Водночас рівень тінізації української економіки і фінансів все ще залишається надто високим. Вів суттєво перевищує рівень тінізації економіки країн Центральної Європи. За оцінками Світового банку, в Угорщині рівень тінізації економіки не перевищує 25 %, у Чехії та Словаччині —18—19, у Польщі — 27,6%.

Наслідками тіньового сектору практично в усіх сферах економічної і фінансової діяльності продовжують залишатися:*

втрата податкових надходжень до бюджету і, як результат, ускладнення виконання фінансових зобов'язань держави;*

недієвість управлінських рішень внаслідок відсутності повної та об'єктивної інформації про розвиток економічних процесів;*

скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсів через неможливість відкритого витрачання тіньовими структурами прихованих від оподаткування доходів та їх відплив за кордон;*

зменшення інтересу потенційних стратегічних інвесторів до українських підприємств, що значно гальмує процеси приватизації" фінансового оздоровлення виробництва та приплив іноземних інвестицій.

Головними чинниками тінізації економічного і фінансового секторів продовжують залишатися:*

відсутність повноцінного ринкового середовища;*

недоліки регуляторного механізму і правового забезпечення підприємницької діяльності;*

фіскальний характер податкової політики;*

поширення прихованої зайнятості;*

недосконалість бюджетної політики;*

недостатня ефективність управління державним майном;*

неефективний контроль за перетворенням власності.

Потрібно виходити з того, що саме тіні за ці я економіки реально загрожує національній безпеці та демократичному розвитку держави. Значні масштаби тіньової економічної діяльності позначаються на обсягах і структурі ВВП, гальмують соціально-економічні реформи, спотворюють офіційні дані про стан економіки. Слід усвідомлювати і посилення впливу тіньового капіталу на різні сфери суспільного життя, його зрощування з державним апаратом, зростання корупції.

Наявність тіньового сектору практично в усіх сферах економічної діяльності призводить до:*

втрати податкових надходжень до бюджету і, як результат, ускладнення виконання фінансових зобов'язань держави;*

недієвості управлінських рішень внаслідок відсутності повної й об'єктивної інформації про розвиток економічних процесів;*

скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсів через неможливість відкритого витрачання тіньовими структурами прихованих від оподаткування доходів та їхній відплив за кордон;*

зменшення інтересу потенційних стратегічних інвесторів до українських підприємств, що значно гальмує процеси приватизації, фінансового оздоровлення виробництва та приплив іноземних інвестицій. Серед окремих галузей реальної економіки найбільшим поширенням тіньової економічної діяльності характеризуються деякі сфери.

У зовнішньоторговельній діяльності досі не подолано негативні явища, що зумовлюють зловживання у ціноутворенні, приховування валютної виручки, ухилення від сплати належних митних і податкових платежів. Зберігається високий рівень фіктивного підприємництва, яке використовується для незаконного отримання відшкодування податку на додану вартість, а також вивозу капіталу з України та легалізації його за кордоном, зокрема в офшорних зонах.

Неефективне державне регулювання фінансового сектору створює умови для порушень чинного законодавства, внаслідок чого значна частина фінансових ресурсів перетікає у тінь. За оцінками ДПА, тіньова складова становить близько половини реального чистого прибутку фінансово-кредитних установ. Не до кінця перекрито канали вивозу капіталу з України з використанням банківської системи, яка до того ж досі застосовується як інструмент для відмивання тіньових доходів.

Негативні тенденції, що є на фондовому ривку України, зумовлені його непрозорістю. Це створює передумови для функціонування каналів легалізації тіньових доходів через операції з цінними паперами на неорганізованих ринках та виведення їх зі сфери дії податкового законодавства.

Максимальне залучення до національної економіки коштів, які можуть бути отримані від детінізації економіки та легалізації доходів, прихованих від надмірного оподаткування, у тому числі вивезених за кордон, можливе лише у випадку послідовної реалізації державою комплексу заходів, серед яких:*

створення умов для легалізації зайнятості;*

сприяння розвитку банківської системи та забезпечення ефективної діяльності фінансових ринків;*

скорочення рівня монополізації виробництва та розвитку конкурентного середовища;*

підвищення ефективності державного нагляду та контролю за підприємницькою діяльністю шляхом застосування економічних механізмів майнової відповідальності та банкрутства з одночасним обмеженням повноважень державних регуляторних органів щодо адміністративного втручання в господарську діяльність підприємств;*

посилення захисту майнових прав держави шляхом прийняття законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про державні підприємства", "Про довірче управління майном"; змін і доповнень до Закону України "Про оренду державного і комунального майна";*

забезпечення прозорості в діяльності виконавчої влади;*

підвищення ефективності системи управління корпоративними правами;*

розробка, з урахуванням світового досвіду, відповідного правового забезпечення процесу легалізації (амністії) доходів, отриманих внаслідок приховування від надмірного оподаткування.

Слід враховувати і глобальні аспекти тінізації. Процеси глобалізації виводять тінізацію української економіки за суто національні межі. Посилення боротьби з "відмиванням" коштів, отриманих злочинним шляхом, і перекриття каналів фінансування тероризму є однією з обов'язкових умов, які випливають із міжнародних правових актів та угод, зокрема Конвенції Ради Європи "Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом", Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з "відмиванням" грошей (ФАТФ) та інших документів. Це покладає на нашу країну зобов'язання міжнародного рівня щодо запобігання тінізації та криміналізації економічних процесів.

Усе це потребує опрацювання та здійснення нової стратегії детінізації української економіки, максимальної концентрації зусиль органів влади та місцевого самоврядування, здійснення комплексу радикальних економічних, правових, організаційних і силових заходів, спрямованих на рішуче обмеження тінізації, посилення боротьби з відмиванням "брудних" грошей.

Нова стратегія легалізації тіньових доходів, на думку народного депутата України Григорія Смітюха, повинна здійснюватися на основі таких концептуальних положень:*

чітке юридичне визначення таких термінів, як "легалізація доходів", "суб'єкт легалізації" та "об'єкт легалізації";*

непоширення дії закону на доходи, які не були задекларовані протягом встановленого періоду часу, та доходи, що потрапляють під дію "Конвенції про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом" (1990 р.), ратифікованої відповідно до Закону від 17 грудня 1997 р. № 738;*

встановлення чіткого терміну здійснення легалізації тривалістю 6 місяців, протягом якого суб'єкти легалізації або уповноважені ними особи в установленому порядку можуть здійснювати декларування об'єктів легалізації;*

визначення вартості об'єктів легалізації в національній валюті відповідно до ринкових цін самим власником;*

звільнення суб'єкта легалізації від необхідності зазначення джерела надходження об'єктів легалізації;*

звільнення доходів, що легалізуються, від обкладання податком із доходів фізичних осіб, зборів та обов'язкових платежів;*

чітке визначення процедур і строків видачі державного свідоцтва про легалізацію доходів;*

забезпечення державних гарантій суб'єктам легалізації, які подали декларації, а саме: 1) мораторій на відкриття кримінального та адміністративного провадження, а також на порушення інших процедур застосування правових санкцій за недотримання законодавства про задекларовані доходи;

2) звільнення від обов'язку щодо подання інформації про джерела надходження легалізованих доходів;

3) збереження таємниці щодо таких фізичних та юридичних осіб, їх поточних та депозитних рахунків, відкритих у будь-яких банках України, а також іншої інформації, що міститиметься в декларації про легалізацію доходів; 4) звільнення суб'єктів легалізації, які легалізували доходи встановленим порядком, від юридичної відповідальності за правопорушення, вчинені ними з метою приховування доходів; 5) встановлення відповідальності керівників, посадових та службових осіб державних податкових органів, інших органів виконавчої влади, банків за розголошення інформації щодо осіб, які легалізували доходи.

Проведена свого часу за подібними принципами легалізація тіньових доходів у таких країнах, як Іспанія, Італія, Франція та Казахстан, дала змогу їм у коротких термін повернути вивезені за кордон кошти, надати систематичного характеру виконанню планів надходжень до бюджету та проводити без затримок усі соціальні виплати, у тому числі й пенсії. Практика застосування зазначеного економіко-правового механізму в цих країнах дає змогу стверджувати, з одного боку, що він є прийнятним і для України внаслідок певної схожості умов накопичення капіталів, а з другого — дає змогу вивести капітал з тіні визнаними в міжнародній спільноті демократичними та цивілізованими методами.

Література

1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня.

2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001.

3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002.

4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003.

5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004.

6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006.

7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.