Суть, значення та загальні засади функціонування платіжних систем в Україні

План

1. Основні визначення та правова основа діяльності платіжних систем

2. Основні елементи платіжних систем

Основні визначення та правова основа діяльності платіжних систем

Невід'ємним спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що стосується передачі грошової вартості в обмін на товар, послугу або фінансовий актив, є платіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Таким чином,платіжна система — це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів і механізмів.

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками. Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, розрізняють:

- системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Для них необхідною стадією е транспортування документа між банком платника та банком отримувача за допомогою однієї зі систем електронних міжбанківських розрахунків;

- внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків;

- системи "клієнт — банк" використовуються банками, які пропонують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних технологій. В умовах конкуренції банки змушені розробляти спеціальні ділові та ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків, яка, однак, не отримала поширення через інертність споживачів, які не хочуть змінювати існуючі форми розрахунків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або "домашній банк", — комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку;

- системи масових платежів широко застосовуються у розвинених державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів із використанням пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки, "електронні гаманці", а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Платіжна система України складається з таких компонентів:

- системи електронних платежів Національного банку України;

- систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси "Операційний день банку". Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо));

- внутрішньобанківських платіжних систем — програмно-технічного комплексу з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання);

- систем "клієнт — банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні.

Перспективним є також використання таких компонентів системи електронного переказу фінансових послуг, як:

- система масових платежів із використанням пластикових карток;

- система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Для ефективної діяльності платіжної системи необхідні правила, які регулювали б права та обов'язки всіх учасників процесу платежу як у нормальних умовах функціонування платіжної системи, так і у разі якихось порушень такого функціонування. Це набуває особливого значення, коли відбувається перехід від традиційних платіжних систем на основі паперових документів до сучасних електронних систем платежів, у яких значно важче визначити стан та місцезнаходження конкретного платіжного документа на певний момент.

Правила платіжної системи можуть бути викладені в законодавчому або нормативному акті, угоді або разом у цих документах. Закон може забезпечити стабільність та пріоритет щодо інших правил; нормативний акт надає можливість коригувати правила при необхідності, а угода дозволяє приватному сектору впливати на процес визначення правил. Закон або нормативний акт можуть допускати зміну деяких правил на підставі угоди між сторонами платежу, щоб забезпечити здійснення права на контракт та можливість експерименту. Правила платіжної системи часто розробляються як самостійні документи, що не повинні спиратися на інші документи.

Незалежно від джерела походження правил, що регулюють платежі (законів, нормативних актів, домовленостей чи угод), усі вони повинні відповідати критерію справедливості та, в разі потреби, мають узгоджуватись у ході переговорів усіх зацікавлених сторін (банків, центрального банку й об'єднань споживачів) та оприлюднюватися.

Особливо важливим є опрацювання та запровадження законодавчих актів для сприяння автоматизації обробки платежів з метою підвищення ефективності платіжної системи.

Існують суттєві відмінності між різними країнами щодо правових основ регулювання платіжних систем. Разом із тим, у всіх країнах використовують кілька тотожних або, щонайменше, дуже близьких основоположних принципів.

У всіх країнах існує так зване банківське законодавство, основною метою якого є регулювання питань ліцензування банків та нагляду за ними. Крім того, прийнято закони про центральні банки, що визначають сферу відповідальності центрального банку, зокрема, його функції стосовно платіжних операцій.

Поряд із вищезазначеними законами існують також конкретні законодавчі акти, що встановлюють правила використання певних фінансових інструментів (наприклад, чеків та переказних векселів) при виконанні платежів.

Крім того, методи виконання платіжних операцій визначаються також у загальних законодавчих документах, наприклад, цивільному кодексі чи комерційному кодексі будь-якої конкретної країни.

Деякі інші закони також можуть стосуватися платежів. Наприклад, закон про банкрутство може обумовити вирішення питання про те, чи можна анулювати платіж, виконаний однією стороною, яка згодом збанкрутувала, іншій стороні. Закони країни про банкрутство банків можуть суттєво впливати на статус платежів, які були зініційовані, але не були завершені до такого банкрутства. Безумовно, має бути вирішене питання про відповідальність у разі банкрутства одного з учасників. Коли відсутні ретельно укладені правила та допоміжні механізми, у випадку банкрутства банку-посередника користувач може втратити всю суму свого платежу або очікуваного надходження. Разом із тим закон повинен забезпечити подальше нормальне функціонування платіжної системи. Тому важливо, щоб кредитори могли вимагати стягнення належних сум лише в межах наявних у банкрута коштів.

Чіткі закони про платежі сприяють визначеності щодо платіжного процесу, запобіганню загальних порушень у діяльності, що пов'язана з платежами.

При роботі над створенням законів про платежі постає питання: чи має уряд визначати права та обов'язки всіх учасників платежів (включаючи банки-кореспонденти та посередників), чи варто законодавчо дозволити сторонам в окремих платіжних операціях, поряд з їх банківськими установами та розрахунковими палатами, самим домовлятися про свої права й обов'язки? З одного боку, ринкові принципи та необхідність проявляти гнучкість у фінансових справах є аргументами на користь таких угод. Наприклад, розрахункові палати часто впроваджують важливі правила, що стосуються прав та обов'язків сторін і є обов'язковими для їх членів, включаючи правила щодо розподілу фінансових збитків. Банки-кореспонденти "регулюють" частину своїх платіжних операцій шляхом приватних контрактів. З іншого боку, прагнення забезпечити пріоритетність використання визначень і стандартів загальнодержавної платіжної системи є аргументом на користь єдиних норм, що базуються на законі або встановлені в адміністративно-розпорядчому порядку. Здебільшого це питання повинна вирішувати кожна країна окремо в контексті її власних норм комерційного та платіжного права, її загальних правових принципів, практичної доцільності різних правових стратегій.

Закон про платежі має врівноважувати інтереси різних учасників платіжної системи. Наприклад, надавачі платіжних послуг, включаючи банки та розрахункові організації, хочуть мати економічно обґрунтовані закони та норми, дотримання яких не пов'язане з великими витратами. Мабуть, і кінцевим користувачам платіжної системи необхідні правила, що не потребують особливих затрат. Однак деякі кінцеві користувачі можуть бути зацікавлені у відносно дорогих заходах щодо захисту інтересів споживача, які призведуть до великих витрат. Тому необхідний баланс інтересів. Природно очікувати, що як кінцеві користувачі, так і установи, що надають їм послуги, наполягатимуть на ухваленні юридичних положень, які дозволяли б їм перекладати тягар ризиків або втрат на іншу сторону. Отже, і тут, мабуть, потрібне певне збалансування інтересів.

Останнім часом особливо великого значення набуває законодавче врегулювання питань, пов'язаних із платежами на електронній основі, якого раніше могло не існувати. Доки електронні платежі не матимуть повноправного юридичного статусу, учасники платіжної системи наполягатимуть на отриманні паперового повідомлення про переказ, перш ніж відповідний розрахунок вважатиметься остаточним, що зведе нанівець ефективність електронної системи.

Окремі положення та норми виконання платежів в основному