Із приведеного переліку визначень поняття "фінанси", які наводяться у вітчизняній літературі, можна зробити підсумовуючий висновок, що категорія "фінанси" переважно трактується як економічні відносини, що пов'язані із створенням, розподілом та перерозподілом ВВП у грошовій вартості. Відносини такого плану визначаються фінансовим правом і, очевидно, це занадто вузько для розуміння сфери фінансів у всьому спектрі можливих аспектів. Тому не дивно, що ряд авторів зауважують статичність розподільчої концепції, в той час як однією із найхарактерніших ознак фінансової сфери є динаміка, рух коштів. І з ними важко не погодитися.

Без сумніву, в результаті економічних трансакцій, які супроводжувались рухом коштів, між учасниками виникають певні економічні відносини. Але фінансисти - це ті фахівці, які уміють не тільки враховувати норми фінансового права, але й у межах цих норм регулювати та вимірювати потоки коштів як на макро-, так і на мікрорівні. Відносини, які при цьому виникають, є наслідком взаємодій між суб'єктами господарювання, державою, але їх важко оцінити кількісно.

Узагальнивши існуючі позиції, можна сформулювати наступне визначення фінансів.Фінанси — це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, вимірювані у грошовому еквіваленті, які циркулюють у національній економіці через створювану на макро- та мікрорівні систему грошових фондів і, в кінцевому рахунку, забезпечують здійснення процесів формування, розподілу, перерозподілу ВВП, національного доходу і національного багатства та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.

В цьому визначенні враховуються головні особливості фінансів.

По-перше, динаміка фінансової сфери: фінанси є там, де відбуваються господарські процеси, вони проявляються через потоки коштів, які підтримують господарську активність для формування валового внутрішнього продукту. Всі фінансові трансакції можна оцінити, виміряти у національній грошовій одиниці.

По-друге, фінанси функціонують у визначеному правовому полі, яке задається національним бюджетним, податковим, банківським і т.д. законодавством.

По-третє, існує специфіка засобів фінансового регулювання. Для забезпечення економічної життєдіяльності різних суб'єктів (від держави до домогосподарств) використовується широкий спектр методів, прийомів та інструментарію, притаманних тільки для фінансової сфери. Це, наприклад, встановлення ставок податків, мита, випуск цінних паперів для акумулювання коштів, пропонування нових платіжних технологій з використанням пластикових карток, встановлення розміру відсотків на депозити та кредити у банках і т.д.

По-четверте, визначення передбачає, що фінансова сфера має певну самостійність, відокремленість стосовно процесів господарського життя. Тільки в кінцевому рахунку фінанси забезпечують здійснення процесів формування, розподілу, перерозподілу ВВП, проте можливі часові та просторові розриви між рухом коштів та економічними процесами.

По-п'яте, у цьому визначенні вказується на структурну організацію фінансів: потоки коштів циркулюють через сформовану систему грошових фондів як на макрорівні (наприклад, державний бюджет), так і на мікрорівні (фонди підприємств). Фонди також існують у динаміці і у часовому вимірі, вони, фактично, є віртуальним місцем, де відбувається розгалуження доходних грошових потоків на видаткові грошові потоки.

По-шосте, рух, циркуляція фінансових потоків супроводжується виникненням економічних відносин між всіма учасниками господарського життя. Це, очевидно, впливає на їх статус, місце і роль у суспільстві, отже, фінанси мають і певний політичний підтекст.

На рисунку 1.1 зображена якісна модель функціонування ринкової економіки держави. її можна зобразити у вигляді кругопотоку, у якому взаємодіють домогосподарства (власники ресурсів - таких, як земля, капітал, інтелектуальні ресурси, робоча сила тощо) і підприємства, фірми (виробники товарів і послуг). Домогосподарства пропонують на ресурсний ринок свої матеріальні та інтелектуальні ресурси, працю, а за продані ресурси отримують доходи у вигляді грошових коштів (потік 1). Кошти надходять від підприємств (потік 2), які здійснюють видатки для закупівлі необхідних для виробництва ресурсів: сировини, матеріалів, праці. Вироблену продукцію підприємства постачають на ринок товарів і послуг, а після її реалізації отримують

грошовий виторг (потік 3). Кошти надходять від домогосподарств (потік 4), які на ринку товарів і послуг здійснюють споживчі видатки для отримання необхідних їм для життєзабезпечення товарів і послуг.

Рис. 1.1. Кругопотік коштів (тонкі темні і білі стрілки), кругопотік матеріальних ресурсів товарів, послуг (широкі темні стрілки) та шляхи переливу надлишкових коштів у моделі ринкової економіки (тонкі сірі стрілки)

Отже, у схемі кругопотоку - два кола: одне (зовнішнє) відображає рух реальних економічних ресурсів, товарів, послуг, інше (внутрішнє) відображає протилежно направлений потік коштів: виторгу та ресурсних витрат підприємств, доходів та споживчих видатків домогосподарств. Ринок ресурсів та ринок товарів, послуг можуть взаємодіяти з міжнародними ринками, тому можливі експортно-імпортні операції з відповідними відгалуженнями потоків коштів.

Наведена модель враховує і місце держави у функціонуванні національної економіки. Держава здійснює контроль і регулювання ринків, суб'єктів господарської діяльності, домогосподарств. Для забезпечення свого існування вона, через використання інструментів фіскальної і монетарної політики, здійснює бюджетний та монетарний перерозподіл потоків коштів для формування державного бюджету і інших централізованих грошових фондів (потік 5 від юридичних осіб та потік 6 від фізичних осіб формують доходну частину державного бюджету, потоки 7 та 8 формують видаткову частину бюджету).

Для забезпечення зазначених вище фінансових потоків у ринковій економіці існує відповідна інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує переливання коштів від фірм, підприємств, домогосподарств, що мають надлишок коштів (на схемі позначено Н), через систему фінансових посередників (банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) і через фінансовий ринок (торгівля грошима, цінними паперами, валютою, борговими зобов'язаннями тощо) до фірм, підприємств, домогосподарств, що мають дефіцит коштів (на схемі позначено Д). Фінансовий ринок та фінансові посередники постійно взаємодіють як між собою, так і з фірмами, підприємствами, домогосподарствами, які потребують фінансових послуг.

Суб'єктами фінансової сфери є державні центральні органи фінансового управління (Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата тощо), суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності, домогосподарства (громадяни і групи громадян, робітники та службовці тощо), фінансові посередники (інвестиційні та страхові компанії, комерційні банки, небанківські фінансово-кредитні установи), міжнародні фінансові організації.

Інтереси суб'єктів фінансової сфери досить часто конфліктують між собою. Наприклад, державні фінансові органи ставлять за мету забезпечити в достатньому обсязі доходну частину бюджету держави для здійснення запланованих поточних витрат та виконання функцій держави, передбачених конституцією держави. Для цього держава здійснює свою фінансову діяльність в рамках законодавства, зокрема, забезпечує мобілізацію фінансових ресурсів через податкову, митну служби. Методи та обсяги мобілізації державою фінансових ресурсів не завжди збігаються з інтересами суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки підприємці ставлять за мету максимізацію прибутку при мінімізації витрат, зокрема, шляхом оптимізації податкових платежів. Занадто високий податковий тиск змушує підприємців припиняти виробництво, шукати тіньові схеми продовження підприємницької діяльності. Для уникнення такої ситуації ставки податків мають бути поміркованими, а податкове законодавство - стабільним. Знайти рівноважний компроміс між суб'єктами фінансової сфери є важливим завданням фінансової політики держави.

Функції фінансів

Усвідомлення об'єктивних функцій фінансів мас важливе значення для правильної організації фінансової діяльності, як на рівні держави, так і на мікроекономічному рівні. На сьогодні питання про функції фінансів залишається актуальним, оскільки в сучасній економічній літературі є відмінності щодо трактування функцій фінансів.

В розподільчій концепції пропагується позиція про те, що на фінанси, які визначаються як сукупність економічних відносин, пов'язаних із обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій вартості валового внутрішнього продукту, покладаються дві функції — розподільча і контрольна.

Сутність розподільчої функції фінансів, на думку авторів розподільчої концепції, полягає в тому, що фінанси виступають основним інструментом для розподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного багатства між суб'єктами національної економіки: окремими підприємствами, галузями виробництва, окремими регіонами, країнами, соціальними групами населення. Подібну функцію, в обмеженому діапазоні, виконує і ціна. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару. Ціна формується, в основному, на основі попиту і пропозиції. При визначенні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також закладається певна сума накопичень у формі прибутку. Можна дійти висновку, що ціни визначають параметри фінансових потоків та процеси, пов'язані зі створенням та використанням ВВП. Але, держава, використовуючи фінансове регулювання, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду, фонду соціального страхування і т.д. Ціни на певний товар чи послугу можуть бути змінені завдяки змінам в оподаткуванні доданої вартості, акцизів, прибутку підприємств. Ціни можуть бути змінені внаслідок зміни монетарної політики центрального банку. Наприклад, зміна валютного курсу або відсоткової ставки на кредит як наслідок зміни облікової ставки, може привести до зміни цін. Отже, фінанси мають ширший діапазон впливу, ніж ціна. Ціна є спільним результатом, наслідком ринкового та державного регулювання. Є підстави стверджувати, що цінові та фінансові методи взаємодоповнюють один одного, а їхнє переважне використання залежить від конкретної економічної ситуації.

Сутність контрольної функції пов'язується із фінансовим контролем, який є елементом системи управління фінансами. Цс зумовлено тим, що фінанси надають можливість вартісного контролю за кожною господарською операцією, процесом, оскільки будь-який етап господарської