Проблема заміни ПДВ податком з обігу

План

1. Проблема заміни ПДВ податком з обігу

2. Податки на майно підприємств і громадян: за і проти

Відомо, що ПДВ є досить специфічним податком. Є всі підстави стверджувати, що за складністю нормативної бази, а також за ступенем негативного впливу на економіку він не має рівних. Недарма про нього негативно відгукувалися і прем'єр-міністр, і Президент України, і багато вчених-економістів.

Зрозуміло, що в Україні вже неодноразово вживалися захо-ди, спрямовані на зменшення негативних якостей цього податку, але особливих успіхів не було досягнуто. Тому деякі фахівці пропонують зменшити ставку ПДВ на певну величину (в різних випадках на 2 і 5 % ) й одночасно запровадити податок з обігу зі ставкою, що дорівнюватиме зниженню ставки ПДВ. Дехто про-понує взагалі замінити ПДВ податком з обігу.

О. Киреєв на основі проведеного аналізу робить висновок, що можливі такі три варіанти введення в правове поле України податку з обігу.

Перший варіант — це застосування розглянутого комбінованого підходу (ПДВ зберігається, але його ставка зменшується, і водночас вводиться податок з обігу за ставкою, що дорів-нює величині зниження ставки ПДВ). Такий підхід веде до посилення податкового навантаження як на суб'єктів господарсь-кої діяльності, так і на кінцевих споживачів. У цьому випадку до одного проблемного податку додається ще один, що в епоху СРСР не менш негативно впливав на перебіг економічних процесів.

Другий варіант також належить до комбінованого підходу, але з додатковою умовою, щоб ставка ПДВ була зменшена на величину більшу, ніж ставка запровадженого податку з обігу.

Причому в міру збільшення кількості технологічно взаємопов'язаних підприємств (тобто ступенів обробки) ця ставка має істотно знижуватися у зв'язку з дією накопичувального ефекту податку з обігу. У такому випадку у зв'язку з високими витратами на адміністрування ПДВ його стягування втрачає сенс, а використовуваний при цьому податок з обігу успішно відігра-ватиме роль "економічного гальма".

Третій варіант полягає в тому, що ПДВ слід скасувати, а податок з обігу запровадити лише для тих видів економічної діяльності, які максимально наближені до "останнього покупця". При цьому такі види діяльності мають бути звільнені від податку на прибуток. Лише в такому разі запровадження податку з обігу дасть змогу припинити безуспішні спроби усунення негативних якостей ПДВ і створить сприятливі умови для розвитку процесів спеціалізації та кооперування, без чого сподіватися на високі по-казники економічного зростання досить важко.

На нашу думку, скасування ПДВ в Україні було б помилкою, оскільки всі розвинуті країни (в тому числі країни — члени ЄС) запровадили або запроваджують цей податок (або подібні до ньо-го). В цьому плані заслуговує на увагу досвід Франції, яка першою запровадила ПДВ.

Платниками цього податку є підприємства, які займаються купівлею-продажем і в 1998 р. мали річний оборот 500 000 фран-цузьких франків, та підприємства, що надають послуги і мали оборот 175 000 франків за 1999 р. На 1 січня 2000 р. у Франції були встановлені такі ставки ПДВ:

1. нормальна (базова) ставка — 20,6 %;

2. знижена ставка — 5,5 %: продукти харчування, книги, громадський транспорт, операції з нерухомим майном;

3. особлива ставка — 2,1 %: надруковані періодичні видан-ня, медикаменти, препарати крові та ін.

Було встановлено також спеціальні ставки для Корсики та окремих департаментів. ПДВ сплачується щомісячно з 15 по 24 число місяця залежно від юридичної форми діяльності.

У 1999 р. базова ставка ПДВ становила 20,6 %, проте у перспективі передбачалося її зниження до 18,6 %. Статистичні дані засвідчують, що ПДВ є одним із найвагоміших структурних елементів податкових надходжень до Державного бюджету Фран-ції. Його частка в надходженнях непрямих податків до бюдже-ту становила: у 1983 р. — 44,4 %, 1990 р. — 44,8, 1998 р. -45,6,1999 р. — 44,4,2001 р. — 39,2 %.

ПДВ є не податком на підприємство, а податком на споживача. Підприємство є лише збирачем податку. Збирання податку здійснюється методом часткових платежів. На кожному етапі виробництва і обігу ПДВ дорівнює різниці між податком, зібра-ним при продажу і при купівлі. Наприклад, за ставки ПДВ 18,6 % його розмір визначається так:

Купівля сировини, матеріалів —100 000; ПДВ, сплачений постачальнику—18 600 (1000 + 18,6). Сума витрат підприємства на сировину і матеріали: 118 600 (100 000 + 18600).

Витрати на виробництво, обкладені ПДВ — 200 000; величина ПДВ: 37 200 (2 000 + 18,6). Сума витрат: 237 200 (200000 + 37200).

Інші витрати, не обкладені ПДВ (зарплата, послуги, на-дані державними установами), — 300 000.

Собівартість виробництва: 655 800 (118 600 + 237 200 + + 300 000).

Ціна товару — 700 000. ПДВ на товар: 130200(7000-18,6). Ціна продажу товару для покупця: 330 200 (700 000 +130 200).

Сума ПДВ, що включається в ціну товару: 74 400 (130 200 --(18 600 + 37200).

Отже, ПДВ є нейтральним для підприємства. При продажу товару підприємство компенсує всі свої витрати на ПДВ у виробництві й обігу та додає ПДВ на знову створену на підприємстві вартість. Ця частина ПДВ включена в ціну продажу і відраховується державою. Загалом весь тягар ПДВ покладається на кінцевого споживача.

Податки на майно підприємств і громадян: за і проти

Новим елементом податкової системи України можуть стати податки на майно юридичних і фізичних осіб. Щодо юридичних осіб, то запровадження оподаткування їхнього майна, як вва-жають деякі експерти, не дасть позитивних результатів для розв'язання наявних проблем у сфері виробництва і бізнесу, оскільки зросте податкове навантаження на підприємства, фірми, що вкрай небажано в наших умовах.

Зовсім інша ситуація складається щодо податків на майно фізичних осіб. Питання стосовно оподаткування фізичних осіб можна вирішити так:

Податки на майно фізичних осіб, на думку В.1. Ревуна, до-цільно запровадити найближчим часом. Ослаблений контроль з боку держави за формуванням доходів фізичних осіб призвів до численних порушень законодавства і значної диференціації у доходах населення, що матеріалізувалося в об'єктах нерухо-мості і правах на володіння землею та цінними паперами. Цю несправедливість слід хоч якоюсь мірою нівелювати у найкоротший термін.

Запровадження податків на майно фізичних осіб дасть змогу певною мірою зняти податкове навантаження з виробництва і перенести його до сфери споживання. Як вважають фахівці, це варто зробити саме за рахунок зниження соціальних податків, які сьогодні відносно витрат на оплату праці становлять близько 40 %.

Податки на майно фізичних осіб повинні мати соціальну спрямованість і певною мірою враховувати матеріальний рівень життя платника податку, оскільки підставою для запроваджен-ня цього податку були неналежні регулювання й контроль за формуванням доходів населення у 90-х роках XX ст. В Україні 75—80 % населення живе нижче від середнього рівня матері-ального забезпечення, 15—20 має середній рівень статків і лише З—5 % населення можна віднести до багатих. З огляду на низький рівень доходів більшості населення, відсутність житла чи забезпеченість житлом нижче від необхідних фізіологічних і соціальних норм (40—50 кв. м загальної площі на людину) сплату майнових податків із фізичних осіб, на думку керівників ДПАУ, доцільно в основному покласти на багаті верстви населення й осіб із рівнем статків вищим за середній.

Ставки податків мають бути помірні й не викликати особливих нарікань з боку осіб, які є їх платниками;

Видів майна, що перебуває у власності фізичних осіб, е кілька (квартири, будівлі, земля, цінні папери та ін.), тому запровадження податків одночасно на всі види об'єктів викличе одночасне значне посилення податкового навантаження, що вкрай небажано.

Названі податки, на думку фахівців ДПАУ, слід насамперед пов'язати з об'єктами нерухомості — квартири, будинки, будівлі невиробничого призначення, земля, незалучена до сільськогос-подарського використання. Йдеться саме про перевищення деяких соціально-економічних показників: наприклад, більше 40 кв. м загальної площі на одного члена родини; понад 0,5 га несільськогосподарських угідь на одну людину тощо.

Надалі, на думку експертів, за умови запровадження податків на нерухомість із підвищення матеріального рівня життя, сфера оподаткування і контингент платників податків мають розширюватися.

Податки на нерухомість доцільно зараховувати до місцевих бюджетів. У країнах ЄС, до якого хоче вступити й Україна, податки на нерухомість становлять вагому частку доходів місцевих бюджетів. Проте вони породжують певні проблеми, які треба врахувати і в Україні.

Загалом місцева влада в країнах ЄС стягує податок на майно, база оподаткування щодо якого визначається правами власності (на земельні ділянки або будинки) або фактом користування житлом. Ці податки, що легко локалізуються, закріплюються, як правило, за найближчим органом місцевої влади, проте вони є проблемними і такими, на які досить складно впливати. Визначення того, яке майно є об'єктом оподаткування — це при-родній фактор напруження, що виникає між місцевими органами влади та центральним урядом, оскільки кожен намагається отримати найбільшу частку цієї найдинамічнішої форми оподаткування. Проблема зазвичай ускладнюється там,