У податковій термінології для деталізації видів і особливостей платежів до централізованих фондів застосовують такі терміни: плата, відрахування, внески, податки і збори.

Термін "плата" вживається при визначенні платежу, як правило, за використання природних ресурсів, що належать державі. Наприклад, плата знімається за промислове використання води, за заготівлю сировини тощо. Розмір плати залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Якщо держава втратить право власності на ці ресурси, то вона і втратить джерело доходу від цих ресурсів.

Терміни "відрахування", "внески" означають платежі у цільові фонди: загальнодержавний пенсійний фонд, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності тощо.

Податок - це обов'язковий регулярний платіж юридичних або фізичних осіб до бюджету держави або місцевого бюджету, визначений законодавчо.

Збори, на відміну від податків, є платежами разовими, випадковими і незначними за розміром, їх справляють для покриття конкретних потреб, прикладом є курортний збір з громадян, які прибувають на курортне лікування, ринковий збір - за користування фізичною особою місцем на ринку тощо.

При розгляді питання економічної сутності податків зупинимося більш детально на основних елементах системи оподаткування:

1. Суб'єкт оподаткування - це платник податків, тобто фізична або юридична особа, котра безпосередньо перераховує суму податку до бюджету. Суб'єкт оподаткування є кінцевим платником податків і, як правило, несе юридичну відповідальність за сплату податків. Інколи він є кінцевим платником податків, проте не несе юридичної відповідальності, як цс має місце у випадку непрямого оподаткування.

2. Об'єкт оподаткування - фізична чи вартісна величина, за якою нараховують податок. Це різноманітні види доходів, додана вартість продукції, товари і послуги, а також різні форми накопиченого багатства чи майна, визначені законодавчими актами.

3. Одиниця оподаткування - чисельна одиниця виміру об'єкта оподаткування, щодо якої встановлюють податкові ставки. Виражається в грошовій або в натуральній формах і мас переважно розрахунковий характер.

4. База оподаткування - базова вартісна величина конкретного об'єкта оподаткування, за якою нараховують податок.

5. Податкова ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування. Розрізняють два види ставок податків: базова і відсоткова. Базова встановлюється в натуральному вигляді на базу оподаткування. Відсоткова встановлюється як певна частина від бази оподаткування. В свою чергу вона поділяється на пропорційну, прогресивну і регресивну.

Пропорційна-сплаті підлягає певна, фіксована незалежно від розміру бази, частина бази оподаткування конкретного об'єкта оподаткування, виражена у відсотках.

Прогресивна - чим більша база оподаткування, тим більший її відсоток необхідно сплатити як податок.

Регресивна - чим більша база оподаткування, тим менший її відсоток підлягає сплаті як податок.

Класичним прикладом прогресивного оподаткування в Україні було оподаткування доходів фізичних осіб: чим більший був дохід, тим більшу його частку слід було сплачувати як податок. Це стримувало зростання розмірів заробітної плати. Проте, як виявилось, призвело до значної тінізації виплати заробітної плати. Після реформування даного виду оподаткування було введено пропорційну ставку на доходи, яка сплачується незалежно від розміру доходу.

1. Податковий період - це строк (наприклад, календарний рік), після закінчення якого здійснюється формування податкової бази: визначається її обсяг та начисляється сума податку, яку слід сплатити. Поняття податковий період не слід ототожнювати з поняттям звітний період, тобто строк складання і подання податковим органам звітності.

2. Податкові пільги - це часткове або повне звільнення окремих фізичних і юридичних осіб від сплати податків. Надання переваги цим платникам податків може бути пов'язане із особливою роллю, яку вони виконують для розвитку національної економіки, наприклад, вони розвивають інноваційні виробництва. В цьому разі вважається доцільним повне або часткове звільнення їх від виконання загальноприйнятих правил, обов'язків, полегшення умов діяльності. Пільги окремим категоріям платників можуть бути визначені тільки чинним законодавством.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в функціях, які вони виконують: фіскальна, регулююча і розподільча.

В усіх державах на різних етапах їхнього розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВВП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат і забезпечення виконання державою своїх функцій.

На сьогодні всі держави світу особливу увагу звертають на можливості регуляторної функції податків. Сутність цієї функції полягає у впливі податків на процес формування структури національної економіки. Вилучаючи за допомогою податків певну частину доходів економічних суб'єктів, яка законодавчо регулюється, можна стимулювати діяльність однієї частини з них або стримувати діяльність інших, а отже регулювати соціально-економічні процеси в країні. Вплив на господарську діяльність здійснюється також через маневрування податковими ставками. Змінюючи механізм оподаткування, держава може досягти змін в економічної діяльності підприємств у бажаному напрямі, забезпечити прискорення чи гальмування розвитку в окремих галузях.

Розподільча функція податків реалізується державою для забезпечення певного рівня соціальної справедливості. Ринок реагує лише на "грошові" голоси. І може статись так, що для кота багатої людини знайдеться молоко, а для пенсіонера - ні. Тому держава забезпечує через функціонування бюджету, доходну частину якого формують переважно податки, умови для соціального вирівнювання, забезпечує умови виробництва (у тому числі внаслідок наданих податкових преференцій) соціально важливих товарів і послуг, зокрема виробництво "неподільних благ" у вигляді будівництва мостів, доріг, утримання армії, фінансування закладів освіти, науки, медицини тощо.

Класифікація податків

Еволюція податкових відносин держави і платників податків відібрала тільки ті податки, податкові платежі, збори, які є відносно простими і дешевими для адміністрування, дозволяють однозначно визначити розмір податку, можуть наповнити доходну частину бюджету. На сьогодні у світовій практиці існують різні види податків, але всі вони класифікуються (рис. 8.2) за визначеними ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом, за порядком використання, за складовими ціни товарів, які оподатковуються, за співвідношенням ставки оподаткування і об'єкта оподаткування, за видами суб'єктів оподаткування.

За формою оподаткування податки прийнято поділяти на прямі і непрямі.

Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків. До них відносять: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо. Як видно, податки встановлюються безпосередньо на майно або дохід платників, їх розмір прямо залежить від величини (обсягу) об'єкта оподаткування, чим більше об'єкт оподаткування, тим більша сума податку повинна бути сплачена.

Непрямими є податки, що включаються у вигляді доданої вартості до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів і послуг. Зв'язок між платниками податку (споживачами товару) і державою здійснюється опосередковано (наприклад, податок на додану вартість сплачують споживачі товарів і послуг, але не прямо державі, а через посередників - підприємства, які виступають у ролі колекторів, збирачів податку). До непрямих податків, крім згаданого податку на додану вартість, також належать акцизний збір, митні збори. Розміри податкових платежів при постійних ставках (тарифах) прямо пропорційно залежать від кількості й вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом податки поділяють на З групи:

Податки на доходи стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних та юридичних осіб. До них належать такі податки: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян.

Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До них належать: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб, наприклад, на транспортні засоби, інші об'єкти рухомого та нерухомого майна.

Залежно від рівня бюджету, в який сплачуються податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки встановлюються вищими законодавчими органами влади (Верховна рада України) і стягуються на території всієї країни, місцеві встановлюються місцевими органами управління і є обов'язковими до сплати тільки на певній території.

До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, мито, державне мито, податок на нерухомість, плата за землю, рентні платежі, податок на промисел, плата за торговий патент, податок з власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок.

До місцевих податків і зборів належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за пар кування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, лотерей, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак. За порядком використання податки поділяють на загальні та