У процесі здійснення майнового страхування не підлягають відшкодуванню збитки, що виникають у результаті процесів, яких не можна уникнути; якщо не вжито відповідних заходів для порятунку майна; у разі крадіжки майна (якщо цей факт не підтверджений відповідними правоохоронними органами).

У майновому страхуванні вирізняють також страхування технічних ризиків, що передбачає страхування машин, електронних пристроїв, монтажних ризиків та всіх ризиків будівельних підприємств.

Страхування відповідальності — це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними й юридичними особами, котрі можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника. Потреба упровадження такого страхування зумовлена інтересами з боку суспільства, страхової компанії, інтересами страхувальника та потерпілих (третіх осіб).

Особливості страхування відповідальності полягають у тому, що: третьою стороною є будь-які не визначені попередньо особи; попередньо не встановлюються страхові суми. У цій галузі страхування розрізняють відповідальність власників транспортних засобів, професійну відповідальність, адміністративну відповідальність.

Страховими випадками під час страхування відповідальності є неуважність, недбалість, некваліфіковане виконання обов'язків; навмисні дії, що встановлюється тільки судом.

Страховий ринок

Страховий ринок — це особливе соціально-економічне середовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктура й конкуренція.

Організаційну структуру страхового ринку подано на рис. 13.2.

Загальновизнаною в західній практиці страхового менеджменту є модель "4Р" (4 МЇКС), що складається з чотирьох рівнів управління:—

страхувальники — збільшення їхньої чисельності вважається метою зусиль маркетингу страховика;—

страхові послуги — перелік видів договорів страхування, за якими страховик має ліцензію;—

ціна страхового обслуговування — тарифна ставка щодо конкретного виду страхування, що є величиною, яка визначається страховим ризиком, витратами страховика й іншими чинниками;—

ринок — фізична й юридична можливість придбання страхової послуги конкретним страхувальником в умовах розвиненої інфраструктури, страхового сервісу, інформаційного обслуговування, гнучкої ділової стратегії.

Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послугах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

Головна функція страхового ринку полягає в акумуляції та розподіл і страхового фонду з метою страхового захисту суспільства (громадян) і суб'єктів господарювання.

Галузеву структуру страхового ринку зображено на рис. 13.3.

Рис. 13.2. Організаційна структура страхового ринку

Страхові компанії становлять основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

На особливу увагу заслуговує розгляд питань щодо створення, функціонування, реорганізації та ліквідації страхової компанії в Україні.

Рис. 13.3. Структура страхового ринку

Головними підходами, за допомогою яких можна з'ясувати процес створення страхової компанії, є розгляд таких взаємопов'язаних етапів:—

реєстрація страховика як юридичної особи;—

надання цій юридичній особі статусу страховика.

Вивчаючи проблему функціонування страхової компанії, слід визначити, якими видами діяльності може займатися страховик, у чому полягає їх сутність. Варто також з'ясувати сутність стратегії страхової компанії, значення бізнес-плану для ефективної реалізації стратегії страховика.

Страхові компанії під час формування організаційних структур використовують такі принципи, як:—

лінійне підпорядкування — керівники мають право давати розпорядження співробітникам з усіх питань, що виникають;—

функціональне підпорядкування — право давати розпорядження, пов'язане з виконанням конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує;—

лінійно-штабне підпорядкування — виконання консультаційних функцій у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії.

З метою реалізації економічних і соціальних інтересів держави та дієвості механізму соціального гарантування виникає потреба державного регулювання страхової діяльності.

Усі правові відносини, пов'язані зі здійсненням страхування, поділяються на дві групи:

1) правовідносини, які виникають у зв'язку з організацією страхової справи, що регулюють діяльність страховиків" їх взаємозв'язок із бюджетом, банками й органами державного управління;

2) правовідносини, що регулюють процес формування та використання страхового фонду при особистому, майновому страхуванні та страхуванні відповідальності.

Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямами й питаннями взаємовідносин страховиків з клієнтами, суспільними та державними інститутами України.

Система правового регулювання страхової діяльності включає норми, визначені:—

Конституцією України;—

міжнародними угодами зі страхування, що були підписані та ратифіковані Україною;—

Цивільним кодексом України;—

законами та постановами Верховної Ради України, зокрема Законом "Про страхування";—

указами та розпорядженнями Президента України;—

декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України;—

нормативними актами (інструкціями, методиками, положеннями, наказами), прийнятими міністерствами, відомствами та центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;—

нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;—

нормативними актами органів місцевої виконавчої влади, якщо окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішеннями Президента України або Кабінету Міністрів України.

Поетапне входження України до міжнародного страхового ринку передбачає вступ до міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана зі страхуванням; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; визначення вимог до порядку створення та діяльності страхових організацій; розвиток інфраструктури страхового ринку; розроблення системи поступової адаптації національного законодавства до вимог європейських директив із питань страхування.

Вторинний страховий ринок (перестрахування і співстрахування)

Перестрахування — система економічних відносин, у процесі яких страхувальник (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, беручи на страхування ризики, певну частку відповідальності за них (з урахуванням фінансових можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страхувальникам (перестраховикам) у частині, що перевищує допустимий розмір власного утримання. Цедент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування.

Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно два або кілька страховиків за угодою про співстрахування приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страховиків відповідає за свою частину страхових зобов'язань безпосередньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальниками один із страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі власної частки.

Наочно процедури перестрахування і співстрахування подано на рис. 13.4 і 13.5.

Рис. 13.4. Процедура перестрахування

Рис. 13.5. Процедура ведення співстрахування

Однією з форм перестрахування є факультативне перестрахування — індивідуальна угода, що стосується тільки одного ризику. Цей договір дає сторонам, які підписали його, повну незалежність: цеденту — у вирішенні питання, яку частину ризику залишити собі (власне утримання) і на яких умовах передавати іншу частину ризику; перестраховику (цесіонарію) — у розв'язанні проблеми про взяття ризику в повному обсязі.

На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини мають обов'язковий, тобто облігаторний характер. Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частини всі ризики одного виду.

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому ризику визначається заздалегідь і зумовлена часткою участі цедента в цих ризиках, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного перестрахування розрізняють квотні, ексцедентні й квотно-ексцедентні договори.

Непропорційне перестрахування використовується за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних коштів за збитки, завдані третім особам, а також в усіх видах страхування, якщо немає верхньої межі відповідальності перестрахувальника. Різновидами договорів є ексце-дент збитку й ексцедент збитковості, тобто покриття поширюється на абсолютний та відносний рівні збитків як недоот-римання доходів.

Доходи та витрати страховика

Доходи страховика — кошти, що створюють необхідний страховий фонд.

Доходи поділяються на:—

доходи від страхової діяльності — всі премії зі страхування і перестрахування;—

доходи від розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і страхових резервів.

Доходами від розміщення коштів (доходи від інвестиційної діяльності) є відсотки за депозитами коштів, розміщених на розрахункових рахунках у банку; відсотки від облігацій і акцій; участь у прибутку перестрахувальника; доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки за довготерміновими інвестиціями.

До доходів від інвестиційної діяльності належать власні кошти у вигляді статутного фонду і резервних фондів; вільні резерви спеціального призначення; нерозподілений прибуток.

За економічною сутністю витрати страховика складаються із таких груп:—

витрати щодо страхових операцій (собівартість страхової послуги);—

витрати на перестрахування.

Витрати залежать від обсягу збитку і страхових сум, а також наданих пільг. У складі витрат на ведення справи розрізняють:—

аквізиційні витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, актуарними розрахунками;—

комісійні винагороди посередникам, оплата послуг фахівця, ведення страхової документації;—

витрати на рекламу;—

витрати, пов'язані з обслуговуванням обігу страхових премій, оплатою праці, банківських послуг;—

ліквідаційні витрати на врегулювання збитків: збирання інформації, виплати, поштово-телеграфні витрати, відрахування в резерв збитків;—

витрати на утримання страхової компанії — основна і додаткова заробітна плата з нарахуваннями, оренда, оплата комунальних послуг, послуг зв'язку, канцелярські витрати, обслуговування автотранспорту, амортизація, витрати на відрядження (витрати на ведення справи не мають перевищувати 30%).

Згідно із законом основним фінансовим результатом діяльності страхової компанії є балансовий прибуток, що включає прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування), прибуток від розміщення вільних коштів, прибуток від інших операцій.

Ставки оподаткування страховиків подано в табл. 13.2.

Таблиця 13.2. Ставки оподаткування страховиків, %

Об'єкти оподаткування |