Управління фінансовими вкладеннями

План

1. Фінансові інвестиції підприємства

2. Основні характеристики інвестиційного портфеля

3. Диверсифікація портфеля

4. Формування ефективного портфеля

5. Модель оцінки капітальних активів

Фінансові інвестиції підприємства

Виробничо-господарська діяльність підприємства є основним джерелом отримання прибутку. Вона обумовлена статутом підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт та послуг) і супроводжується постійним інвестуванням коштів у товарні запаси, основні засоби та інші активи, які забезпечують неперервність виробничого процесу.

Однак у процесі своєї діяльності підприємство здійснює інвестиції не тільки у матеріальні, а й у фінансові активи, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі. До фінансових активів відносять вкладення підприємства у статутні капітали інших підприємств, а також державні та корпоративні цінні папери, придбані підприємством на фінансовому ринку.

Придбаваючи ті чи інші фінансові активи, підприємство може вирішувати різні завдання. Так, вкладаючи вільні кошти у пайові або боргові цінні папери, підприємство отримує дохід від володіння останніми та забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів. Беручи участь у формуванні статутних капіталів інших господарюючих суб'єктів (дочірніх та асоційованих фірм), підприємство забезпечує контроль над ними і зміцнює свою конкурентну позицію на ринку відповідної продукції. Купуючи високоліквідні цінні папери, воно забезпечує належний рівень ліквідності, ефективно використовує тимчасово вільні грошові кошти і частково компенсує витрати з фінансування оборотного капіталу. Оформляючи заборгованість дебітора вексельною угодою, підприємство знижує рівень ризику при проведенні господарської операцій

Основними завданнями, які підприємство вирішує, інвестуючи кошти у фінансові активи, є:*

використання тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою отримання доходу;*

розширення впливу на ринок відповідної продукції;*

забезпечення ліквідності;*

компенсація витрат з фінансування оборотного капіталу;*

зменшення ризиків, що супроводжують фінансово-господарську діяльність.

Для того щоб підприємство могло здійснювати фінансові вкладення, необхідні вільні фінансові ресурси, які немає потреби використовувати у виробничо-господарській діяльності, а також наявність розвиненого фінансового ринку, на якому можна придбати високоліквідні та надійні фінансові активи.

Більшість вітчизняних підприємств не тільки не мають вільних фінансових ресурсів для здійснення фінансових інвестицій, а й відчувають постійний брак джерел фінансування для підтримки обсягів виробничої діяльності на належному рівні. Тому якщо підприємством здійснюються фінансові вкладення, то вони переважно призначені для підтримки діяльності окремих суб'єктів господарювання, які відіграють або будуть відігравати значну роль у забезпеченні життєдіяльності та конкурентоспроможності цього підприємства.

Перешкодою для проведення підприємством операцій з фінансовими активами є також недостатній рівень розвитку вітчизняного фондового ринку та обмежені можливості щодо проведення фінансових операцій на міжнародному ринку. Вітчизняні підприємства практично не мають можливості вкладати кошти у ліквідні та надійні цінні папери, а отже, не можуть отримувати стабільний процентний чи дивідендний дохід. Не можуть вони також підтримувати належний рівень ліквідності за рахунок вкладення коштів у високоліквідні безризикові державні цінні папери. Необхідність утримання страхового запасу на розрахунковому рахунку, а не в ліквідних цінних паперах не дає змоги ефективно управляти грошовими коштами і негативно впливає на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

На відміну від підприємств, які функціонують в умовах розвиненого фінансового ринку, вітчизняні підприємства не мають можливості ефективно управляти фінансовими ризиками за допомогою похідних фінансових інструментів — ф'ючерсів, опціонів, форвардів та свопів. Одним із небагатьох шляхів зменшення підприємницьких ризиків за допомогою фінансових інструментів є використання у господарському обороті векселів для оформлення поставки продукції, сировини та матеріалів на умовах відстрочки платежу.

Основні характеристики інвестиційного портфеля

Під портфелем цінних паперів розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Підприємства формують портфель цінних паперів у випадку, коли є вільні фінансові ресурси, які немає потреби вкладати в розширення виробництва; інші альтернативні вкладення коштів менш привабливі, і, крім того, існує розвинений фондовий ринок.

Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають очікувана дохідність портфеля та його ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику та очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності.

Дохідність портфеля за період визначається часткою від ділення прирости ринкової вартості портфеля та виплат за ним за період на ринкову вартість портфеля на початок періоду:

Портфель цінних паперів формується з різних видів цінних паперів, дохідність яких змінюється з часом. Для того, щоб краще зрозуміти, чому формування портфеля з різних видів цінних паперів поліпшує його характеристики, необхідно розглянути залежність між змінами в доході за окремими цінними паперами.

Очікувана дохідність різних цінних паперів залежить від багатьох чинників і, звичайно, неперервно змінюється. Залежність між змінами в доході за двома цінними паперами X і У відображає коефіцієнт кореляції, який приймає значення від -1 до +1 і обчислюється за формулою

Залежність між доходом за двома цінними паперами і часом показана на рис. 8.1. Якщо дохідність цінних паперів однаково змінюється в часі (рис. 8.1, а), кажуть, що ці цінні папери ідеально корельовані. У цьому разі коефіцієнт кореляції дорівнює 1. Якщо залежність між доходом за цінними паперами має вигляд, як показано на рис. 8.1, б, цінні папери від'ємно корельовані, а коефіцієнт кореляції дорівнює-1. Коефіцієнти кореляції для більшості цінних паперів лежать в інтервалі 0,3—0,7, тобто цінні папери є додатно корельованими (рис. 8.1, в). Це пояснюється тим, що їх дохідність суттєво залежить від ринкових процентних ставок, ситуації в економіці, галузі тощо.

Рис. 8.1. Залежності між доходом за цінними паперами і часом

Більш корельованими є цінні папери, що перебувають в обігу на одному ринку. Для таких цінних паперів досить часто коефіцієнт кореляції приймає значення, близькі до 0,5. Коефіцієнт кореляції, що дорівнює 0,5, є типовим для акцій. Однак є акції, які мають негативну кореляцію з більшістю ринкових акцій. До таких акцій належать акції золотодобувних компаній. В періоди економічного спаду ціни на акції таких компаній зростають, як і ціни на золото, тоді як ціни на інші акції знижуються.

Диверсифікація портфеля

При порівнянні ризиковості портфеля та цінних паперів, що входять до нього, можна помітити, що ризиковість окремих цінних паперів вища від загального рівня ризику за портфелем, хоча їх дохідність при цьому може бути значно меншою від загальної дохідності портфеля. Це означає, що при включенні до портфеля різних видів цінних паперів зменшується рівень ризику і не зменшується очікувана дохідність портфеля. Тобто збільшення кількості цінних паперів у портфелі не викликає систематичних змін у дохідності портфеля, зате викликає систематичне зменшення ризику портфеля. Процес збільшення кількості видів цінних паперів у портфелі,результатом якого є зменшення ризику портфеля без зменшення його очікуваної дохідності називають диверсифікацією портфеля.

Сукупний ризик диверсифікованого портфеля менший за ризик окремих цінних паперів, що входять до нього. Це свідчить про те, що ризик, властивий конкретному цінному паперу, є сумою двох складових: ризику, який може бути практично ліквідований через включення до диверсифікованого портфеля цінних паперів, і ризику, який не може бути зменшений через диверсифікацію, оскільки це ризик, властивий цьому цінному паперу. Це також означає, що стандартне відхилення не може адекватно оцінювати ризик окремого цінного папера, частина якого може бути ліквідована через включення до портфеля, а інша — ні.

Ризик, що може бути практично зменшений до нуля через включення паперу до диверсифікованого портфеля цінних паперів, називають несистематичним ризиком, або залишковим ризиком, ризиком компанії чи диверсифікованим.

Ризик цінного папера, що не може бути ліквідований через диверсифікацію, називають систематичним, ринковим, або недиверсифікованим. Для кожного з цінних паперів величина систематичного і несистематичного ризику може бути різною, як і величина загального ризику.

Систематичний ризик — це мінімальний рівень ризику за портфелем, який може бути досягнений диверсифікацією портфеля за допомогою великої кількості випадково підібраних цінних паперів. Цей ризик відображає ризиковість ринку в цілому, макроекономічну ситуацію і, звичайно, не може бути диверсифікованим. Систематичний ризик може набути більшого або меншого значення залежно від того, ринок яких цінних паперів розглядається. У результаті диверсифікації портфеля цінних паперів загальний ризик за портфелем зменшується до рівня систематичного ризику.

Отже, систематичний ризик — це мінімальний рівень ризику, притаманний фінансовим активам, які перебувають в обігу на певному ринку. Величина систематичного ризику зумовлена видом фінансових активів, що обертаються на конкретному ринку. Так, величина систематичного ризику ринку акцій значно перевищує ризик ринку державних цінних паперів.

Якщо вважати цінні папери, що