Було погоджено, що при наступному призначенні членами правління ЄЦБ повинні стати представники тих країн, котрі не мали свого делегата у першому складі правління.

Президенти національних центральних банків у Європі, котрі входять до Ради ЄЦБ, призначаються на п'ять років, при цьому допускається повторне призначення.

Усі члени Ради Європейського центрального банку мають рівні права при голосуванні, рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо голоси поділяться порівну, вирішальним є голос президента.

З 1 січня 1999 р. ЄЦВ взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти євро, а також за політику відсоткових ставок і грошової маси у просторі євро. ЄЦБ має повну незалежність від політичних вказівок національних урядів.

Вирішальним кроком у діяльності Європейського центрального банку стала жорстка фіксація обмінних курсів євровалют щодо євро, яка відбулася 31 грудня 1998 р. Завдяки цьому з 1 січня 1999 р. одинадцять із п'ятнадцяти країн — членів ЄС ввели нову грошову одиницю — євро, яка спочатку використовувалася лише в безготівковій формі, а також для проведення котирування на біржах та в інших фінансових операціях.

Європейські валютні біржі, натхненні успіхами євро, об'єднували зусилля та готувалися до поступового злиття. Так, Паризька і Швейцарська біржі підписали угоду про спільне проведення операцій на ринку акцій та облігацій. З 1999 р. вони стали членами єдиної "партнерської біржі", яка влітку цього ж року перейшла на сучасну, максимально спрощену єдину систему проведення біржових операцій.

Європейська Комісія встановила правила, за якими євроугоди, як і інші послуги (переведення рахунків у євро, виплати і внески, обмін банкнот), не оподатковуватимуться. Підтверджується також безперервність договорів: сторони не могли на підставі європереходу змінити чи закрити угоди.

Готівкові євро з'явилися 2002 р. у вигляді семи банкнот номіналом б, 10,20,50,100, 200 і 500 євро.

Курс євро до ЕКЮ був визначений як 1:1.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни — члени Європейського Союзу поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися евро:*

дефіцит державного бюджету не може перевищувати 3 % ВВП;*

сукупний державний борг повинен становити не більш як 60 % ВВП;*

річна інфляція не може бути вища за середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3—3,3 %) більш як на 1,5%;*

середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не повинне перевищувати 2 % від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найстабільнішими цінами (приблизно 9 %);*

країни, що переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у наявному механізмі європейських валютних систем.

Головними критеріями готовності переходу до єдиної валюти на першому етапі були стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух платежів і капіталів між країнами — членами ЄС. Загалом таким жорстким вимогам на момент запровадження євро цілком відповідав лише стан економіки та фінансів Люксембургу. Всі інші країни мали відхилення з того чи іншого показника (в основному за рахунок перевищення державного боргу).

Нині у просторі євро проживає 291 мли осіб, а його економічний потенціал сягає 20 % економічного потенціалу загальносвітової економіки.

Які ж економічні переваги переходу країн ЄС до єдиної валюти?

По-перше, за різними оцінками, країни ЄС втрачали від 15 до 30 млрд. ЕКЮ щорічно з причини циркуляції множинності валют на досить тісному економічному просторі. Суб'єкти ринку ЄС, страхуючись від можливих коливань валютних курсів, втрачали значну частину своїх активів.

По-друге, завдяки різниці масштабів цін досить важко зіставляти ціни на однорідні товари різних країн-виробників. Введення єдиного засобу платежу дає змогу зіставляти ці вартості, що, безумовно, посилило конкуренцію між постачальниками товарів та послуг, особливо за умови широкого використання систем електронної оплати, що сприяє зростанню мобільності платежів і безперешкодному доступові до товару виробника у будь-якій точці Європи.

По-третє, за аналогією можна очікувати певного зниження відсоткової ставки за кредитом, іпотекою тощо та зменшення депозитних відсоткових ставок.

По-четверте, утворення міцної валюти на економічному просторі Європи вже сьогодні привело до виходу цієї валюти на міжнародні фінансові ринки та утвердження її в статусі резервної.

По-п'яте, кожний громадянин ЄС, виїжджаючи за межі своєї країни, зустрічається з тим же масштабом цін і тією ж валютою, що й у його державі. Подібність основних економічних показників країн ЄС робить практично безперешкодним пересування громадян у рамках економічного простору об'єднаної Європи.

Щодо України, то сьогодні не йдеться про її приєднання до зони євро, оскільки наші економічні показники поки що не дозволяють наблизитися до країн цієї зони. Однак, ураховуючи той факт, що значна частина нашого зовнішньоторговельного обороту припадає саме на цю зону, для України запровадження євро і заснування в Європі якісно нової валютної зони вже сьогодні має велике економічне значення як для окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і для економіки загалом.

Саме тому на порядку денному актуальним залишається питання більш активного виходу євро на валютний ринок України та відповідного формування валютних резервів Національного банку.

З 5 січня 1999 р. комерційним банкам України дозволяється:*

проводити за дорученням клієнтів конверсію клієнтських поточних рахунків, відкритих у євровалютах та євро;*

здійснювати за дорученням клієнтів операції з конверсії євровалюти в іншу чи в євро за умови дотримання обмінних курсів, встановлених Європейським центральним банком 31 грудня 1998 р.;*

придбавати і продавати євро уповноваженими комерційними банками на Українській та Кримській міжбанківських валютних біржах, якщо зобов'язання чи вимоги резидентів України згідно з підтвердженими документами деноміновані у євровалютах чи євро.

Література

1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня.

2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001.

3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002.

4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003.

5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004.

6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006.

7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.