Проблеми та перспективи входження україни в міжнародну валютно-фінансову систему

План

1. Об'єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів

2. Стан і перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

3. Зміцнення міжнародної платоспроможності України

Об'єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні в перші роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Одна з найгостріших проблем, яку необхідно було розв'язати Україні, — знаходження коштів для її подальшого успішного соціально-економічного розвитку. Низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної перебудови виробництва — всі ці проблеми потребують значних грошових ресурсів. Розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, що була спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Однак з перших кроків залучення міжнародного капіталу виявилося, що, з одного боку, без його залучення неможливо в реальні строки подолати кризовий стан в економіці, з іншого — таке залучення ускладнюється економічною і політичною ситуацією. Тому всі ці проблеми тісно пов'язані між собою, що значно ускладнює їх розв'язання.

Надходження капіталу з-за кордону може відбуватися у двох основних формах: як кредити або як інвестиції у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Останні є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість Україні вирішувати стратегічні завдання її економічного розвитку на основі запровадження нових передових досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне виробництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг.

Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньострокових цілей — підйому виробництва, поліпшення життєвого рівня населення.

Однак при цьому слід мати на увазі, що економічні інтереси іноземних інвесторів і української сторони не завжди збігаються. Так, Україна зацікавлена у відновленні свого виробничого потенціалу, структурній перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недорогими високоякісними товарами, проведенні антиімпортної політики, залученні в наше виробництво передової культури управління. Іноземні інвестори перш за все зацікавлені в отриманні надприбутку за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки і техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу та використати його безпосередньо для своїх конкретних цілей.

Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжнародних фінансів сьогодні є залучення в національну економіку іноземних інвестицій. З організаційно-функціонального погляду розрізняють дві найпоширеніші форми іноземних інвестицій — портфельну та пряму.

Портфельні інвестиції здійснюються у вигляді придбання цінних паперів підприємств, компаній та інших економічних об'єктів для отримання інвестором додаткового прибутку (але не забезпечують йому право контролю цих економічних об'єктів). Так, іноземець може придбати акції безпосередньо в українській корпорації, що намагається за рахунок продажу нових акцій розширити обсяг капіталовкладень. У цьому разі іноземний інвестор отримує акції, а підприємство — кошти для розширення інвестицій. Коли іноземець купує невеликий відсоток акцій українського підприємства, недостатній для встановлення контролю за його діяльністю, йдеться про іноземну портфельну інвестицію.

Прямі інвестиції здійснюються з метою або придбання у повну власність контрольного пакета акцій зарубіжного економічного об'єкта через створення нових підприємств і компаній, або поглинання вже діючих. Так, іноземний інвестор може придбати в Україні контрольний пакет, а у крайньому разі — й усі 100 % акцій корпорацій, якщо, наприклад, у рамках приватизаційного процесу уряд вирішує продати все підприємство в іноземну власність. Коли іноземний інвестор отримує контроль над українським підприємством (або коли українське підприємство отримує контроль над іноземним), ідеться про пряму іноземну інвестицію.

Ці два види інвестицій зумовлені аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор (як правило, велика компанія) зацікавлений в отримуванні доходу за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством.

Прямі іноземні інвестиції — це дещо більше, ніж просто фінансування капіталовкладень в економіку, хоча самі собою вони є конче необхідними для України. Прямі іноземні інвестиції е також способом підвищення продуктивності й технологічного рівня українських підприємств. Розміщуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія приносить із собою нові технології, нові способи організації виробництва і прямий вихід на світовий ринок завдяки можливості користуватися відпрацьованою світовою мережею продавців, клієнтів і центрів обслуговування через свої дочірні компанії.

Світовий досвід доводить, що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країни, що приймає, порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Прямі інвестиції:*

на відміну від іноземної позики не є додатковим тягарем зовнішньої заборгованості, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;*

є джерелом надходження коштів у виробництво товарів і послуг, забезпечують трансферт технології, ноу-хау, передових методів управління та маркетингу;*

дають змогу збільшити випуск високоякісної продукції, що є конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;*

відіграють суттєву роль у прискоренні процесів приватизації, реконструкції та структурній перебудові виробництва;*

сприяють найбільш ефективній інтеграції національної економіки у світову на основі зростання зовнішніх контактів, різностороннього виробничого та науково-технічного співробітництва.

Усі джерела іноземних інвестицій поділяють на три групи:*

власне ввезення капіталу;*

власні внутрішні джерела компаній і підприємств, які контролюють іноземні інвестори (реінвестиції прибутку філій і дочірніх фірм, амортизаційні фонди);*

зовнішні джерела (позики, кредити, нова емісія акцій, облігацій тощо).

Іноземні інвестиції — матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектору в економіці капітало-імпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, що контролюється іноземними економічними суб'єктами.

На сучасному етапі іноземний сектор є в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв'язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій.

У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і постійно зростає. Так, в економіці США є важливі галузі та сфери, розвиток яких визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, виготовлення нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо. Частка іноземного сектору в цих галузях становить понад 20 % усіх активів і обігу продажу.

В інших країнах позиції іноземного сектору в окремих галузях ще значніші. У Німеччині, наприклад, його частка в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості перевищує 90 %, у хімічній — 30, в електротехнічній (з електронною включно) — 27 %.

Істотна й зростаюча роль іноземного сектору в розвитку національної економіки визначає відповідну політику держав, спрямовану на заохочення іноземних інвестицій.

В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу істотно посилилася. Капітало-імпортуючі країни застосовують найрізноманітніші пільги, значно зросли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів.

Особливу роль у стимулюванні іноземних інвестицій відіграють державні органи. Так, адміністрація штату Алабама (США) для залучення інвестицій німецької фірми "Мерседес-Бенц" свого часу витратила по 168 тис. дол. США на одного робітника нового автомобільного підприємства. Уряд Великої Британії субсидував завод з випуску автомобілів "Ягуар" у центральних графствах країни, витративши 100 тис. дол. США на кожного зайнятого.

Однак деякі країни водночас із заохоченням іноземного інвестування в одних галузях і сферах вдаються до певних обмежень в інших. Так, у 18 штатах США діє обмеження на володіння землею іноземними фірмами. Обмежується або не допускається іноземний капітал у видавничу справу, підприємства оборонної промисловості, в авіаційний і морський транспорт, атомну і гідроенергетику, радіо, телебачення.

Особливо важливого значення набуває залучення іноземних капіталів у вигляді прямих іноземних інвестицій в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, що характерно для так званих трансформаційних економік країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн. Це доводить новітній досвід країн Центральної та Східної Європи, де залучення й ефективне використання прямих іноземних інвестицій стало ключовим стабілізуючим фактором. Зокрема, на основі показників економічного розвитку Польщі можна зробити висновок про те, що стабільне зростання ВВП у країні розпочалося з паралельним істотним зростанням обсягів капітальних вкладень у її економіку, в тому числі за рахунок іноземних інвестицій.

Водночас аналіз показує, що значний приріст прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку Польщі, відбувся лише з початком активізації внутрішніх інвесторів. Це доводить, що іноземні інвестори приходять до країни — реципієнта прямих іноземних інвестицій лише з активізацією діяльності національних інвесторів. Адже приватний іноземний капітал не буде надходити в економіку з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Він не буде вкладати кошти в регіони з нерозвинутою чи напівзруйнованою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електро- і теплоенергії.

Наскільки ж привабливою є українська економіка для інвесторів-резидентів? Багато