то це є основою збільшення виплат споживачів до державних фондів. Механізм вилучення доходів реалізується через ціноутворення, а не безпосередньо шляхом стягнень доходів платників. Тому такі податки називають непрямими. Позитивними рисами непрямого оподаткування є відносно проста форма стягування податків, обмеженість примусових заходів щодо платників. До недоліків зараховують непропорційний розподіл величини стягуваного податку з-поміж населення, обмеження рівня доходів підприємців та ін.
Прямі податки установлюються безпосередньо на платника, та їх обсяги залежать від розмірів об'єкта оподаткування. Поряд з цим, особисті податки накладаються на платника (податок на прибуток, на промисел, податок з доходів фізичних осіб), а реальні – на об'єкт оподаткування, який є власністю або перебуває у користуванні платника (податок на землю, податок на майно). У межах кожної з цих груп формуються певні види оподаткування. Так, непрямі податки можуть охоплювати податок з обороту, податок з продажу, податок на додану вартість, акцизний збір та ін. Прямі податки використовуються у формі податків на доходи, майно, продукти споживання та ін. Установлення раціонального, найоптимальнішого співвідношення між різними видами податків здійснюється в процесі розвитку кожної окремої країни з урахуванням його специфічних особливостей.
У межах кожного з видів оподаткування використовуються підходи, що передбачають застосування різних форм податків. Так, податки на доходи поділяються на податки на доходи фізичних осіб (у деяких країнах – це індивідуальні податки) і податки на доходи підприємств (корпорацій). Вони тісно пов'язані між собою і потребують визначення й установлення найраціональніших співвідношень між ними. Адже податки, що сплачуються корпораціями, врешті-решт накладаються на споживачів, власників акцій та інших суб'єктів, пов'язаних з їх діяльністю. З іншого боку, корпорації – специфічні суб'єкти господарських відносин, і використання одержаних ними доходів є важливим для розвитку країни в цілому. Оподаткування (крім суто фіскальних мотивів) використовується у регулюванні таких процесів.
Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що установлюються на різних рівнях. У федеративних республіках це загальнодержавний (федеральний), республіканський (землі, території, штати) та місцевий рівні. В унітарних державах податкова система охоплює, як правило, загальнодержавні та місцеві податки.
Наприклад, у складі податкової системи Німеччини функціонують такі основні групи податків: федеральні, земельні та общинні. Загальна їх кількість досягає біля 40 видів. У Франції установлено два рівні податкових зборів – державний і місцевий. Податки у Великій Британії також поділяються на загальнодержавні та місцеві. Податкова система Японії охоплює 25 державних та 30 місцевих податків.
Нерідко місцеві податки установлюються законодавством штатів (земель). Так, у Німеччині землі мають повноваження установлювати та застосовувати закони з оподаткування. Разом з тим, є певні обмеження. Податок на рівні земель запроваджується тільки тоді, коли його не установлено на федеральному рівні. В основному до податків на рівні громад належать другорядні податки (податок на утримання собаки, ліцензії на полювання та рибну ловлю, податок на видовища, розлив алкогольних напоїв, церковний податок та ін.).
Крім поділу на загальнодержавні та місцеві податки і збори формування податкової системи передбачає застосування спеціальних режимів оподаткування. Особливості можуть запроваджуватися з метою забезпечення розвитку малого бізнесу, окремих галузей економіки, визначених операцій, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності. Зокрема, для сприяння розвитку малого бізнесу використовуються спрощені системи оподаткування, надання патентів на ведення окремих видів діяльності, єдині податки, що замінюють декілька податків і зборів. До системи оподаткування зараховують також обов'язкові відрахування до державних цільових фондів. Нерідко у складі податкової системи в зарубіжних країнах враховуються особливості сільськогосподарської галузі.
Література
1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р.
2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17.03.1993 р.
3. Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993 р.
4. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р.
5. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.
6. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р.
7. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р.
8. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р.
9. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р.
10. Закон України "Про державний внутрішній борг України" від 16.09.1992 р.
11. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р.
12. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 12.04.1990 р.
13. Закон України "Про Державну програму приватизації на 2000–2002 роки" від 18.05.2000 р.
14. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р.
15. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р.