НБУ вважає дуже дійовим засобом боротьби з кардерством упровадження високозахищених технологій, наприклад, перехід на чип-карти, де магнітну смужку, яку можна виготовити з обрізка відеострічки, замінить чип-модуль, підробити який значно важче. У Франції, після повсюдного впровадження чип-карт, кількість шахрайств знизилася втричі. Єдиною проблемою тут може стати технічне переоснащення банкоматів, але і її можна вирішити. Вже з'явилися так звані дуальні карти, на яких одночасно розміщено і магнітні смуги, і чип-модулі, проте це не стало панацеєю, адже комп'ютерні системи захисту частіше за все зла-мують ті ж люди, які їх створюють, тобто самі програмісти.

Саме тому головне завдання служби безпеки будь-якого бан-ку полягає не в тому, щоб разом із міліцією ловити кардерів після того, як інформація про рахунки клієнтів була вкрадена, а в тому, щоб постійно стежити за своїми ж службовцями і не допустити крадіжок. Робота з таємними даними має бути побудована так, щоб кожен працівник мав доступ до неповної інфор-мації і не володів нею в повному обсязі. Наприклад, один заносить до комп'ютерної бази лише анкетні дані клієнта, інший — дампи, третій — коди. І тоді витік інформації на одній із дільниць не призведе до катастрофічних наслідків.

За словами директора департаменту роздрібних продуктів банку "Надра", в Україні карткові злодії часто "скачують" інформацію в банкоматах. Періодично це відбувається при передачі даних грошового трафіку (багато банків сьогодні його зашифровують, однак зловити зловмисників на місці злочину поки не вдалося). Нерідко по Інтернету власник картки отримує ніби від імені банку повідомлення про якісь нові продукти та прохання підтвердити дані, й відповідно, повідомляє конфіденційну інформацію, що потім і використовується "зломниками". Іноді комп'ютерним шахрайством займається й персонал магазинів, які приймають картки як платіжний засіб. Експерти говорять, що сьогодні популярність такого виду "заробітку" падає, але це не свідчить, що вона впала до нуля.

Разом із тим банки в будь-якому випадку намагаються максимально захистити своїх клієнтів і повністю відшкодовують їм суми, викрадені шахраями з рахунків. Щоправда, випадки успішного шахрайства трапляються дуже рідко.

У банках створено спеціальні підрозділи, що цілодобово співпрацюють із правоохоронними органами, а також встановлено систему лімітів (щоб за один раз не можна було зняти з ра-хунку більше певної суми. Встановлено кілька видів таких лімітів. За бажання клієнт узагалі може відмовитися від такого обмеження. Але в такому випадку вся відповідальність за безпеку рахунку покладається виключно на нього. Багато банків намагаються максимально вберегти свої банкомати від розбійних нападів сучасними засобами електронного захисту й шифруванням картки. Щоправда, на такий рівень вийшли ще не всі, що залишає можливість для витоку інформації за картками. Тому порада експертів власникові карток така: 1—2 рази на місяць змінювати з метою безпеки свій пін-код. Ця процедура нескладна. Зміна пін-коду захистить власника картки від того, що його гроші "спишуть".

Доречною буде й послуга, що надається банками, із SMS-банкінгу (доставлення інформації про здійснення операції на мо-більний телефон). Користуючись цією послугою, клієнт отри-мує інформацію про зняття грошей із рахунку вже через хвили-ну після завершення операції. Якщо повідомлення не дійшло, а господар картки грошей не знімав, отже, потрібно негайно за-носити картку у стоп-список.

Проте, за словами віце-президента банку "Надра" О. Кирієн-ко, всі названі запобіжні засоби — це не більше ніж повторний захист банківських ризиків. "Ми вже давно застрахували всі наші картки, — говорить вона, — і навіть якщо є якийсь витік інформації й щось прочитано, то клієнт отримує відшкодуван-ня в повному обсязі за винятком невеликої суми та нову картку. Цих збитків зазнає вже не банк, а страхова компанія".

Конкурентна розвідка і конкурентна боротьба. Агресивний переділ власності, який спостерігається сьогодні в українській економіці, спровокував зростання попиту на фахівців із конкурентної боротьби. Ця професія для нашої країни поки що нова, проте її представники працюють у штаті практично всіх великих компаній. Вони зобов'язані знати все про конкурентів, від фінансових планів до хобі менеджерів. Вони також організову-ють заходи із захисту тієї чи іншої компанії від провокацій і ворожого поглинання. Але не треба плутати фахівців із конкурент-ної розвідки зі шпигунами, оскільки вони займаються своєю справою цілком легально.

Найбільший обсяг роботи для фахівця з конкурентної розвідки — це розробка сценаріїв і планів як захоплення влади у великих акціонерних товариствах, так і навпаки, захисту від цих дій. Це головна потреба ринку, її диктує передусім проста істина: сьогодні різко зросла конкуренція, ринки поділено і їхній переділ відбувається дуже складно. У країні з'являються іноземні компанії, які поводяться так само агресивно, як і українські.

Український великий бізнес також дуже широко використо-вує конкурентну розвідку.

Розвідку використовували вже давно, просто нині приходить розуміння, що потрібно створювати спеціальні внутрішні структури, які займатимуться тільки цією роботою. Як тільки в Україні почали ділити власність, стало зрозуміло, що ефек-тивно і дешево отримували її тільки ті, хто володів відповідною інформацією і ресурсом. Коли вже все поділили, розпочався етап перерозподілу, коли саме і виник серйозний попит на названих фахівців. Одночасно на ринок вийшли іноземні компанії, для яких така діяльність є нормою. У нас ще іноді зустрічається скептична думка бізнесменів щодо конкурентної розвідки. Але західні компанії вже "навчили" багатьох наших керівників, що без цього стабільно працювати не можна. Раніше українські бізнесмени говорили: навіщо мені розвідка та розробка сценаріїв лобіювання, якщо я можу дати хабара і все отримати. Західні компанії показали, що не все так просто, тому що не завжди все вирішують гроші. Вирішує той, хто вчасно отримує інформацію та її використовує.

Конкурентна розвідка і промислове шпигунство — різні речі. Конкурентна розвідка обмежується аналізом відкритої інформації. За неї не можна притягнути до відповідальності. Хоча дуже легко перейти межу дозволеного і розпочати нелегальне збирання інформації. У деяких випадках це дуже спокусливо. Але так працювати невигідно і протизаконно.

Бюро кредитних історій. Для зменшення фінансових загроз у діяльності підприємств їх керівництву доцільно використову-вати дані, що надають бюро кредитних історій, які вже створюються в Україні. Передусім їх інформація потрібна для банківських структур, що дасть їм змогу контролювати діяльність нечесних позичальників. Ще у 2000 р. почалася дискусія щодо закону про бюро кредитних історій. Закон "Про організацію формування та обігу кредитних історій" був прийнятий в Україні в червні 2005 р., а набрав чинності з початку 2006 р. Важливість такого закону відчули насамперед банки, і частина з них об'єдна-лася в проект так званого першого всеукраїнського бюро кредит-них історій, або, як його інакше називають, проект Асоціації українських банків.

Кредитне бюро — це структура, до якої має бути максимальна довіра; в ній має забезпечуватися збереження інформації у разі її передачі та навіть за зберігання в бюро; бюро повинне мати серйозну можливість для зберігання архіву інформації (до 10 ро-ків), для чого необхідне відповідне складне програмне забезпечення, що дає змогу працювати в режимі онлайн для ефектив-ного надання клієнту скорингу; мають бути чітко прописані внутрішні процедури роботи для всього колективу, що передбачають збереження таємниці, а також забезпечені оперативність й ефективність роботи, щоб не було затримки з поданням інформації. Якщо всього цього вдасться досягти, тоді таке бюро ма-тиме конкретні переваги.

Раз на рік будь-яка фізична особа має право звернутися в бюро в будь-якому форматі — по телефону, електронній пошті тощо, що буде прописане у зовнішніх інструкціях, які бюро розповсюджує, — із запитом про передачу їй на руки її кредитної історії. Щоб людина могла ознайомитися з нею, щось додати чи проаналізувати, чи немає там неправдивої інформації. Якщо така інформація є, вона робить заявку в бюро, вказуючи на пункти, які вважає неправдивими. Бюро робить так звану червону мітку на цьому звіті, яка означає, що його перевіряють, робить запити в усі банки, які подали цю інформацію, і, якщо вона справді несправедлива, частина звіту змінюється.

Згідно із законом, кредитні бюро мають право запитувати одне в одного інформацію (цей запит платний), що дасть мож-ливість не монополізувати інформації. Стосовно корпоративного об'єднання, то все залежить від розвитку ринку та рішення акціонерів. Це складне питання, оскільки працюватиме, як припускаються експерти, різне програмне забезпечення, а це найголовніша проблема. Тому, швидше за все, буде можливість обміну інформацією. Кожне бюро в середньому займатиме 20— 30 % ринку кредитних звітів, щоб нормально працювати в тому або іншому сегменті. Росіяни створюють таке бюро в кожному регіоні, оскільки там діють свої банківські асоціації. Інформа-ція — тонка