Показником рівня податкового навантаження є податковий коефіцієнт, який, згідно з правилами міжнародної статистики, розраховується як відношення суми сплачених податків та обов'язкових відрахувань у державні соціальні фонди до ВВП у ринкових цінах. Сума сплачених податків — це не загальна сума доходів зведеного бюджету, як здебільшого вважають українські фінансисти, а сума надходжень до зведеного бюджету всіх податків та інших обов'язкових платежів, які, згідно зі ст. 14 За-кону України "Про систему оподаткування", включено до складу податкової системи України, а також зборів до державних цільових фондів.

За розрахунками відомого спеціаліста з податків доктора економічних наук, професора A.M. Соколовської податкове навантаження в Україні зменшилося з 38 % у 1993—1994 pp. до 31,6 % у 2004 p., тобто до рівня, нижчого не лише порівняно з розвинутими європейськими країнами (у середньому 41,1 % у 2002 p.), а й з новими країнами — членами ЄС (34,5 %), у тому числі такими як Польща (39,1 %), Угорщина (38,8 %), Чехія (35,4 %), Естонія (35,2 %). До оцінки рівня податкового коефіцієнта у 2000—2004 pp. в Україні можна додати ще один важ-ливий штрих, а саме те, що він не перешкоджав економічному зростанню в країні.

У 2005 р. частка ВВП, що перерозподілялася через податкову систему держави, за підсумками 9 міс. зросла до безпрецедентного рівня — 39,2 % ВВП, наблизившись до середнього показника по 15 країнах — членах ЄС і перевищивши середній показник по країнах — нових членах ЄС.

Найбільшу роль у стрімкому зростанні податкового коефіцієнта у 2005 р. в Україні відіграли два податки — податок на прибуток підприємств, фіскальна ефективність якого за 9 міс. зросла з,7до 5,4 % ВВП, і ПДВ, фіскальна ефективність якого зросла з 4,9 до 8,5% ВВП.

Щодо першого, то в Україні, на думку A.M. Соколовської, має місце один із найвищих рівнів оподаткування прибутку підприємств (його фіскальна ефективність у середньому по країнах ЄС-15 становить 3,4 %, ЄС-10 — 2,6 % ВВП), причому не за рахунок податкової ставки (вона є нижчою, ніж у більшості розвинутих країн — членів ЄС: у середньому 31,4 %), а за рахунок ширшої податкової бази, що є наслідком жорсткіших обмежень стосовно віднесення витрат на валові витрати та практично відсутності інвестиційних податкових пільг.

Водночас в Україні застосовується один із найнижчих загаль-них рівнів оподаткування доходів фізичних осіб як наслідок за-провадження пропорційного податку, що справляється за став-кою 13 % (із 1 січня 2007 р. — 15 %). У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування доходів громадян, однак за значно вищою ставкою, зокрема в Естонії — 26 %, Латвії — 25, Словаччині — 19 %.

Різке зростання фіскальної ефективності ПДВ стало наслідком:

- розширення податкової бази внаслідок скасування деяких галузевих пільг, а також пільг, що надавалися суб'єктам спе-ціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;

- випереджальних темпів зростання імпорту (126,4 % за січень — вересень 2005 р. порівняно з січнем — вереснем 2004 p.), який оподатковується ПДВ за стандартною ставкою, над експор-том (106,8 %), що оподатковується за нульовою ставкою;

- посилення контролю за сплатою податків під час перетину митного кордону України (підтвердженням цього є зростання частки ПДВ із ввезених на територію України товарів у ВВП від 3,5% у 2003—2004 рр. до5,6% за підсумками 9 міс. 2005 р. Фактично надходження ПДВ із цієї групи товарів за названий період становили 135,9 % відповідної суми надходжень за весь 2004 р., тоді як обсяг імпорту — лише 73,6 % його обсягу у 2004 р.);

- удосконалення адміністрування податку;

- бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ. Стрибкоподібного зростання податкового коефіцієнта у

2005 р. можна було б уникнути, якби заходи щодо розширення податкової бази, у тому числі за рахунок скасування пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти в СЕЗ і ТПР, були доповнені альтернативними заходами, спрямованими на зниження податкового навантажен-ня на суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інновації та інвестиції через запровадження (замість часткових загальних податкових пільг) інвестиційної податкової знижки або прискореної амортизації для капітальних активів, що використовуються в інноваційних, енергозберігаючих, еколо-гічно захисних проектах.

Щодо податкової стратегії, то вона, на думку A.M. Соколовської, не може ґрунтуватися на масштабному зниженні ста-вок за всіма бюджетоутворюючими податками, а отже, й податкового коефіцієнта, оскільки Україна, проголосивши про свій намір вступити до ЄС, не може не ставити за мету поступове наближення до європейського рівня стандартів, задоволення по-треб своїх громадян у суспільних благах, які фінансуються за рахунок податків. Це передбачає й курс на побудову соціаль-ної ринкової економіки, проголошений Президентом і урядом України.

За оцінкою працівника ДПАУ, кандидата економічних наук В. Ревуна, податки, що мобілізуються до державного і місцевого бюджетів, — це досить складна система, в якій налічується 225 різноманітних податків і зборів. За 114 із них громадяни та суб'єкти господарської діяльності зобов'язані періодично звітувати. Окремі податки й збори, створюючи безліч проблем для платників і збільшуючи обсяг роботи податковим інспекторам, не відіграють жодної ролі у формуванні бюджетних доходів. Найменшу частку надходжень до місцевих бюджетів мають збір за використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду (0,03 %), збір за спеціальне водоко-ристування (0,02 %), платежі за користування надрами (0,25 %). Зазначені податки надзвичайно дорогі в адмініструванні, отже, фіскально навіть збиткові. Та ними наведений перелік, на жаль, не вичерпується.

З метою вдосконалення структури податкової системи України колишній голова ДПАУ О. Киреєв пропонував ліквідувати такі збори: 1) за участь у бігах на іподромі; 2) за виграш у бігах на іподромі; 3) з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 4) ринковий збір; 5) за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 6) за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 7) за право проведення кіно- і телезйомок; 8) збір за видачу ордера на квартиру. Натомість він пропонував запровадити такі додаткові податки та збори: 1) податок на майно; 2) плату за надані земельні ділянки; 3) місцевий податок із продажу; 4) готельний збір (який був скасований 2004 p.). На думку О. Киреєва, слід також роз-ширити перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів за рахунок тих, які нині реально утримуються, але їх немає в цьому переліку: 1) частина прибутку (доходу), яка сплачується до бюджету суб'єктами господарювання, в статутному фонді яких державі належать певні частки (акції, паї); 2) збір на розвиток рекреаційного комплексу (для Автономної Республіки Крим); 3) збір на розвиток електротранспорту (для Автономної Республіки Крим).

Загальнодержавні й відомчі нормативні акти з питань оподаткування за змістом залишають бажати кращого й постійно змінюються. Сьогодні важко сказати, що податкова система України відповідає трьом основним принципам: мінімальна кількість каналів мобілізації коштів; простота розрахунку податків і зборів; стимулюючий вплив на розвиток бізнесу та підвищення ефективності виробництва.

Для виправлення такої ситуації у 2006 р. на ім'я Президента України було подано проекти Стратегії податкової реформи, Хартії податкових відносин і Положення про Національну ко-місію з податкової реформи при президентові України, розроб-лені робочою групою під керівництвом доктора економічних наук, професора В. Ланового, яка, очевидно, мала утворити кістяк майбутньої Національної комісії. Стратегії передувала публікація на шпальтах "Урядового кур'єра" Концепції рефор-мування податкової системи, розробленої тією ж групою, прав-да, у значно вужчому складі, що була піддана серйозній критиці, доопрацьована і подана у новому форматі. Однак фундаментальні ідеї, покладені в основу Концепції, не змінилися

Стратегія, на думку A.M. Соколовської, ґрунтується на упе-редженій оцінці чинної податкової системи України. З одного боку, вона не враховує її позитивних рис 3 іншого — автори не завжди об'єктивно оцінюють недоліки податкової системи, перебільшуючи деякі з них.

Загальним і основним недоліком запропонованої Стратегії реформування податкової системи є її спрямованість на зниження податкових зобов'язань економічних агентів до найнижчого серед європейських країн — сусідів України рівня.

Такий стратегічний орієнтир, на думку A.M. Соколовської, є хибним із кількох причин.

1. Одним із чинників, що останнім часом визначає напрями реформування податків на доходи в постсоціалістичних краї-нах — нових членах ЄС, є податкова конкуренція, спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на прибуток у Польщі з 34 до 19 %, у Чехії— з 35 до 26, у Латвії — з 25 до 15, у Литві — з 19 до 15 %, а також запровадження в Литві, Латвії та Естонії пропорційного подат-ку з доходів громадян відповідно зі ставками 33, 25