Сучасні проблеми функціонування гривні

Першим етапом створення в нашій державі національної грошової системи став вихід України з числа держав, які використовують у грошовому обігу російський рубль, і запровадження в безготівковий обіг тимчасової (перехідної) грошової одиниці — українського купоно-карбованця. Це сталося в листопаді 1992 р.

У березні 1994 р. було засновано Банкнотну фабрику, а у жовтні того ж року на її базі створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України, де друкувалися карбованці, згодом — гривні.

Після переходу в грошовому обігу України до купоно-карбованця з часом розпочався активний процес штучного відриву курсу карбованця щодо долара США від паритету їх купівельної спроможності. Різке падіння курсу карбованця щодо долара та інших вільно конвертованих валют пояснювалося багатьма факторами, зокрема такими:*

наявність обмеженої групи товарів, імпорт яких міг забезпечити значний прибуток внаслідок існуючої диспропорції світових і внутрішніх цін;*

високі темпи інфляційних процесів на значному відрізку часу і не менш високі інфляційні очікування;*

відсутність зацікавленості іноземних інвесторів у вкладенні своїх капіталів у економіку України;*

втеча капіталів національних підприємців за кордон, де більш сприятливі умови для інвестування капіталу;*

осідання коштів від зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів на валютних рахунках закордонних банків внаслідок несприятливого валютного режиму на внутрішньому ринку;*

недостатній розвиток валютного ринку в

Україні;*

соціально-економічна та політична нестабільність.

Після встановлення наприкінці 1994 р. нового порядку визначення курсу карбованця щодо долара США, німецької марки, російського та білоруського рублів на підставі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі Національному банку України протягом року вдалося певною мірою стабілізувати курс карбованця. Однак стало очевидним, що в країні з часом почали розвиватися нові процеси, які порушили нетривку грошово-валютну рівновагу: на фоні постійного зростання внутрішніх цін у карбованцях на товари та послуги (знецінення карбованця) його курс щодо долара або практично не падав, або падав дуже повільно, іноді навіть тимчасово зростав. Сам по собі факт стабілізації курсу національної грошової одиниці вважається у світовій практиці явищем безумовно позитивним, тим більше за тогочасної економічної ситуації в Україні. Позитивний ефект стабілізації курсу карбованця відчули на собі всі учасники зовнішньоекономічної діяльності, однак, як показує досвід, цими позитивними моментами найбільшою мірою скористалися вузькі кола посередників у перепродажу іноземних товарів та обладнання, де здійснювався обіг "долари — товар — карбованці —долари". Серед негативних факторів слід назвати певне знецінення експортної валютної виручки, а також ослаблення і без того невисокої привабливості інвестування національних проектів за участю іноземного капіталу.

Отже, могло йтися тільки про впровадження повноцінної валюти, оскільки штучно підтримуваний купоно-карбованець довго утриматися не зміг би.

Більшість фахівців майже одностайно висували до майбутньої валюти України цілу низку досить жорстких вимог. Але в тогочасній надзвичайно складній економічній ситуації вимагати термінового досягнення загальносвітового ідеалу, безумовно, було передчасно. І цей незаперечний факт максимально враховувався при визначенні шляхів переходу до повноцінної валюти України.

Найзагальнішою і водночас найскладнішою проблемою успішного функціонування будь-якої повноцінної національної валюти є проблема конвертованості. У процесі підготовки грошової реформи в Україні було опрацьовано кілька варіантів запровадження конвертованості національної валютної одиниці, Найбільш пристосованим до тогочасної економічної ситуації в Україні був варіант, запропонований визнаним фахівцем у галузі макроекономіки та грошово-валютних відносин професором A.C. Гальчинським. Саме цей варіант найбільшою мірою враховував наявні труднощі трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову.

Автор виходив з того, що реальні можливості конвертованості запроваджуваних повноцінних державних грошей виникають лише за умови поетапного запровадження нової грошової одиниці на основі використання її паралельного обігу з купоно-карбованцем. Цю систему A.C. Гальчинський розглядав як перехідну структуру, що передбачала поступове розширення обігу повноцінних грошей і поетапне обмеження застосування карбованця. Введення паралельного обігу дало б змогу:*

забезпечити в умовах економічної кризи відносну стабільність нової грошової одиниці, її достатню купівельну спроможність і конвертованість з моменту введення в обіг;*

прискорити запровадження нових грошей до нагромадження в повному обсязі їх необхідної маси;*

розширювати діапазон і можливості здійснення активної грошової політики, сприяти стимулюванню розвитку ринкових відносин, активізації підприємницької діяльності, зміцненню фінансової системи, поглибленню інтеграції економіки України у світовий економічний простір.

Процес забезпечення конвертованості нової грошової одиниці, на думку автора, міг бути суттєво підкріплений успішним проведенням приватизації. Майно, що підлягало приватизації, можна було б ефективно використати як товарну основу емісії нової грошової одиниці для здійснення її конвертованості. На цій базі нова грошова одиниця на першому етапі грошової реформи могла бути використана як специфічні приватизаційні гроші, які обслуговують купівлю та продаж об'єктів державної власності у вигляді валютних сертифікатів. За цих обставин висока привабливість об'єктів приватизації як для резидентів, так і для нерезидентів, що особливо суттєво, дала б можливість впровадити безумовну конвертованість нової грошової одиниці, забезпечивши її активний зворотний вплив на процеси реформування власності в державі.

Є й інший підхід, що спирався на приклад країн Балтії, де стабільність, а значною мірою й конвертованість національних валют цих держав ґрунтується на золотому запасі. Зокрема Верховна рада Естонії свого часу прийняла Закон про 100-відсоткову гарантію крони золотом або іноземною валютою, оскільки західні країни повернули Естонії золотий запас, вивезений перед Другою світовою війною. Жорстко прив'язавши курс крони до німецької марки у співвідношенні 8 крон за одну марку, Естонія паралельно з цим забезпечувала конвертованість своєї грошової одиниці у будь-яку іноземну валюту, яка користується попитом.

Звичайно, досвід цікавий. Але, по-перше, в Україні золотий запас був на момент запровадження національної валюти зовсім незначним. По-друге, щодо пропозиції забезпечення нової валюти золотом, то тут не враховуються процеси демонетизації золота, які відбуваються у світі. Повернення до золотомонетного стандарту в одній країні практично неможливе. Подібне явище суто теоретично можливе за умови повернення до золотого стандарту ряду країн. Однак і в такому разі, як показав досвід, функціонування "золотого блоку", коли всі країни відмовились від золотого паритету та обов'язкового обміну своїх валют на золото, не буде тривалим.

Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір валютного курсу. Світова практика підтверджує, що є дві основні системи взаємодії національних валют:*

система взаємовідносин, яка базується на механізмі фіксованих валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом валютної угоди;*

взаємодія валют на основі плаваючих валютних курсів, або так звана валютна угода слабкого типу.

Вибору системи взаємодії валют мало передувати скасування обов'язкового продажу частини валютної виручки, запроваджене Національним банком. Замість примусового продажу валютної виручки потрібно було ввести її оподаткування. Це стимулювало б експорт і сприяло поверненню валюти в Україну. Адже держава, за умов примусового продажу, одержує валюти набагато менше, ніж могла б мати за ліберального оподаткування. Отже, вихід полягає в розумному, ліберальному оподаткуванні валютної виручки. Від цього виграють і експортери, і держава.

На першому етапі грошової реформи з впровадження нової валюти можливе застосування слабкого варіанта валютної угоди, яка базується на системі плаваючих курсів, що забезпечує кожній країні широку автономію у проведенні грошово-кредитної та валютної політики. На другому етапі можливий перехід до сильного варіанта угоди з фіксованими у визначених межах валютними курсами, що найбільшою мірою сприяє стабілізації міжнародних економічних зв'язків. В обох випадках повинен забезпечуватися режим практично повної конвертованості валют країн — учасниць угоди.

Інша думка була у відомого економіста, народного депутата України, професора В.К. Черняка, яка ґрунтувалася на тому, що валютний курс у нас має бути не фіксованим і не ринковим, а регульованим, тобто плаваючим у певних межах, визначених на певні, короткі проміжки часу (це наближує його до ринкового курсу). Регульованим курс має бути принаймні на перехідний період, поки в Україні не буде створено повноцінної, стабільної грошової системи. Автор такого підходу посилався на той факт, що в західних країнах курс валют регулювався десятками років. Для цього була створена Бреттон-Вудська валютна система, яка діяла з 1944 до 1978 р. Перехід від регульованого до плаваючого курсу валют здійснювався поступово.

З усього видно, що автор все-таки схилявся до проміжного варіанта встановлення курсу української валюти: не жорстко фіксований і не вільно плаваючий, а керований у певних межах і на певних проміжках часу. Саме такого курсу керованого плавання, яке схоже з незалежним плаванням, але за більш активного втручання центральних банків, дотримуються валюти Греції, Індії, КНР, Південної Кореї, Туреччини, Югославії.

Досить цікавою була думка знаного практика банківської справи, голови правління Промінвестбанку України В.П. Матвієнка, який пропонував здійснити поетапний перехід до впровадження нової національної валюти України:*

на першому етапі привести у відповідність до реальної вартості усі складові елементи ціни: матеріальні витрати, заробітну плату, амортизацію і встановлення нормального рівня рентабельності; визначити необхідний обсяг грошової маси та на цій основі вжити заходів, які забезпечать погашення заборгованості між товаровиробниками і покупцями, фінансово-кредитними установами, тобто "розчистити" економічне поле грошового обігу;*

на другому етапі змінити масштаб цін, але в такій пропорції, щоб не "спалити" напрацьовані капітали державних, комерційних, приватних підприємств,