай) та розширеного фінансування. Кредитування за програмами стенд-бай проводиться для забезпечення ресурсами програм макроекономічної стабілізації. Механізм розширеного фінансування (EFF) використовується з метою усунення диспропорцій у платіжному балансі, що спричинені структурними проблемами. Держава для одержання кредиту має розробити заходи, спрямовані на врівноваження платіжного балансу. Кредити надаються на строк від 4,5 до 10 років.
Спеціальні режими фінансування запроваджені для надання допомоги у розв'язанні проблем дефіциту платіжного балансу країни. Використовуються такі механізми, як механізм компенсаційного фінансування (CFF) та надзвичайної кредитної лінії. Перша форма кредитування надається тим членам Фонду, які мають фінансові втрати внаслідок непередбачених зовнішніх обставин. Надзвичайні кредитні лінії відкриваються для врегулювання проблем платіжного балансу, спричинених впливом міжнародної фінансової кризи.
Пільгове кредитування здійснюється з метою підтримки платіжного балансу країн, що розвиваються за умов його кризового стану. До пільгового режиму кредитування належать: механізм розширеного фінансування структурної перебудови (ESAF), механізм боротьби з бідністю та економічного зростання. Пільгове кредитування передбачає надання пільгових позик і грантів членам фонду з низьким рівнем доходів та хронічним дефіцитом платіжного балансу. Метою надання такого кредиту є підтримка програм структурної перебудови.
Надання кредитів фондом проводиться за умов виконання країною певних вимог. Основними умовами надання кредитів є розширення меж відкритості економіки країни-реципієнта і зменшення державного регулювання. Та це не завжди вигідно позичальникові. Послаблення митних бар'єрів нерідко призводить до пригнічення внутрішнього товаровиробника зарубіжними конкурентами. Тому часто експерти зауважують, що кредити МВФ – це один із інструментів відкриття внутрішніх ринків для поширення товарів із більш розвинутих країн. А кредити, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, є чинниками перетворення країни на "придаток" (сировинний, з розвитком шкідливих виробництв, високим рівнем фінансової небезпеки) промислово розвинутих держав.
Разом з тим, в умовах перехідної економіки відмова від використання кредитів міжнародних фінансових організацій не є обґрунтованою. За умов проведення виваженої політики їх залучення та ефективного використання кредитування країн зарубіжними інвесторами перетворюється на важливий фактор економічного зростання. Зокрема, таке кредитування сприяє вирішенню багатьох важливих проблем, таких як:–
проведення фінансування дефіциту державного бюджету і платіжного балансу;–
фінансування залучення критичного імпорту;–
підтримка національної валюти;–
проведення трансформації економіки;–
підтримка розвитку малого і середнього підприємництва;–
вирішення інших проблем.
Надання кредитів Україні міжнародними фінансовими організаціями передбачає виконання значної кількості умов. Наприклад, МВФ вимагає проведення адміністративної реформи, укрупнення комерційних банків, стримування інфляційних процесів за допомогою підвищення процентних ставок, забезпечення дохідної частини державного бюджету, зниження (для певних груп товарів) експортних ставок, прискорення приватизаційних процесів, проведення активної монетарної політики центральним банком та ін. Світовий банк наполягає на покращенні законодавчого регулювання банківської діяльності, підвищенні рівня надійності інформації, що надходить від комерційних банків, удосконалення системи банківського нагляду та ліцензування, забезпечення страхування депозитів та ін.
Світовий банк поєднує дві організації: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку. До складу Світового банку входять також такі філії, як Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Діяльність МБРР сприяє створенню інституційних, структурних та соціальних основ для забезпечення стабілізації розвитку глобальної економіки та окремих країн. Програми МБРР спрямовані на підвищення ефективності державного управління, формування правової та судової систем, регульованої фінансової системи, підтримку соціальної політики, метою якої є забезпечення соціальної та політичної стабільності.
МБРР надає позики країнам за двома напрямами: інвестиційні позики та кредити на проведення структурної перебудови економіки. Об'єктами фінансування є іфраструктура (транспорт, зв'язок, енергопостачання), окремі галузі господарського комплексу (промисловість, сільське господарство, будівництво, комунально-побутове обслуговування, водопостачання, розвиток малого бізнесу, освіти та ін.). У проведенні таких операцій використовують механізми стабілізаційного кредитування та надання технічної допомоги.
Стабілізаційне кредитування використовують з метою фінансування програм структурної перебудови економіки і галузевої адаптації. Зокрема, програми галузевих реформ спрямовані на проведення оптимізації організаційної структури секторів економіки, формування тарифів, ціноутворення, оподаткування тощо. Технічну допомогу застосовують для фінансового забезпечення консультування урядів з питань державної політики у сферах структурної перебудови економіки, розвитку освіти, захисту приватного сектору, проведення адміністративної реформи та ін.
Прикладом може бути надання кредитів Україні з 1998 до 2000 р. з метою проведення структурної перебудови фінансового сектору на загальну суму в 300 млн дол. США. Позику було надано на 20 років з використанням п'ятирічного пільгового періоду під піврічну ставку процента, що становить ЛІБОР + 0,75%. Отримання кредиту було обумовлено виконанням певних зобов'язань Україною, найважливішими з яких були: покращання законодавчого регулювання банківської діяльності, підвищення рівня надійності інформації, що надходить віл комерційних банків, удосконалення системи банківського нагляду та ліцензування, страхування депозитів.
Література
1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р.
2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17.03.1993 р.
3. Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993 р.
4. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р.
5. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.
6. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р.
7. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р.
8. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р.
9. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р.
10. Закон України "Про державний внутрішній борг України" від 16.09.1992 р.
11. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р.
12. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 12.04.1990 р.
13. Закон України "Про Державну програму приватизації на 2000–2002 роки" від 18.05.2000 р.
14. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р.
15. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р.