Казначейства транснаціональних корпорацій для збереження ліквідності та капітальної вартості своїх активів розміщують кошти як у короткотермінові інструменти грошового ринку, так і періодично вкладають свої касові залишки в єврооблігації з плаваючою відсотковою ставкою, забезпечуючи таким чином високу дохідність вкладень і при цьому звичайно беручи на себе високий рівень ризику.

Суттєве місце серед інвесторів ринку єврооблігацій займають пенсійні фонди, які у своїй переважній більшості створювалися транснаціональними корпораціями. Створення таких фондів дає змогу уникнути процедурних складностей, пов'язаних зі сплатою податків. На пенсійні фонди припадає 25 % інституціональних інвестицій.

Щодо страхових та інвестиційних компаній, то вони разом забезпечують близько 60 % інституціональних інвестицій. Певна частина інвесторів на ринку єврооблігацій представлена також страховими фондами, офшорними страховими компаніями, переважно дочірніми, які створені транснаціональними компаніями.

Ще однією категорією інвесторів ринку єврооблігацій є менеджери вкладів (управляючі інвестиціями), в якості яких виступають банківські трастові департаменти. Враховуючи той факт, що клієнтами в більшості випадків Е приватні інвестори, менеджери вкладів зазвичай надають перевагу цінним паперам корпорацій, переважно американських. При цьому перевага надається високій дохідності і, відповідно, більш високим кредитним ризиками.

Останніми роками на ринку єврооблігацій набирають силу пайові інвестиційні фонди, які є професійними учасниками ринку і володіють великими пакетами єврооблігацій. У той же час ці фонди в будь-який час (у випадку зміни умов на ринку) готові перевести свої кошти в інші активи для підвищення їх дохідності, або для досягнення інших інвестиційних цілей. Це, як правило, досить мобільні інвестиційні структури, які забезпечують вкладникам диверсифікацію інвестиційного портфеля, високу ліквідність і високопрофесійне управління цінними паперами.

Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів

Загальноприйнятого визначення міжнародного ринку цінних паперів немає. Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінними паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями, вираженими в інших валютах, ніж національна. Критерій "міжнародності" визначається тим, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси перетинають національні кордони.

Важливим для аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на первинний і вторинний.

Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, яким цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір називається тому, що на ньому діють емітент та інвестор, він раціонально організований, виконує певну економічну функцію і тільки в межах цього простору емітент може отримати необхідний йому капітал.

На первинному ринку розміщуються нові випуски боргових інструментів міжнародними позичальниками, зазвичай за допомогою великих інвестиційних інститутів (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу універсального банку) або їх синдикату.

На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються уже випущені запозичення між різними закордонними інвесторами. Вторинний ринок для боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення попиту міжнародних інвесторів на ризик певного позичальника над пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів на первинному ринку.

Інвестори, які не мають змоги задовольнити свій попит на первинному ринку, звертаються на вторинний ринок боргових інструментів і купують їх у інших інвесторів. У результаті встановлюється нова ціна на кредитний ризик позичальника вже на основі операцій на вторинному ринку на більш привабливому для позичальника рівні. При цьому останній не отримує якихось прямих вигод від нової рівноваги, оскільки він, як правило, не залучається до торгівлі інструментом. Однак позичальник отримує значні побічні вигоди, адже попит на його інструменти розширюється, його імідж у інвесторів підвищується і в кінцевому рахунку в нього з'являються можливості здійснення нових емісій на більш вигідних умовах.

Проте вторинний ринок може створити і значні проблеми для позичальника, оскільки ціни цього ринку є мірилом кредитоздатності та ризику боржника. У випадку виникнення негативної інформації, яка може бути і зовсім необґрунтованою і відповідної негативної зміни ціни на цьому ринку, доступ позичальника на первинний ринок з новими емісіями може бути суттєво обмежений. Таким чином, особливу важливість набуває ефективність стратегії позичальника і на первинному і на вторинному ринках цінних паперів.

Окремі автори вважають, що розвиток ринкового господарства на сучасному етапі призвів до організації та формування так званого світового третинного ринку. В основі цього ринку лежать добре відомі на міжнародних і національних ринках групи інструментів, які практично остаточно відірвалися від реальних відтворюваних процесів у економіці. Метою їх створення і широкого використання на національних і міжнародних фінансових ринках є опосередкування швидкого переливу фіктивного капіталу (у тому числі й похідного від базового фіктивного капіталу).

Ця позиція, очевидно, має всі підстави для свого існування, враховуючи колосальні розміри фіктивного капіталу в сьогоднішньому світі та катастрофічні наслідки переливання "гарячих" грошей з одних регіонів у інші.

Вторинний ринок цінних паперів може бути неорганізованим (позабіржовим) та організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок цінних паперів характеризується такими особливостями:*

численністю продавців цінних паперів;*

відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери (питання про курс будь-якого цінного папера вирішується під час переговорів між його продавцем і покупцем);*

торгівля цінними паперами відбувається в різних місцях і в різний час;*

немає єдиного центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її методологію (на відміну від біржі). Торгівля відбувається як відповідно до чинного законодавства, так і з порушенням його.

І хоча у більшості країн на позабіржовому ринку обертається основна маса (приблизно 85 %) цінних паперів, а на біржовому — відносно мала їх частина, все ж саме біржовий ринок, де зосереджені найважливіші цінні папери, визначає кон'юнктуру та процес розвитку міжнародного ринку цінних паперів.

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:*

відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;*

є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;*

забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;*

є своєрідним економічних барометром ділової активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:*

перевірка якості та надійності цінних паперів;*

обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;*

встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;*

оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;*

виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;*

забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю;*

правове оформлення угод.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів, фондові біржі сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об'єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.

Провідне становище на міжнародному ринку цінних паперів має Нью-Йоркська фондова біржа, в складі якої 1366 членів, близько 140 з яких діють від свого імені. Це — найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000 корпоративних облігацій, приблизно 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій.

Друге за значенням місце на ринку цінних паперів США має Американська фондова біржа, яка функціонує також у Нью-Йорку.

Маючи яскраво виражений міжнародний характер, провідні фондові біржі функціонують у певному національному режимі. Так, у зв'язку з посиленням державного регулювання діяльності фондових бірж у США на початку 30-х років після "Великої депресії" було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на обмеження спекулятивних операцій, які завдавали збитків малим вкладникам. У 1933 р. був прийнятий закон про емісію цінних паперів, а у 1934 р. — закон про біржову торгівлю цінними паперами. Згідно з цим законом, який діє і донині, цінні папери обов'язково реєструються в урядовій федеральній торговельній комісії, регламентуються правила біржових операцій і розміри позик під цінні папери, обмежуються найбільш спекулятивні операції.

У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 % всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть участь цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких — іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-Йоркській біржі.

Головною особливістю Лондонської біржі є те, що понад половина її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує виконувати роль одного з провідних світових фінансових центрів.

Процедура допущення цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській біржі досить складна. Однак можна визначити два основних показники, які повинні задовольняти емітенти:*

ринкова капіталізація. Початкова (до розглядуваного випуску цінних паперів) сумарна ринкова вартість емітента повинна бути принаймні 700 000 фунтів стерлінгів для