участь у статутному капіталі компанії "Українська хвиля" з метою створення безшнурового телефонного зв'язку у м. Львові та Львівській області;*

надання кредиту на модернізацію теплової електростанції у м. Старобешеві Донецької області;*

кредит для впровадження газових лічильників у Дніпропетровській області та ін.

Країни, що розвиваються, здійснюють також інтенсивний пошук нових форм регіональних валютно-фінансових відносин, які враховували б їхні інтереси та сприяли розвитку їх національних економік. У зв'язку з цим виник новий тип міжнародних регіональних установ — регіональні міжнародні банки розвитку.

Найвідоміший з них — Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцезнаходження — Вашингтон. Ця кредитна інституція створена у 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 країн, що не належать до цього регіону.

Згідно зі Статутом, до головних завдань Банку входить надання фінансової та технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій і переробній промисловості, легкій і харчовій, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. Протягом свого функціонування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам "великої трійки" — Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умовах — з фонду звичайних ресурсів; на більш пільгових умовах — з фонду спеціальних операцій. Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, які надаються урядами і підтримувати розвиток приватних підприємств. Найвищим органом МаБР є рада керуючих, до якої кожна країна направляє свого представника.

Періодично МаБР направляє місії своїх штатних спеціалістів із розробки програм до латиноамериканських держав для розгляду разом із посадовими особами і спеціалістами цих країн національних планів і програм розвитку та сприяння у визначенні пріоритетних проектів, які можуть бути профінансовані Банком.

У1992 р. кілька країн — членів Банку створили Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ), який почав функціонувати у 1993 р. Його головна мета — сприяти інвестиційній програмі в регіоні шляхом надання позик і субсидій у невеликих обсягах. Програма роботи Фонду розрахована на п'ять років.

Інша структура Банку — Міжамериканська інвестиційна корпорація (МІК) — створена як його автономна філія з метою сприяння економічному зростанню країн регіону, що розвиваються, шляхом заохочування створення і модернізації приватних підприємств, особливо малих і середніх.

МаБР має відділення у 26 країнах Латинської Америки та у Франції.

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН було засновано Азіатський банк розвитку (АзБР). Місцезнаходження — Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілізації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдаватись до позик, розміщувати облігації та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти до спеціальних фондів. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам із розрахунків 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць і Правління (Рада директорів). Членами АзБР є 40 країн азіатського регіону та 16 країн, що не належать до регіону.

Операції Банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приділяється:*

сільському господарству (іригація, розвиток сільських районів, рибальство, тваринництво, лісівництво);*

енергетиці (проекти в галузі енергетики, видобутку природного газу і вугілля, створення нафтопереробних підприємств і мережі газопроводів);*

фінансовому сектору (надання невеликих позик малим і середнім підприємствам);*

транспорту і зв'язку (порти і судноплавство, дороги, залізниці, аеропорти, телекомунікації);*

соціальній інфраструктурі (водопостачання міського господарства, забезпечення житлом, інфраструктура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров'я і народонаселення).

Діяльність із кредитування здійснюється у двох основних формах: звичайне кредитування за рахунок ресурсів Банку і спеціальні операції, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює також спільне фінансування з офіційними, комерційними та експортно-імпортними організаціями.

АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної корпорації (АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, якає корпоративним об'єднанням Банку з групою, що складається із 25, в основному приватних, фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК було створено з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і двосторонніми організаціями допомоги.

За період функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п'яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду. Кредити надаються на 10—30 років із початком погашення через 2—7 років.

Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована в 1964 р. Група Африканського банку розвитку. Місцезнаходження — Кот-д'Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р., та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), створений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути — самостійні юридичні особи.

Африканський банк розвитку (АфБР) було створено відповідно до Угоди, підписаної у 1963 р., яка набрала чинності у 1964 р.

Основною метою створення АфБР було сприяння:*

економічному розвитку і соціальному прогресу регіональних держав — членів АфБР;*

фінансуванню інвестиційних програм і проектів;*

мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансування, що здійснюється Банком разом з дво-і багатосторонніми інститутами розвитку;*

заохоченню державних і приватних інвестицій;*

наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Банк здійснює такі операції:*

бере участь у капіталі державних і приватних організацій та підприємств;*

надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною;*

частково або повністю гарантує позики" які надаються третіми країнами.

У своїй фінансовій політиці АфБР керується такими основними принципами: позики повинні мати здорову основу; пріоритет віддається проектам, які найбільшою мірою сприяють зростанню економіки континенту в цілому та включені до національних або регіональних програм розвитку, причому проектам регіональних програм віддається перевага. Претендувати на одержання позик Банку можуть лише уряди країн — учасниць АфБР. Щодо державних або приватних підприємств інших країн Африки, то вони можуть одержати позики за умови обов'язкового гарантування їх урядом цієї країни. Членами АфБР е 52 незалежні держави Африканського континенту і 25 країн, що не належать до регіону.

З метою поповнення фінансових ресурсів Африканського банку розвитку в 1972 р. було створено

Африканський фонд розвитку (АФР), де 50 % голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді становить лише 2,8 %. До складу АФР входить 26 країн світу.

Основна мета створення АФР:*

фінансування на пільгових умовах з метою сприяння внеску Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розвиток найбідніших африканських країн — членів Фонду;*

фінансування з метою сприяння співробітництву, в тому числі на регіональному і субрегіональному рівнях, розвитку міжнародній торгівлі, головним чином між країнами — членами АФР.

Довірчий фонд Нігерії (ДФН) функціонує з 1976 р. Його мета — сприяння розвитку країн — членів АфБР з низьким рівнем доходів населення шляхом надання позик на пільгових умовах.

Ресурси ДФН повністю забезпечуються урядом Нігерії, а операції здійснюються під керівництвом Ради директорів і президента Африканського банку розвитку.

Всі регіональні країни — члени групи Африканського банку розвитку рівною мірою мають можливість користуватися кредитами Банку. Однак, ураховуючи різні рівні економічного розвитку, Банк виділив групу найбідніших країн як основний об'єкт фінансування на пільгових умовах із ресурсів АфБР, Африканського фонду розвитку та Довірчого фонду Нігерії.

З 31 грудня 1993 р. країни — члени групи АфБР, які є позичальниками, поділені на три основні категорії:*

категорія А — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення, що не перевищує 510 дол. США і менше;*

категорія В — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення від 510 до 590 дол. США;*

категорія С — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення понад 590 дол. США, а також ті, які відмовилися від свого права користуватися фінансуванням Групи АфБР.

У 1976 р. Кенія, Танзанія і Уганда створили Східноафриканський банк розвитку(САБР), довгострокова стратегія якого (затверджена в 1993 р.)націлена на сприяння найбільш важливим для розвитку сфер підприємництва, орієнтованих на експорт та приватизацію державних підприємств, фінансову підтримку ініціатив з розвитку ринків капіталу в Східній Африці і впровадження механізмів залучення фінансових ресурсів на ринках капіталу в регіоні.

Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) виник у 1975 р. згідно з Договором про створення Митного й економічного союзу Центральної Африки. Його членами є шість африканських країн та п'ять інших акціонерів, серед яких Німеччина, Франція, Кувейт, Африканський банк розвитку та Банк держав Центральної Африки.

У своїй діяльності головну увагу Банк приділяє фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфраструктури, транспорту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуванню досліджень.

У1989 р. країни — члени Банку створили Спеціальний фонд розвитку сільських районів з метою поліпшення системи фінансування базових проектів розвитку сільських районів.

Згідно з Угодою, підписаною в 1973 р., було створено Західноафриканський банк розвитку (ЗАБР), членами якого є сім африканських країн та шість інших акціонерів.

Політика діяльності