Стійкість грошового обігу. Інфляція

План

1. Стійкість грошового обігу. Інфляція

2. Рух грошових потоків у сфері міжнародних фінансів

Вище було розглянуто грошовий обіг на рівні суттєвих відносин завдяки розкриттю головних закономірностей конкретно-історичного розвитку. Перейдемо до аналізу сьогоденної практики грошового обігу, на основі єдності змісту і форми, що відбиває діалектику руху від суті до явища, а потім до дійсності.

Система грошових відносин — органічний структурний елемент, невід'ємна частина загальної системи товарно-грошових відносин. Водночас грошова система як певна цілісність, як підсистема, має також притаманні лише їй властивості, відзначається специфічною сукупністю структурних елементів, що взаємодіють. Йдеться про виявлення реальних причинно-наслідкових зв'язків, які визначали б, з одного боку, специфіку розвитку загальної системи товарно-грошових відносин, а з іншого — об'єктивну основу і власні закономірності саморозвитку грошей як відносно самостійної економічної структури.

Враховуючи це, слід зауважити, що товарний обіг за золотого стандарту міг поглинути лише чітко визначену кількість золотих грошей, відповідно до вже розглянутого закону. Паперових же грошей ринок може поглинути будь-яку кількість. Теоретично випуск паперових грошей обмежується лише наявною кількістю паперу та технічними засобами їх виготовлення. Не доцільно випускати паперові гроші, коли вони не мають купівельної сили і не покривають навіть затрат на їх випуск.

Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізація мають найважливіше значення для нормалізації товарно-ринкових відносин у будь-якій країні. Адже грошам, що знаходяться в обігу, належить особлива роль: саме через їх посередництво здійснюється суспільна оцінка затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл суспільного продукту між споживачами, опосередковується обмін товарів та здійснюються зв'язки між виробниками і споживачами. Коли немає стійкості валюти, збалансованості між кількістю грошей і товарною масою, що знаходяться в обігу, ринок лихоманить, рух товарів, матеріальних та трудових ресурсів набуває непередбаченого, а часом і небезпечного характеру. Історії відомі випадки, коли подібні явища досягали справді катастрофічних масштабів.

Ось чому визначення такого складного і суперечливого явища, як інфляція, не може обмежуватись лише характеристикою переповнення каналів грошового обігу знеціненими паперовими грошима внаслідок їх випуску в розмірах, що перевищують потреби грошового обігу і товарообігу. Адже відразу виникають питання, на які це визначення не дає істотної відповіді: по-перше, які причини зумовлюють надмірний випуск паперових грошей в обіг, і, по-друге, як визначити той рівень, до якого грошова емісія (випуск) цілком безпечна та не викликає тривоги, і після якого розпочинається вже не наповнення, а переповнення сфери товарно-грошового обігу та настає інфляція?

У такому визначенні залишаються поза увагою глибинні причини цього складного явища, на перший план висуваються лише видимі форми інфляції, через що її наслідки приймаються за причини. Очевидно, в основі явища інфляції лежить порушення більш фундаментальних економічних пропорцій.

Першопричину інфляції слід шукати в народногосподарських явищах і передусім у специфіці самого процесу розширеного відтворення. Це дисбаланс динаміки розширеного відтворення спричинений перевищенням загальної суми грошових доходів, які одержало населення за результатами виробничої, суспільно корисної діяльності, різних видів соціальних виплат, над створеною у виробництві загальною сумою вартості товарної маси споживчого призначення та послуг населенню за цей же період. Таке перевищення може бути більшим або меншим у різні періоди виробничої діяльності, і відповідно більшим чи меншим виявиться й інфляційний тиск на економіку.

Після Другої світової війни капіталістичний світ пережив дві великі інфляційні хвилі: першу, пов'язану з переходом від воєнної до регульованої економіки ринкового типу (1945—1952 рр.), та другу — в 70-х та на початку 80-х років, після так званих нафтових шоків, результатами яких стала активна структурна перебудова всього суспільного відтворення і перехід від ресурсо-енергомісткої до ресурсо-енергозберігаючої, наукомісткої економіки (1974— 1981 рр.).

З певним запізненням, що мало свої причини, подібна до другої, інфляційна хвиля спостерігалася в перші роки незалежної України. Вона була закономірним наслідком економічної політики колишнього СРСР, що проводилася протягом останніх десятиріч і спрямовувалася на різке зростання інвестицій, розширення капіталовкладень та трудової активності в І підрозділі суспільного виробництва, яке багато років розвивалося значно вищими темпами, ніж IІ підрозділ. Це стало джерелом зростання заробітної плати, прибутку та інших форм доходів І підрозділу, що мали бути отоварені в II підрозділі. За такого розвитку процесу суспільного відтворення неминуче настає момент, коли загальна сума товарних вартостей у II підрозділі стає недостатньою для товарного покриття всіх доходів, коли загальна вартість яких у грошовій формі загалом значно перевищує вартість товарів споживчого призначення. Порушена збалансованість неминуче призводить до відриву загального платоспроможного попиту від вартості товарної маси, створеної в II підрозділі суспільного виробництва, що в свою чергу викликає зростання цін на предмети споживання. Це і є інфляція.

Згідно з офіційними даними, рівень цін на споживчі товари в Україні зріс за 1992—1995 роки у 31 тисячу разів. Величина середньої заробітної плати в державному секторі економіки збільшилась за ці роки приблизно у 6000 разів. Тож зростання цін за 4 роки перевищило зростання середньої заробітної плати (а також номінального грошового доходу) у 5 разів, або, інакше кажучи, реальні грошові доходи середньостатистичного громадянина України за цей період скоротилися у 5 разів.

У 1995 р. середньомісячний темп інфляції в Україні становив 9 % (у 1992 р. — 29,1 %, у 1993 р. — 47,1 і у 1994 р. — 14,7 %), а середній темп зростання заробітної плати на 1—2 % перевищував темп інфляції. Зниження темпів інфляції у 1995 р. порівняно з 1992—1994 рр. дало підстави для висновку про те, що в економіці України закладено основи фінансової стабілізації та, що вперше, за попередні чотири роки, вдалося припинити гіперінфляцію. І це справді так.

Проте, об'єктивно оцінюючи ситуацію, слід зазначити, що українська економіка ввійшла в 1996 р. ще з порівняно високим рівнем інфляції (9 %). Зростав державний борг (внутрішній і зовнішній), тривав спад виробництва. Тобто інфляція поєднувалася з економічним спадом.

За умов державного контролю над цінами та штучного стримування їх неминучого зростання інфляція стає придавленою (приглушеною), коли ступінь можливого, за вільного ціноутворення, зростання цін і вирівнювання таким чином попиту та пропозиції набирає характеру швидко зростаючого незадоволеного попиту. На відміну від придавленої — видима інфляція характеризується індексом цін.

За зовнішніми ознаками розрізняють інфляцію локальну (є в окремих країнах); світову (охоплює групу країн або цілі регіони); галопуючу (зростання цін набуває стрімкого, стрибкоподібного характеру); повзучу або інерційну (ціни зростають поступово, але неухильно).

Причини інфляційних процесів у економіці різні, їх поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні зумовлені внутрішніми економічно-фінансовими факторами, "імпортовані" — зовнішньоекономічними причинами.

Оскільки ми дійшли висновку, що першопричина інфляції не може бути охарактеризована лише переповненням каналів грошового обігу знеціненими паперовими грошима, а в її основі — порушення більш важливих і фундаментальних економічних пропорцій. Тому і боротьба з нею не може бути зведена лише до "перекриття каналів" грошового обігу, як радять окремі економісти. Це серйозна і багаторічна структурна політика, спрямована на подолання народногосподарських диспропорцій. Долаючи інфляційні процеси, західноєвропейські країни не обмежувалися лише регулюванням сфери обігу та механізму розподілу і перерозподілу доходів, а розробляли і централізовано втілили в життя значні програми інвестицій у сферу виробництва. І лише поряд із цим вводився різноманітний режим стримування зростання споживчих і підприємницьких доходів. Саме високі темпи зростання суспільного виробництва і продуктивності праці у поєднанні з розвинутою системою соціального страхування, дали можливість цим країнам забезпечити значні темпи підвищення життєвого рівня населення і зберегти помірні темпи підвищення загального рівня цін.

Процеси інфляції за соціалізму мали певну схожість з аналогічними процесами в капіталістичних країнах, адже ті й інші проходили за умов існування товарно-грошових відносин. Однак об'єктивно слід визнати, що жорстко-регульована командно-адміністративна економіка мала значно багатший арсенал стримування інфляційних процесів. Особливо наочно це виявилося під час грандіозних історичних потрясінь. Так, якщо в роки Першої світової війни лише за три роки в Росії кількість паперових грошей у результаті емісії для покриття дефіциту і фінансування воєнних витрат зросла в 14 разів, то за три роки Великої Вітчизняної війни — лише в 2,4 раза. Якщо в 1915 і 1916 рр. витрати державного бюджету покривалися прибутками лише на чверть, а у 1917 р. дефіцит бюджету перевищив 80 %, то в 1942 р. дефіцит становив менш як 10, у 1943 р. — менш як 7 %, а в 1944 р. дефіциту вже не було.

До важливих для стабілізації економічного розвитку проти-інфляційних заходів належать такі:*

впорядкування господарської діяльності підприємств незалежно від форм власності;*

забезпечення контролю над виплатами грошових засобів і ліквідація всіх незаконних форм перетворення безготівкових грошей у готівкові;*

проведення зваженої політики цін і податків;*

різке скорочення дефіциту державного бюджету і проведення обґрунтованої кредитної політики;*

скорочення загальної державної заборгованості з відстроченого