Кожен вид фінансового розподілу обслуговується різними ланками фінансової системи: внутрішньогосподарський — фінансами підприємств, міжгалузевий та міжтериторіальний — державним бюджетом, цільовими державними фондами. Учасниками (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути підприємства, об'єднання, установи, держава та громадяни.

Розподільна функція охоплює дві стадії: первинний розподіл національного доходу (НД) і вторинний розподіл (перерозподіл) НД.

Первинні доходи в свою чергу поділяються на дві групи:

1) заробітна плата робітників, службовців, доходи селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) прибуток підприємств сфери матеріального виробництва формування і розподіл.

Слід зазначити, що внаслідок первинного розподілу НД не утворюються суспільні грошові фонди для забезпечення економічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснення соціального захисту населення. Такі суспільні державні грошові фонди створюються шляхом вторинного розподілу (перерозподілу) національного доходу. В результаті перерозподілу формуються вторинні доходи. Це доходи, одержані в галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, медичне обслуговування, наука, правоохоронна система, оборона та ін.

Співвідношення обсягу бюджету і ВВП — важлива економічна проблема, зумовлена особливостями функціонування моделі економіки конкретної держави. Залежно від соціальної навантаженості бюджету на сьогодні в світі є три основні моделі перерозподілу ВВП через бюджет:—

американська, коли через бюджет перерозподіляється 30—35 % ВВП;—

західноєвропейська, за якої через бюджет перерозподіляється 40—50 % ВВП;—

скандинавська, коли через бюджет перерозподіляється 60—65 % ВВП.

У більшості країн перерозподіл здійснюється від 30 до 50 % ВВП.

Схему розподільної функції фінансів наведено на рис. 1.1.

Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів, що може відбуватися як у фондовій, так і не фондовій формах з метою контролю з боку суспільства за виробництвом і розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов дотримання фінансової дисципліни.

Контрольна функція фінансів спрямована на вирішення таких основних завдань:

Рис.1. Схема розподільної функції фінансів—

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;—

своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;—

мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку;—

збільшення власного капіталу;—

ефективний цільовий розподіл та використання фінансових ресурсів.

Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, що здійснюють фінансову діяльність. Предмет контролю становлять фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах:—

достовірності фактичної інформації;—

завчасного виконання контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного фінансового процесу від встановлених норм;—

безперервності, регулярності й систематичності;—

відповідальності, що передбачає відповідальність суб'єктів контролю за ефективне функціонування системи фінансового контролю.

Об'єктами контрольної функції фінансів є фінансові показники діяльності підприємств, організацій, установ. Розрізняють такі види фінансового контролю:—

загальнодержавний, що проводять органи державної влади та управління (податкові органи, казначейство, контрольно-ревізійні управління, міністерство фінансів та ін.);—

внутрішньогосподарський, який здійснюють фінансові служби підприємств та установ;—

незалежний, що виконують аудиторські фірми.

Важлива ознака фінансового контролю — його метод. Визначають такі головні методи фінансового контролю, як ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фінансової діяльності тощо. Оскільки спектр функцій фінансів значно ширший, до зазначених вище можна додати ще низку функцій, які виконують фінанси, а саме:—

мобілізація фінансових ресурсів;—

функція регулювання;—

індикативна функція;—

стабілізація умов для соціально-економічних відносин.

Подібною до розподільної функції є функція мобілізації фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів, а також доходів населення.

Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах — утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансові ресурси складаються з внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (операційна, фінансова, інвестиційна діяльність та надзвичайні події); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитних інвестицій); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Збільшення частки власних коштів впливає на фінансову сталість підприємств, і навпаки, велика частка залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємств, підвищує фінансовий ризик.

Що стосується мобілізації фінансових ресурсів на рівні місцевих бюджетів і державного бюджету, то вони формуються на основі податкових відрахувань і зборів, кредитних інвестицій, емісії цінних паперів, неподаткових надходжень, державного мита та ін.

Джерелом доходів населення в усіх фінансових сферах є заробітна плата, позики, компенсації, соціальні виплати та інші джерела фінансових ресурсів населення.

Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і потреб населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Фінансові категорії

Фінансові категорії є основними в системі пізнання фінансових відносин у їх нерозривному зв'язку з економічним розвитком суб'єктів господарювання і держави. Фінансові категорії відображають явища економічного життя і закономірності фінансових процесів, тому їх потрібно використовувати з метою збільшення економічної ефективності господарювання. Фінансові категорії пов'язані з функціями фінансів.

Отже, фінансові категорії слід розглядати як інструменти, за допомогою яких створюються, розподіляються і використовуються фонди фінансових ресурсів для задоволення потреб розвитку суб'єктів господарювання та держави.

Фінансові ресурси утворюються в процесі матеріального виробництва, за рахунок створення нової вартості, внаслідок чого виникає валовий внутрішній продукт.

Важливою фінансовою категорією є фінанси підприємницьких структур, які відображають різноманітні фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Процеси організації та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтуються на відповідних принципах, до яких належать: комерційний розрахунок, господарська і фінансова незалежності, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість тощо.

Головним фінансовим ресурсом підприємства, основою його діяльності є сформований ним власний капітал.

Власний капітал підприємства — це фінансові ресурси, залучені у розпорядження від власників чи акціонерів без обмежень у часі (на постійній основі), призначені для забезпечення розвитку підприємства та збереження його економічної стабільності. Величину власного капіталу підприємства можна визначити тільки за допомогою розрахунку на основі даних балансу як різниці між загальною сумою активів та сумою зовнішніх зобов'язань підприємства (позиковим капіталом). Власний капітал підприємства складається із статутного капіталу, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку. Для більшості підприємств основним компонентом власного капіталу є статутний капітал.

Крім власного капіталу, підприємство має позиковий капітал — частина активів підприємства, профінансована кредиторами всіх видів.

Підприємство використовує власний і позиковий капітали на формування основних засобів й оборотного капіталу, що перебувають у процесі безперервного руху, приймаючи різні форми залежно від стадії кругообігу. Формування основних засобів та оборотного капіталу — об'єктивна передумова для початку підприємницької діяльності.

Основні засоби — це матеріальні активи, їх очікуваний термін використання становить понад один рік, або їх застосовують у процесі виробничого циклу, що триває більше одного року.

Основні виробничі засоби є частиною основних засобів, що беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Діяльність підприємницьких структур, спрямована на створення та реалізацію продукції, здійснюється під час поєднання основних виробничих засобів, оборотних засобів та праці.

У процесі виробництва вартість основних фондів розподіляється таким чином: одна її частинка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — відображає залишкову вартість наявних основних фондів. Шляхом вирахування з початкової вартості основних засобів суми зношування визначають залишкову вартість основних засобів. Сума нарахованої амортизації визначається як вартість фізичного зношування основних засобів з початку їх використання.

Отже, амортизація — це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом терміну їх експлуатації. Зношена частка вартості основних засобів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується у грошовій формі в амортизаційному фонді, який використовується з метою відтворення основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань залежить від:—

балансової вартості основних засобів;—

структури основних виробничих засобів;—

норм і методів нарахування амортизації.

Обігові кошти (капітал) — кошти, авансовані в обігові виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція та кошти за продукцію). Обігові фонди споживаються в одному виробничому циклі, їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції. Щоб забезпечити безперервний процес виробництва, реалізації продукції й отримання прибутку, підприємству потрібно одночасно й обігові виробничі фонди, і фонди обігу.

Важливою фінансовою категорією, без якої неможливо підрахувати фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства, є собівартість. Собівартість продукції — це грошове вираження безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. До собівартості належать матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування в централізовані цільові фонди, амортизація основних засобів і нематеріальних активів тощо.

На основі собівартості продукції визначається ціна продукції (робіт, послуг) й обсяг чистого доходу у вигляді прибутку.

Виручка від реалізації продукції є основною складовою грошових заощаджень підприємств. Це сума коштів, які отримали на поточному рахунку в банку підприємства або його касі, від продажу продукції та надання послуг. Таким чином, виручка від реалізації — фінансова категорія, що відображає фінансові відносини між постачальниками та споживачами товару.

Під час первинного розподілу виручки від