Проте такий сценарій розвитку подій створював певні передумови для формування в Україні економічної кон'юнктури на зразок стагфляції, яка характеризується, з одного боку, наявністю ознак депресії (стагнації економіки), а з іншого, хоч і незначною, але наявною інфляцією.

Світовий господарський досвід виробив певні сценарії здійснення економічної і соціальної політики за умов стагфляції. Один із них був розроблений відомим англійським економістом А. Філліпсом, який сформулював закономірність існування оберненої залежності між рівнем безробіття та динамікою цін, що відома в економічній літературі як "крива Філліпса". Крива показує, яку економічну політику необхідно проводити, щоб забезпечити оптимальне балансування між розмірами безробіття та помірними темпами інфляції.

На сучасному етапі в Україні "криву Філліпса" можна враховувати в економічній політиці лише частково.

По-перше, знижувати рівень інфляції шляхом збільшення числа безробітних неможливо, оскільки сьогодні багато людей офіційно не мають роботи. Ще більшим є приховане безробіття, яке в окремих галузях сягає 80 %.

По-друге, скоротити кількість "зайвих людей" можна було б, застосувавши модель стимулювання сукупного попиту, що включає:*

збільшення державних інвестицій;*

скорочення розмірів податків на доходи підприємців, прибуткових податків з громадян;*

розширення товарного експорту.

Проте якщо активізувати ці фактори сукупного попиту й стимулювання виробництва, то скорочення рівня безробіття, як показує світовий досвід, можна досягти ціною зростання цін, тобто зростанням рівня інфляції.

Отже, збільшення меж валютного коридору було саме по собі ринковим актом, спрямованим на дерегуляцію валютних відносин. Однак за відповідних умов, що склалися в тогочасній економіці України, цей акт міг у свою чергу викликати нові явища у валютно-фінансовій сфері держави, до появи яких як виконавчій, так і законодавчій владі України треба було завчасно підготуватися.

Ставало дедалі очевиднішим, що з моменту запровадження гривні нашій країні було нав'язано схему надто жорсткого монетаризму, який за тривалістю і механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці. Державною економічною ідеологією стало стримування інфляції будь-якою ціною в умовах економічного спаду і зростання безробіття. Про те, що стримування інфляції дійсно відбувається, красномовно свідчить той факт, що погоджений з Міжнародним валютним фондом показник інфляції на 1997 р. (планувався на рівні 12,6 %) фактично становив 10,1 %.

Цього було досягнуто ціною граничного загострення проблеми заборгованості із заробітної плати й інших соціальних виплат, ціною фактичної втрати сенсу внутрішніх інвестицій тощо.

Як показує практика економічного розвитку деяких країн СНД (з певною, звичайно, припустимістю), можлива й інша схема, яку умовно можна назвати "економічним зростанням, скороченням безробіття і помірною інфляцією", за якої економічне зростання і зниження безробіття цілком можуть компенсувати вади помірної інфляції. Так, за даними Міжнародного статистичного комітету СНД, при падінні валового внутрішнього продукту в Україні аналогічний показник водночас зростав у Киргизії, Грузії, Білорусі більше ніж на 10 %.

У Верховній Раді України часто і сьогодні дискутується думка про те, що можлива контрольована, тобто чітко зорієнтована, емісія, цільова емісія, що здійснюється в обмеженому обсязі й під конкретні програми, виконання яких треба контролювати належним чином.

Постійний та ефективний контроль з боку держави за обмеженою цілеспрямованою грошовою емісією, на думку деяких народних депутатів, може стати надійною гарантією, з одного боку, недопущення надмірної інфляції, а з іншого — справжньої підтримки власного товаровиробника шляхом вирішення проблеми гострої нестачі обігових коштів підприємств і розширення за рахунок цього джерел для наповнення бюджету.

Але за сучасних умов, коли тіньовий сектор, за деякими даними, вже перевищив 50 % загального виробництва товарів і послуг, а численні пільги "з'їдають" майже 40 % доходів державного бюджету, бути повністю впевненим, що емісія буде цільовою, не можливо. Ніхто не дасть гарантії, що емісійні кошти підуть у реальну економіку на поповнення обігових коштів, а не осядуть у численних посередників, не підуть на створення чергової піраміди ОВДП, нарешті, не зникнуть у тіні.

Виступаючи на науково-економічній конференції в Пущі-Озерній 4 березня 1999 р., колишній Президент України Л.Д. Кучма підкреслив, що у проведенні економічної політики Україна повинна й надалі дотримуватися принципу пріоритетності грошової та фінансової стабілізації. Економічне зростання має забезпечуватися максимально можливим зміцненням національної грошової одиниці, її надійністю та стабільністю. За будь-яких умов Україна не піде шляхом інфляційного розвитку своєї економіки. Інша річ: грошова політика має бути більш гнучкою, здійснюватися не за принципом "чим менше грошей тим менше клопоту", а відповідно до наявних умов економічного розвитку.

Проблему органічного поєднання політики економічного зростання та стабільної грошової одиниці, на жаль, донедавна не вдавалося розв'язати. Так, у 2000 р. зростання ВВП становило 5,9 %, а ціни збільшилися на 25,8 %. Внаслідок цього реальна заробітна плата підвищилася всього на 3,6 %.

Яка маса грошей потрібна в обігу, щоб створити сприятливі монетарні передумови економічного зростання і водночас забезпечити надійну стійкість грошової одиниці? Для стандартної економіки це питання не є проблемним. На основі багатолітнього досвіду напрацьовано стандартні матриці емісійного процесу, за якими пропозиція грошей з урахуванням швидкості їх обертання коригується сумою цін та кількістю товарів і послуг, що прогнозується на відповідний період. Однак зазначена залежність не дів в умовах перехідної економіки. Тому Рада НБУ, за участю наукових експертів, виробила принципово нову модель, яка передбачала, з одного боку, відчутне перевищення пропозиції грошей (зростання основних монетарних агрегатів) щодо очікуваних темпів зростання ВВП та інфляції, а з іншого — використання курсового якоря як одного з визначальних інструментів цінової стабілізації. Для цього було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу і забезпечення на цій основі надійної номінальної курсової стабільності гривні. Водночас було проголошено необхідність здійснення політики інтенсивного нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Про те, що для НБУ це були непрості рішення, свідчить той факт, що вони мали не лише прибічників, а й серйозних супротивників, зокрема й з боку експертів МВФ. Саме тому їх утвердженню передували численні наукові дискусії, "круглі столи" та конференції, які ініціювалися Радою НБУ. Національний банк України виходив з того, що після придушення гіперінфляції жорсткими монетарними заходами з'явилася можливість надати відчутних імпульсів економічній динаміці. Це вимагало суттєвого прискорення темпів монетизації української економіки. У 2000 р. рівень монетизації (співвідношення М3 до ВВП) становив лише 15,9 %, тоді як у Польщі — 47, Угорщині — 42, Чехії — 80, Литві —111%.

Інша об'єктивна обставина, яка також бралася до уваги, — незавершеність процесу ринкової трансформації національної грошової системи, її неадекватність принципам ринкової економіки. За наявності відповідних інституціональних атрибутів грошово-кредитна система України ще не набула рис сталої системи ринкового типу, зберігає ознаки перехідної структури, де не діють і поки що не можуть діяти класичні принципи ринкового саморегулювання. На шляху розвитку грошово-кредитної системи ми ще не вийшли на стандартну модель, де інфляція завжди має монетарну природу, а в самій системі є пряма кореляція цінової динаміки та пропозиції грошей, тісна залежність між обліковою ставкою Національного банку і відсотковими ставками за кредитами комерційних банків. Новація грошово-кредитної політики 2001—2003 рр., яка здійснювалася на основі конструктивного консенсусу Ради та Правління НБУ, полягала в тому, що оцінивши реальний стан розвитку грошово-кредитної системи, НБУ свідомо відійшов від пропонованих раніше матриць стандартної ринкової економіки, якої у нас просто ще не було і якої немає й дотепер.

У результаті рівень монетизації за три роки збільшився майже удвічі — з 15,9 до 29,9 % на 1 серпня 2003 р. Значно зросла пропозиція грошей (агрегат М3) — з 32,1 млрд. грн. у 2000 р. до 64,5 млрд. — у 2002 р. і 80,1 млрд. на 1 серпня 2003 р. Поліпшилася структура грошей: у 2000 р. частка строкових депозитів (а це основний інвестиційний ресурс економіки) становила 33,25, нині — 40,7 %. Якщо у 2000 р. вклади населення в банках становили 6,6 млрд. грн., то нині — 25,6 млрд. Відчутно зменшилася частка грошей, що обертаються поза банками. Вражаючою є стійкість валютної позиції гривні: її офіційний обмінний курс щодо долара у 2000 р. становив 5,44, 2001 р. — 5,37, 2002 р. — 5,33, нині — близько 5,00 грн. за дол. США.

Література

1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня.

2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001.

3. Україна. Президент. Послання