Міжнародні фінанси

План

1. Сутність, функції та політика міжнародних фінансів

2. Міжнародний фінансовий ринок і його структура

3. Фінанси міжнародних організацій та інституцій

Сутність, функції та політика міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси — сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами*32.

*32: {Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпченко, Т.С. Шемет та ін.; За ред. О.І. Рогач. – К.: Либідь, 2003. – 784 с. }

Рух грошових потоків у світовому господарстві виконується за такими напрямами:—

взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;—

взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;—

взаємовідносини держави та суб'єктів світових господарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями.

Суб'єктами міжнародних фінансових відносин є уряди, підприємства, фірми, банки, установи та фізичні особи.

Загалом перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних і фондових ринках. Економічна сутність цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транснаціоналізації та глобалізації економічних процесів.

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики слід з'ясувати притаманні їм властивості, їх суспільно-економічну роль. Ідеться про призначення (функції) міжнародних фінансів. Аналіз міжнародних фінансів свідчить, що їм характерні розподільна та контрольна функції.

Сутність розподільної функції полягає у тому, що за допомогою механізму міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такі процеси є не хаотичними, а визначаються об'єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов'язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку. Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин. На окремих етапах історичного розвитку об'єктивні закономірності та політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин певною мірою збігаються. Але вони можуть і суперечити одні одним.

Контрольна функція ґрунтується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній) формі. Це дає змогу здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Інформація, одержана під час такого аналізу, є основою для прийняття подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Можливість та ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, характеру та рівня її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання й обробки інформації.

На сучасному етапі економічного розвитку міжнародні фінанси мають форму досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов'язаних із ними відносин.

Міжнародні фінанси — історична категорія, що постійно розвивається. В основі їх розвитку — об'єктивні соціально-економічні закони та закономірності.

Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики (вони взаємопов'язані). Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки, прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.

Передумовами успішної міжнародної фінансової політики вважаються:—

належний рівень економічних знань і прогресивні погляди осіб, які ухвалюють рішення з питань міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;—

оперативний і гнучкий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики;—

стабільний та сприятливий характер міжнародних економічних відносин;—

стабільний і передбачуваний стан внутрішньої фінансово-економічної політики.

Розрізняють такі форми реалізації міжнародної фінансової політики: планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків поділяється на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму, тобто суттєві зміни у:—

системі міжнародних розрахунків;—

режимі валютних паритетів і курсів;—

ролі золота в міжнародних відносинах;—

сукупності резервних (ринкових) валют;—

міжнародних розрахункових і платіжних засобах;—

завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій;—

методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів;—

перегляді пріоритетів податкової та кредитної політик тощо.

Поточна політика — щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Таке регулювання здійснюється з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Складовими цієї є:—

валютна політика, що охоплює низку методів: дисконтну та девізну політики; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обмежень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверсифікації валютних резервів тощо;—

податкова політика;—

кредитна політика.

Міжнародний фінансовий ринок і його структура

Процес міжнародного руху товарів, послуг, капіталу, виробнича та науково-технічна співпраці, міграція робочої сили, туризм зумовлюють виникнення потреб у грошах і зобов'язань учасників міжнародних економічних відносин.

Міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, обслуговується валютним ринком.

Валютний ринок — це сфера економічних відносин, що виявляються у процесі здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу*33. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей.

*33: {Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. – 2-ге вид. – К.: ВД "Професіонал", 2005. – 336 с. }

З організаційно-технічного погляду валютний ринок — певна сукупність сучасних засобів телекомунікації, таких як телеграф, телекс, телефон, інформаційні системи, комп'ютерні мережі "REUTERS dealing 2000" та інші, що пов'язують між собою банки і біржі різних країн, які здійснюють валютні операції та міжнародні розрахунки з обслуговування.

З інституційної позицій валютні ринки — це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо транснаціональних компаній (THK).

Світові валютні ринки обслуговують рух товарів, послуг, перерозподіл капіталів між державами.

Рух валютних і фінансових ресурсів здійснюється через: валютні операції;—

валютно-кредитне і розрахункове обслуговування покупки і продажу товарів та послуг;—

зарубіжні інвестиції;—

операції з цінними паперами;—

перерозподіл національних доходів у вигляді допомоги країнам, що розвиваються, і внесків у міжнародні організації.

Національні валютні ринки забезпечують рух грошових потоків усередині країни й обслуговують зв'язок із світовими валютними центрами. Ступінь залучення національних ринків в операції світового валютного ринку залежить від ступеня інтегрованості економіки країни в світове господарство, від стану її валютно-кредитної системи та системи оподаткування, рівня валютного контролю і валютного регулювання (міри свободи дій нерезидентів на національному валютному і фондовому ринках), стабільності політичної системи країни та зручного її географічного положення.

Разом із світовими і національними центрами валютної торгівлі є регіональні валютні ринки, наприклад, європейська валютна система, що виникла на основі регіональної економічної інтеграції країн Західної Європи.

Для сучасних світових валютних ринків характерні такі основні особливості:

1) інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків із них;

2) операції виконуються безперервно протягом доби поперемінно у всіх частинах світу;

3) техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються за кореспондентськими рахунками банків;

4) широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків. При цьому валютні операції, що раніше практикувалися і відображалися в банківських балансах, замінюються терміновими й іншими валютними операціями, які враховуються на позабалансових статтях;

5) спекулятивні й арбітражні операції набагато перевершують валютні операції, пов'язані з комерційними операціями, чисельність їх учасників різко збільшується, до них належать не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні й навіть фізичні особи;

6) нестабільність валют, курс яких, подібно до своєрідного біржового товару, має часто свої тенденції, не залежні від фундаментальних економічних чинників*34.

*34: {Моринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 409 с}

Світовий валютний ринок — наймогутніший і ліквідний, але вкрай чутливий до економічних і політичних новин.

З функціонального погляду валютні ринки забезпечують:—

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;—

регулювання валютних курсів;—

диверсифікацію валютних резервів;—

страхування валютних ризиків;—

отримання прибутку учасників валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;—

проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання національної економіки, й узгодженої політики в межах світового господарства.

Учасниками валютних ринків є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації. За критерієм ступеня комерційного ризику виокремлюють функціонуючих на валютному ринку підприємців, інвесторів, спекулянтів, хеджерів і гравців. Це має умовний характер, оскільки в діях окремих учасників валютного ринку поєднуються інтереси й інвесторів, і спекулянтів, і підприємців та гравців.

Обов'язковий учасник валютного ринку — спекулянт, ризик якого попередньо розрахований і виправданий прагненням одержати максимальний прибуток. Професійними спекулянтами валютного ринку вважаються валютні ділери — як фізичні, так і юридичні особи.

Міжнародний кредит — рух позикового капіталу, пов'язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості та повернення*35.

*35: {Ющенко В А., Міщенко B.І. Управління валютними ризиками: Навч. посіб. — К.: КОО "Знання", 1998. — 444 с.}

Міжнародне кредитування здійснюється в