Метод "дохідність облігації + премія за ризик"

є ще одним із методів оцінки вартості акціонерного капіталу. Очікувану дохідність акції за цим методом визначають як дохідність облігацій цього самого підприємства плюс премія за ризик, пов'язаний з інвестуванням коштів у акції цього підприємства. Премія за ризик показує, наскільки ризиковішими є вкладення в акції цього підприємства порівняно із вкладеннями в його облігації.

Розмір премії залежить від ситуації на ринку та від ринкових процентних ставок. Результати досліджень свідчать, що премія за ризик залишається більш-менш стабільною, коли стабільними є ринкові процентні ставки. У періоди з низькими процентними ставками премії за ризик зростають, при високих процентних ставках — зменшується. На ринках розвинених країн інституційні інвестори, які є основними покупцями корпоративних цінних паперів, готові придбати акції замість облігацій тієї самої корпорації, якщо останні забезпечать їм рівень доходу на 3—6 % вищий, ніж облігації.

Середньоринкову премію за ризик оцінюють, визначаючи різницю між середньоринковою дохідністю (значенням певного фондового індекса) і дохідністю довгострокових корпоративних облігацій. Оскільки премії за ризик з часом змінюються, премію за ризик для конкретного підприємства визначають, беручи за основу поточне значення середньоринкової премії за ризик та враховуючи специфіку цього підприємства, а саме ризики, що супроводжують його діяльність у даний момент і супроводжуватимуть в майбутньому.

2. Вартість джерела "привілейовані акції". Оскільки за привілейованими акціями, як правило, сплачується фіксований дивіденд, для їх оцінки можна використати модель з постійними дивідендними виплатами (дивідендний метод). Згідно з формулою (7.25) вартість джерела "привілейовані акції" визначається так:

де В — постійні дивідендні виплати; Р — ціна розміщення акцій.

Величина Rап може бути уточнена з урахуванням витрат на розміщення акцій. Якщо зазначені витрати становлять r процентів від обсягу емісії, вартість джерела "привілейовані акції" дорівнюватиме:

Хоча привілейовані акції, як і прості, випускаються без встановленого строку обігу, емітенти часто залишають за собою право здійснити їх викуп. При цьому умовами емісії передбачають створення фонду погашення привілейованих акцій та поступове їх погашення (до 2 % випуску на рік) або конвертацію в прості акції. Тому на відміну від простих акцій, які завжди є безстроковими цінними паперами, термін обігу привілейованих акцій становить в середньому від 25 до 50 років.

Вартість джерела "нерозподілений прибуток"

Якщо реінвестування прибутку і його використання для розширення виробництва забезпечить рівень доходу, нижчий за "Ка", його не варто капіталізувати і залишати нерозподіленим, оскільки це може призвести до відпливу акціонерів і погіршення фінансового стану підприємства. Для того щоб акціонери не були проти інвестування прибутку, необхідно щоб віддача від його реінвестування була не меншою від віддачі від альтернативних інвестицій такого самого ступеня ризику2. Інакше акціонери бажатимуть отримати дивіденди і вкласти їх на ринку. Тому вартість джерела фінансування "нерозподілений прибуток" можна вважати приблизно рівною вартості акціонерного капіталу "Ка" для звичайних акцій.

Вартість джерела "нерозподілений прибуток" переважно використовують для оцінки доцільності його використання для фінансування капіталовкладень підприємства. Якщо темпи зростання підприємства значні, недостатність фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку можна компенсувати за рахунок додаткової емісії акцій. Вартість такого джерела фінансування буде дещо вищою від нерозподіленого прибутку, оскільки підприємство буде нести витрати з розміщення акцій на ринку.

У цілому, вартість власного капіталу в країнах з розвиненою ринковою економікою завжди вища за вартість боргового капіталу, оскільки вкладення в акції є більш ризиковими інвестиціями, ніж вкладення в облігації того самого емітента, а більш ризикові інвестиції мають забезпечувати інвесторам вищий рівень доходу. Відповідно емітенти акцій несуть більші витрати на залучення акціонерного капіталу, ніж на залучення різних видів позики.

Вартість акціонерного капіталу вища від боргового також тому, що підприємство несе витрати з емісії акцій, підтримки лістингу на біржовому ринку, забезпечення акціонерам такого високого рівня доходу, який робив би недоцільним вилучення коштів і здійснення альтернативних інвестицій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576 - ХП.

2. Про оподаткування прибутку підприємств (в ред. Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР): Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР.

3. Про затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473.

4. Про затвердження Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2001 р. за № 15/5206): Наказ Міністерства економіки України від 25 грудня 2000 р. №277.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. № 246.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237.

9. Порядок експертної оцінки нематеріальних активів: Затв. наказом ФДМУ та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97.

10. Алексеева ММ. Планирование деятельности фирмы / Финансовая академия при правительстве РФ. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 245 с.

11. Балабанов AM., Балабанов И.Т. Финансы. — СПб.: Питер, 2000. — 192 с.

12. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 384 с.

13. Балашевич БА.,Андронов А.М. Экономико-математическое моделирование производственных систем. — Минск: Университетская, 1995. — 240 с.

14. Басовский JIJZ. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 260 с.

15. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. —Т. 1. — К.: Ника-Центр, 1999. — 592 с.

16. Булхаков М. И. Внутрифирменное планирование. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 400 с.

17. Буров В.П., Галь В.В., Казанов АЛ., Морошкин В А. Бизнес-план инновационного проекта. Методика составления. — М.: ЦИПКК АП, 1997 . — 106 с.