Загалом стратегічною метою фінансової політики, яку рекомендували посткейнсіанці, залишається стабілізаційний вплив на фази економічного циклу шляхом варіювання бюджетних і кредитно-грошових інструментів за значної переваги останніх.

Зростання бюджетних дефіцитів і державного боргу, посилення інфляції та погіршення валютного стану капіталістичних країн сприяли збільшенню інтересу до неокласичної теорії грошей і фінансів. З початку 70-х років XX ст. із неокласичної школи виокремлюється неоконсервативний напрям, що швидко набуває популярності.

Побудова неоконсерваторами нової фінансової доктрини значною мірою засновувалася на запровадженні протилежних кейнсіанській теорії положень, а розробка фінансової політики — на контрзаходах.

Неоконсерватори визнавали пріоритетність пропозиції над попитом, зменшення бюджетних витрат, збалансування доходів і витрат державного бюджету, розширення функцій грошово-кредитного регулювання, лібералізацію податкової системи, приватне підприємництво як провідну рушійну силу економічного розвитку.

Особливе місце в теоріях неоконсервативної школи посідають податки. У неоконсервативному напрямі не зважають на необхідність значного зниження загального рівня податків для підтримки високої норми заощаджень та інвестицій, активізації ринкового механізму — податкова політика має спрямовуватися на стимулювання економічного зростання в довгостроковому плані. З цією метою неоконсерватори пропонують зменшити податки, змінити структуру податкової системи, прогресивну шкалу ставок з прибуткового податку замінити пропорційною.

Популярності набувала податкова концепція американського економіста А Лаффера. Він обґрунтував залежність доходів бюджету від ставок податків: збільшення податків шляхом підвищення ставок на певному етапі не компенсує скорочення доходів, яке відбувається за рахунок зменшення оподатковуваної бази. Математичну модель цієї залежності вчений зображає на графіку, що одержав в економічній літературі назву "Крива Лаффера". На його думку, високі податки перешкоджають приватній ініціативі, прагненню до нових інвестицій, тому зменшується випуск продукції, знижаються доходи, звужується податкова база. Податкова реформа 80-х років XX ст. у США була здійснена на основі концепції Лаффера.

Неоконсерватори зробили ставку на посилення ролі держави в забезпеченні довгострокових умов функціонування розширеного відтворення. Разом із короткостроковою фінансовою політикою держава формує фінансову стратегію з метою довгострокового стимулювання економічного зростання.

Пріоритет у методах державного регулювання неоконсерватори віддають кредитно-грошовому маневруванню. На першому місці перебуває монетарна (грошова) політика, спрямована на регулювання темпів збільшення грошової маси в обігу, тобто пропозиції грошей. Як вважають неоконсерватори, фінансова політика відіграє другорядну роль.

До сучасних неоконсервативних економічних теорій належать:—

теорія економіки пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування, зумовлює падіння виробництва й перешкоджає функціонуванню фінансової бази оподаткування, а зменшення податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;—

теорія раціональних очікувань, відповідно якої економічні агенти здатні діяти раціонально, передбачувати і заздалегідь ураховувати наміри влади та нейтралізувати своїми діями політику уряду;—

монетаризм — це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Монетариста розглядають стабільність грошової маси як найважливішу передумову стабільності економіки в цілому. Засновником монетарної теорії є Нобелівський лауреат М. Фрідмен.

Власне монетаристська концепція започаткована ще у 1956 p., коли опублікували фундаментальну працю всесвітньовідомого американського економіста М. Фрідмена "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей". У цій праці підсумовано емпіричні та теоретичні дослідження закономірностей грошового обігу та сформульовано основні положення "новітньої кількісної теорії грошей".

М. Фрідмен вважає, що попит на гроші відносно стабільніший, ніж пропозиція, тому грошова політика має спрямовуватися на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. На відміну від кейнсіанців, монетаристи послідовно заперечують методи покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії та державних позик, оскільки це призводить не до зростання, а до перерозподілу сукупного попиту — попит з боку держави збільшується за рахунок зменшення приватного попиту. На думку М. Фрідмена, дотримання "грошового правила"f що передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси на 3—5 % щороку, незалежно від стану господарської кон'юнктури та фази економічного циклу, забезпечить не інфляційне збільшення та контроль за цінами. У галузі міжнародних фінансів учений послідовно з 1953 р. виступає із захистом вільно плаваючих обмінних курсів. Монетаристи вказують на залежність валютного курсу і стану платіжного балансу від внутрішнього грошового обігу.

Тріумфом теоретичного доробку М. Фрідмена стала знаменита "рейганоміка" в СІЛА. Також він брав участь у розробці економічних реформ в Англії, Ізраїлі, Чилі та інших країнах.

Наукові досягнення останніх десятиріч XX ст., технологічні новації, а також збільшення обсягів світової торгівлі, дерегулювання міжнародних угод зумовили глобалізацію міжнародного фінансового ринку.

До традиційної сукупності фінансових інструментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємств, державні облігації) додався список нових похідних інструментів, таких як депозитарні розписки, ф'ючерси, опціони, варанти, індекси, свопи тощо. З метою визначення очікуваної дохідності фінансових активів використовується портфельна теорія.

Відомими економістами, які в своїх працях розробляли питання спочатку ринкового портфеля, а потім оптимального портфеля інвестицій є Г. Марковій, Дж. Тобін, У. Шарп, Ф. Модільяни Ф. Влек, М. Скоулз, М. Міллер.

Головна проблема в теорії портфельних інвестицій полягає у виборі оптимального портфеля. Такий підхід "багатомірний" як за кількістю залучених в аналіз активів, так і за врахованими характеристиками. Праці цих учених одразу ж дістали визнання. Більше того, схеми розрахунків, наведені в їх роботах, почали швидко використовуватися на практиці.

Одним із найвидатніших внесків в економічну теорію за останні 30 років є модель Блека-Скоулза. Ті значущість полягає в тому, що вона створює передумови для ефективного управління ризиком і сприяє здійсненню найважливішої функції фінансового ринку — перерозподіляти ризики на користь тих його учасників, які готові й ризикувати. Але сфера застосування цієї моделі набагато ширша. її можна використовувати з метою оцінювання страхових контрактів та гарантій, прийняття рішень про інвестиції. Інвестиційні банки також застосовують модель Блека-Скоулза, щоб визначати вартість нових фінансових інструментів. На думку спеціалістів, така модель може використовуватися для оцінювання контракту, вартість якого залежить від невизначеної майбутньої вартості активів усіх видів.

Автор теорії оптимальних валютних зон — американський учений Р. Манделл. Він уперше запропонував здійснити об'єктивне порівняння переваг, що з'являються під час встановлення фіксованих обмінних курсів або створення валютної зони. На думку Р. Манделла, для двох держав ліпше ввести єдину валюту тоді, коли витрати, пов'язані з конвертацією валют у міжнародній торгівлі, будуть більшими, ніж вигоди від збереження двох національних валют.

Наукові дослідження Р. Манделла мають величезне практичне значення. Саме вони стали інтелектуальним підґрунтям для європейської спільної валюти. Висновок ученого про те, що більше ніж одна країна може мати вигоду від використання спільної валюти, стимулював уряди європейських держав до створення євро. Р. Манделл вважає, що євро має добру перспективу, його зона до 2010 р. включатиме 28 країн. На той час більшість європейських країн захочуть мати у своїх портфелях 50 % валюти в євро і 50 % — у доларах. Традиційно макроекономісти ухвалюють рішення, стосовно питання проводити офіційну доларизацію чи ні, з огляду на розроблену Р. Манделлом теорії оптимальних валютних зон.

У своїх працях учений:—

вказав на ефективність єдиної валюти, що дасть змогу зменшити тарифи міжнародних торгових угод, а також зробити менш помітним рівень порівняльних цін;—

запропонував деякі принципові параметри такого об'єднання (необхідність високої економічної відкритості, тісних торгових зв'язків із країнами-партнерами, кореляції економічних циклів, які розвиваються в окремих країнах, із циклом, що властивий основному економічному потенціалові інтеграції);—

розробив методологію, що дає змогу визначити, як міжнародний рух капіталів може вплинути на спроможність окремої країни керувати економікою.

Лауреат Нобелівської премії 1999 р. "за аналіз монетарної та фіскальної політики за умов різних валютних режимів, а також за аналіз оптимальних зон обігу валют" Р. Манделл є активним прихильником ідеї взаємної фіксації обмінних курсів основних світових валют — долара, євро та єни. Він вважає, що створити монетарний союз трьох економік (Європа, США, Японія) буде легше, ніж союз 11 економік єврозони, оскільки рівень інфляції в цих трьох регіонах подібний. Чим більше країн приєднається до такого союзу, якщо його утворять, тим сильнішим буде це об'єднання і тим більше втратять ті, хто не ввійде до нього.

Отже, дослідивши історію розвитку фінансової науки можна стверджувати, що ідеї, висунуті вченими минулих століть, дістали подальший розвиток у сучасних теоріях і концепціях.

Наприклад, теоретико-методологічні витоки монетаризму — це кількісна теорія грошей, характерна для XV—XVI ст. Теорія трьох факторів виробництва Ж-Б. Сея (XIX ст.) продовжила свій розвиток у неокласиків XX століття. Ідеї німецького вченого О. Бем-Баверка щодо вартості майбутніх благ стали основою фінансової операції — дисконтування. Визначені А. Смітом у XVIII ст. принципи оподаткування збереглися у фінансовій науці та доповнюються новими. Слід також зауважити, що характерною особливістю сучасної фінансової науки є плюралізм, різноманітність фінансових теорій, ідей, гіпотез, концепцій та їх взаємодоповнювальне конкурентне співіснування й розвиток.

Розвиток фінансової науки в Росії

Одним із перших російських авторів праць