Щодо інвестиційної програми, то вона здійснювалася більш стримано внаслідок не лише неефективного використання можливостей співпраці українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світовим банком енергетики, комунального господарства, транспорту. У зв'язку з тим, що ці галузі цікавлять СБ лише в контексті боротьби з бідністю й охорони навколишнього середовища, саме в цей період з інвестиційного портфеля було вилучено низку проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад, продовження проекту "Морський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо- і теплопостачання в окремих регіонах.

Крім того, Празька (2000 р.) сесія МВФ та СБ визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових інституцій стосовно країн із перехідною економікою, у тому числі України. Відповідно на перший план вийшли питання економічної ефективності співробітництва та якості використання країнами-позичальницями отриманих кредитів. У цьому руслі у вересні 2000 р. було затверджено нову Стратегію співпраці СБ з Україною. Вона передбачає кредитну підтримку нашої держави залежно від практичних результатів, передбачених Програмною системною позикою (ПСП) — головним трирічним системним інструментом реалізації Стратегії.

У липні 2003 р. було завершено офіційні переговори між Світовим банком та урядом України стосовно надання Програмної системної позики обсягом 250 млн. дол. США. ПСП було розроблено в рамках нової стратегії співпраці Світового банку з Україною задля підтримки досягнень реформ. Позика спрямована на вдосконалення фіскальної та фінансової дисциплін, нормативної бази, системи фінансового контролю в державному секторі, управління ризиками в соціальній та економічній сферах.

Програмну системну позику Україна отримала вже до кінця 2003 р. Виплату передбачено двома траншами. Перший — у 75 млн. дол. США — одразу після того, як позику ухвалила Рада директорів Світового банку, засідання якої з українського питання відбулося 9 грудня 2003 р.

Серед регіонів України активно співпрацює зі Світовим банком столиця нашої держави — місто Київ. Так, на сьогодні у місті реалізуються два проекти СБ. Зокрема, 200 млн. дол. США Банк виділив під гарантії міста на реконструкцію "Київенерго" та 18,2 млн. дол. безпосередньо Київській міській держадміністрації на реалізацію проекту з тепло-енергозбереження в адміністративних будівлях. Крім того, Світовий банк розглядає пропозиції Києва щодо реалізації ще двох проектів. У першому з них ідеться про створення ефективної системи утилізації твердих побутових відходів у столиці; загальна вартість проекту оцінюється в суму близько 300 млн. дол. США. Другий проект стосується будівництва Подільського мостопереходу, вартість якого — близько 250 млн. дол., з яких 30 % має про фінансувати українська сторона.

Загалом за весь час співпраці з СБ Україна отримала 2127,2 млн. дол. США.

Україна сьогодні вийшла на перше місце серед клієнтів Європейського банку реконструкції та розвитку, а її частка у загальному портфелі ЄБРР перевищила 7 % (попереду тільки Росія, Румунія та Польща). Причому протягом 1999—2000 рр. фінансування банком проектів в Україні не лише не припинялося (як це сталося з МВФ та СБ, з якими МБРР координує свою діяльність), а й набуло нової динаміки. Так, обсяг нових кредитних проектів банку, затверджених Радою директорів, становив у 2000 р. 465 млн. дол. США. Серед восьми затверджених проектів були: ядерні блоки Х2-Р4 (215 млн. дол.), закупівля органічного палива (100 млн. дол.), модернізація автомагістралі Київ — Чоп (65 млн. дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств (50 мли дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід розглядати проект заснування в Україні банку мікрокредитування, що сприятиме розвитку підприємницької ініціативи та підвищенню зайнятості населення.

У цілому аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів із метою поглиблення ринкових перетворень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення трансформаційних процесів, виведення економіки України на траєкторію сталого економічного зростання. Це співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва.

Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід і надалі розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями, Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

Загальна динаміка прямих іноземних інвестицій з країн — членів ЄС в Україну останніми роками є позитивною. Найбільший інтерес інвестори з ЄС виявляють до харчової промисловості, внутрішньої торгівлі, машинобудування та металообробки. Проте темпи зростання прямих інвестицій залишаються нестабільними. Загалом регіон ЄС все ще зберігає за собою позицію провідного інвестора в економіку України, проте його частка досить стабільно зменшується.

Не найсильнішою складовою економічних відносин України з ЄС виглядає сфера експорту капіталу, без розвитку якого неможливо забезпечити проникнення та закріплення українських компаній на єдиному європейському ринку. Офіційно зареєстровані обсяги такого експорту становлять менше ніж З млн. дол. США (лише 3 % від загального офіційного обсягу інвестицій з України за кордон) і останнім часом навіть зменшуються. І це при тому, що мільярди доларів, за оцінками експертів, було нелегально вивезено за межі України, у тому числі до країн ЄС.

Необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабу на предмет їх використання для фінансового сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО, ФНО, ЮНБП, регіональні банки економічного розвитку).

Як додаткове джерело фінансування регіональних проектів можна розглядати Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якої входить і Україна. Зі створенням Чорноморського банку торгівлі та розвитку, який розпочав діяльність у червні 1999 р., з'явилася можливість для практичної реалізації проектів у цьому регіоні. Відповідно до Угоди про заснування цього банку, його діяльність спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн Чорноморського регіону, він діє як банк розвитку, кредиторами та позичальниками якого є країни-засновниці.

У цілому співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:*

прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз;*

відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам п економічного та соціального розвитку;*

спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвинутого внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;*

мобілізація й ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;*

дотримання економічно обґрунтованих і загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;*

залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

Зміцнення міжнародної платоспроможності України

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ, експортний потенціал економіки.

Зупинимось на характеристиці кожного з них.

Як видно з рис. 19.1, загальний державний борг України з 1992 по 1998 р. поступово зростав.

Рис. 19.1. Динаміка державного боргу України.

Це зумовлювалося різними чинниками, у тому числі дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів і відсутністю належного контролю за цим процесом (насамперед стосовно запозичень, отриманих під державні гарантії), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 р. та 2001 р. стабілізувало ситуацію.

Починаючи з 2000 р. приплив валюти за поточними операціями, надходження коштів від продажу на міжнародних ринках державних цінних паперів, завершення реструктуризації зовнішнього боргу перед Паризьким клубом кредиторів дали змогу своєчасно здійснювати платежі з погашення боргових зобов'язань.

Україна поступово і неухильно почала наближатися, а згодом, у 2003 р., перекрила визнану міжнародною практикою критичну межу рівня золотовалютних резервів держави — 12 тижнів (три місяці) імпорту товарів і послуг (табл. 19.3).

Таблиця 19.3. Валові міжнародні резерви України (на кінець року).

Показник | 2000 р. | 2001р. | 2002 р. | 2003 р. (серпень)

Валові міжнародні резерви, млрд. дол. США | 1505 | 3089 | 4417 | 6855

Валові міжнародні резерви, тижні імпорту | 4,4 | 7,8 | 10,7 | | 12,4

Таким чином, зростання міжнародних резервів нашої держави має вагомі зовнішньоекономічні наслідки, серед яких:*

по-перше, дає можливість своєчасного погашення та кваліфікованого обслуговування зовнішнього боргу і що, у свою чергу, підвищує міжнародну довіру ДО державної економічної політики і економіки України в цілому;*

по-друге, підвищує валютне забезпечення грошової бази, що зміцнює стабільність монетарної системи та національної валюти;*

по-третє, розширює можливості Національного банку щодо регулювання обмінного курсу та валютного ринку шляхом здійснення інтервенцій при тимчасових коливаннях попиту і пропозиції, що підвищує забезпеченість критичного імпорту потрібними валютними ресурсами і є надійним засобом страхування життєздатності економіки країни у разі можливого скорочення надходжень валюти.

Тим часом подальше нагромадження Національним банком валютних резервів все ще залишається одним із його першочергових завдань, особливо враховуючи той факт, що за обсягами відповідних