Проблема відпливу валютних коштів з України є нині надзвичайно болючою для вітчизняної економіки. Так, на початок нинішнього тисячоліття ця сума перевищувала 1,5 млрд. дол. США і була зумовлена неповерненням експортного валютного виторгу, ненадходженням товарів і невиконанням послуг у рахунок погашення авансових платежів з імпорту, маніпулюванням цін експортної та імпортної продукції.

Визначаючи основні напрями політики економічного зростання на перспективу, колишній Президент України Л.Д. Кучма у Посланні до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття" зазначив, що враховуючи обмеженість інвестиційних ресурсів і ситуацію з обслуговуванням зовнішнього боргу, основна увага має бути приділена утвердженню в економіці максимально сприятливого інвестиційного середовища шляхом:*

реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатності держави, поглиблення адміністративної реформи;*

усунення деформацій попереднього періоду у сфері економічних відносин та утвердження ефективної критичної маси ринкових перетворень;*

поглиблення макроекономічної стабілізації і інфляційної безпеки;*

уникнення дальшого нарощування державного боргу та зменшення його навантаження на видатки державного бюджету;*

здійснення радикальних економічних, правових, організаційних і силових заходів щодо рішучого подолання корупції та тіньової економічної діяльності;*

запровадження механізмів стимулювання внутрішнього ринку, інвестиційного процесу, активної регіональної політики.

Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку декашталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій. Якщо в 1999 р. цей показник становив 0,5 % від ВВП, то у 2000 р. — уже понад 2 %.

Такий стан настійно вимагає реінвестування одержаного прибутку в розвиток виробництва. Але через борги та соціальні проблеми марно сподіватися на це у найближчі три — чотири роки. Тому найбільш реальний вихід із такого становища для економіки України — у збільшенні припливу іноземного приватного капіталу. На жаль, загальна частка приватних інвестицій (внутрішніх та іноземних) в економіку України на сьогодні не перевищує 20 % ВВП, тоді як в Угорщині, Польщі та Росії вона становить 70—80 %.

Сьогодні нам треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельно-спроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.

Загалом, за великим рахунком, йдеться про повноцінне включення України у конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів, що, у свою чергу, передбачає:*

лібералізацію підприємницької діяльності;*

створення оптимального та передбачуваного правового середовища;*

забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади.

Згідно із Законом України "Про іноземні інвестиції", іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти;

б) будь-якого рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання й інших матеріальних цінностей) і будь-яких пов'язаних з цим майнових прав;

в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;

г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, що мають вартість;

д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо;

е) права на здійснення господарської діяльності, у тому числі права на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, надані за законодавством або за договором;

є) платних послуг;

ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України.

В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною, і політичною проблемою. Інвесторів в Україні приваблюють:*

вигідне географічне розташування;*

потенційно великий ринок;*

висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна;*

низький курс національної валюти;*

правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату;*

захист інвестицій;*

можливість вивезення прибутку;*

система компенсації збитків тощо.

Для поліпшення інвестиційного клімату необхідно:*

зрівнювати у правах іноземні фірми і національні підприємства;*

сприяти інвестиціям у провідні галузі промисловості;*

розвивати систему страхування іноземних фірм;*

визначати пріоритети інвестування;*

підтримувати і заохочувати з боку держави фірми та підприємства, які сприяють інвестиціям в українську економіку;*

розширювати міжнародну співпрацю в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;*

активізувати роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;*

створювати умови для активізації вітчизняного бізнесу;*

поглиблювати ринкові реформи;*

удосконалювати чинне законодавство в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечити контроль з боку держави за його дотриманням.

Уже сьогодні активно працюють на престиж та імідж України і дають швидкі та реальні результати організовані як слід представлення інвестиційних проектів, презентація вітчизняних товарів і послуг на міжнародних виставках і ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції. Це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант.

Слід ширше інформувати ділові кола України та зарубіжних держав про конкретні можливості залучення інвестицій і найбільш привабливі можливості їх вкладення.

Важливе значення має ширше залучення у банківську систему України іноземного капіталу. Поки що його частка надто мала —13—14 %.

У багатьох країнах уже давно зарекомендували себе дійовою формою поєднання банківського і промислового капіталу промислово-фінансові групи. Наприклад, у Росії у їх складі діє понад 1500 суб'єктів господарювання, які дають роботу більш як З мільйонам осіб. Україна в цьому плані значно відстає.

Українські підприємства ще не стали привабливими об'єктами для національних та іноземних інвесторів на фондовому ринку. Так, через організований ринок у 2000 р. було продано акцій всього на 2 млрд. грн. Це трохи більше 10 % від усього обігу цінних паперів. Фондовий ринок повинен функціонувати повноцінно і слугувати серйозним джерелом залучення інвестиційного капіталу.

Сьогодні найбільш інвестиційно-привабливими в Україні, як і в усьому світі, є вкладання капіталу в інтелектуальний потенціал нації та науково-технічні інновації, застосування яких істотно змінює обсяги й якість національного виробництва та споживання.

За рівнем підготовки науково-технічних кадрів і фахівців вищої кваліфікації Україна належить до провідних держав світу. Однак, на жаль, нам не вдалося уникнути і суттєвих втрат у цій сфері. Так, за останні роки вдвічі зменшилася кількість науковців; понад 700 докторів і кандидатів наук знайшли застосування своїм знанням за кордоном, і ця тенденція залишається — від'їжджають навіть студенти. Та це й не дивно. Адже випускники наших вищих навчальних закладів мають досить високий попит на світовому інтелектуальному ринку.

Ось тільки один характерний приклад. У 2000 р. на Олімпіаді в Лондоні команда студентів механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка посіла перше місце серед 60 команд з європейських університетів і вищих навчальних закладів США, поділивши п'єдестал із Кембриджським університетом, а з п'яти гран-прі київські студенти завоювали чотири.

Якщо враховувати той факт, що матеріально-технічна база, особливо в галузевій науці, на 80 % зношена і застаріла, а фінансування науки мізерне, то перед Україною на весь зріст постало питання переходу від політики збереження до примноження й активного використання потенціалу наукової, науково-технічної та інноваційної сфери.

І певні позитивні зрушення вже є. Так, у доробку науковців за 2000 р. понад 900 науково-дослідних проектів, які входили до 62 державних науково-технічних програм. Впроваджено у виробництво 379 нових технологій та розробок, ще 500 підготовлено до впровадження. У рамках державного замовлення виконуються 134 технічні розробки, важливі для різних галузей економіки.

Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а й у деяких галузях суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу.

Йдеться перш за все про потенціал літакобудування, ракетно-космічну галузь, можливості вітчизняних суднобудівників, проекти розвитку танкобудування.

Україна зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, а також в окремих галузях кольорової металургії.

Достатньо високим є і науково-технічний потенціал України. Це наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій розробки нових матеріалів, біотехнологій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій і зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Загалом, починаючи з 1995 р. прямі іноземні інвестиції в Україну становлять 5339,0 млн. дол. СІЛА.

За умови здійснення комплексу заходів, спрямованих на утвердження сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, у найближчі п'ять років, за прогнозами фахівців, приплив капіталу в Україну може зрости до 3 млрд. дол. США на рік.

Належне місце в інтенсифікації інвестиційної діяльності має зайняти нещодавно створений Український банк реконструкції та розвитку (УБРР), розпорядження про створення якого було підписано Президентом України ще наприкінці 1999 р. Адже колишні державні банки, які внаслідок приватизації стали приватними, а також комерційні банки "нової хвилі" не зацікавлені у тому, щоб надавати пільгову підтримку