Фінанси країн із розвиненою ринковою економікою

План

1. Основні аспекти фінансової системи Сполучених Штатів Америки

2. Особливості функціонування фінансової системи Японії

3. Основні положення структури фінансової системи Великої Британії, Німеччини та Франції

4. Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн

Основні аспекти фінансової системи Сполучених Штатів Америки

США — лідер світової економіки, одна з найбільших за територією і населенням країна у світі. Розвиток економічних процесів в Америці є головним генератором змін в економіці всього світу. Ділова активність США — головний індикатор для світової економіки, безпосередньо має вплив на зміни циклу і руху господарського стану інших країн, впливає на структуру міжнародного фінансового обміну.

Бюджетний процес у США регламентується двома основними законами — "Про бюджет і звітність" (1921) і "Про контроль над бюджетом і заморожування фондів" (1974).

До складу системи державних фінансів США входять: фінансова система федерацій, фінансова система 50 штатів, фінансова система 3044 графств, які становлять 95 тис. місцевих адміністративних одиниць, що мають понад 43 тис. округів. Така структура системи державних фінансів свідчить про те, що підрозділ державного управління самостійно формує свій бюджет, керує бюджетним боргом, розробляє і здійснює податкову політику.

За останні роки в США було сформовано параметри розподілу і перерозподілу коштів між бюджетами трьох рівнів: майже 65 % сукупних витрат консолідованого бюджету проходять через федеральний бюджет і 35 % — частка інших двох бюджетів, що розподіляється між штатами та місцевими органами.

Бюджети в США керуються шляхом дотацій і відрахувань. Ресурси спрямовані одночасно за чотирма каналами: з федерального бюджету — в бюджети штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів — у місцеві бюджети; з місцевих бюджетів — у бюджети штатів; та між місцевими бюджетами.

Для бюджетної системи США характерна сталість бюджетно-податкових відносин держави і регіонів. Фактично штати мають рівні права у цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації й у штатах є ідентичні за найменуванням податки (прибутковий податок із населення та корпорацій). Найпринциповіше обмеження податкових прав штатів полягає в забороні на введення окремих непрямих податків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами, що заборонено Конституцією США. Саме тому середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 % бюджетних надходжень, становить за штатами майже 4 % у роздрібній ціні. Прямого перерозподілу коштів між штатами практично немає. Але Конгрес США відповідно до Конституції має право фінансувати витрати тільки на "загальний добробут США", що також перешкоджає перерозподілу засобів між регіонами. Штати можуть встановлювати будь-які форми податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональним господарським зв'язкам, що призводить до рівного податкового тиску.

Основною формою фінансових зв'язків між центральним урядом і місцевими органами влади США є блоки і програми розподілу доходів. Блоки — це федеральні субсидії, що надаються штатам і місцевим органам влади з метою використання у визначеній законом галузі. Програма розподілу доходів — принцип розподілу повноважень між центральним урядом і владою штатів у сфері фінансів.

Державний бюджет США складається з: урядового бюджету та довірчих фондів (траст). За рахунок урядового бюджету відбувається фінансування національної економіки та соціальних програм. Довірчі фонди забезпечують фінансування інфраструктури а їх доходи формуються шляхом надходжень від використання державної власності.

Головним джерелом надходжень у доходи державного бюджету є прибуткові податки і внески у фонди соціального страхування. Разом такі види податків забезпечують майже 80 % доходів державного бюджету. Це відбувається, оскільки саме ці податки сплачує більшість американських робітників та службовців.

Податкові надходження від бізнесу та приватних підприємств у державному бюджеті США представлені такими основними видами, як: прибуток корпорацій, акцизи (в США вони вважаються непрямими податками на бізнес), митні збори та податки на дарування і нерухомість.

Останні десять років структура доходів державного бюджету США залишається незмінною (табл. 18.1).

Таблиця 18.1. Структура дохідної частини державного бюджету США, 1996—2006 pp.

Показник | Результат, %

Особистий прибутковий податок | 47

Соціальні внески | 34

Податки з корпорацій | 12

Акцизні збори | 4

Інші податки | 3

Бюджет Сполучених Штаті в Америки складається з декількох томів, в яких викладені фінансові пропозиції президента і порядок розподілу коштів. Формування бюджету починається не пізніше весни кожного року. Ґрунтуючись на вказівки глави держави, щодо бюджетних пропозицій, Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) разом із Міністерством фінансів відпрацьовують державний бюджет як на наступний рік, так і на наступні чотири роки для керування підготовкою їхніх бюджетних запитів.

Після затвердження державного бюджету Конгресом починається його виконання, а контроль за цим процесом покладається на Адміністративно-бюджетне управління та Міністерство фінансів.

Дохідну частину Штатів становлять: прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій та податок із продаж. Якщо перші два податки вносяться у федеральний бюджет за єдиними ставками на всій території країни, то надходження в бюджети штатів відбувається за нормативами, встановленими місцевими органами законодавчої влади.

Основним засобом як державного, так і муніципального запозичень у США є емісія облігацій штатів і муніципальних облігацій. Державний уряд не несе відповідальності за цінні папери, випущені органами влади рівня нижчого. Інвестори орієнтуються на рейтинги приватних агентств, які визначають ціну запозичень бюджетів штатів та муніципалітетів на відкритому ринку.

Бюджетам більш нижчого рівня надається цільова фінансова допомога у вигляді грантів: блоків-грантів і категорійних грантів.

Блоки-гранти виділяються на фінансування широкого кола видаткових статей, а саме на охорону здоров'я, соціальне забезпечення та фінансування інших видаткових груп. Категорійні гранти фінансують окремі видаткові програми.

Фінансова інфраструктура Сполучених Штатів Америки охоплює: процедури бухгалтерського обліку та судочинства; розрахунково-клірингові організації (займаються торговельною діяльністю, фінансовими інструментами); регульовані органи (регулюють учасників фінансової системи).

Ядром кредитної системи США є Федеральна резервна система (ФРС), головні функції якої полягають у здійсненні монетарної політики, підтримці необхідного рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи і наданні допомоги головному фінансовому органу СІЛА — Міністерству фінансів. Також ФРС приймає участь у регулюванні платіжної системи країни і безперервно спрямовує зусилля на підвищення її ефективності та надійності.

Особливості функціонування фінансової системи Японії

Японія — країна з конституційною монархією. Особливостями фінансового устрою Японії є вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизують усю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типи утворення економічних групувань: 1) ґрунтується на взаємодії капіталу та особистої унії; 2) визначає наявність груп, які є об'єднанням великих компаній із малими та середніми, що базуються на зв'язках різних видів, основними з яких виступають виробничі, зумовлені головними підприємствами.

Особливість фінансової моделі Японії полягає в єдності державного апарату і великого капіталу в розв'язанні загальних проблем. Основні цілі та завдання загальнонаціональних планів фінансового розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньо-корпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система фінансового планування.

У розвитку Японії виявляється чітка тенденція формування моделі самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції з метою забезпечення стабільності зв'язків із тими чи іншими фірмами. Діяльність системи взаємного утримання акцій сприяє тому, що компанії майже не піддаються впливу коливань на фондовій біржі та зовнішній скупці акцій. Встановлення довготермінових зв'язків між банками та компаніями забезпечується не тільки шляхом взаємного володіння акціями, а й за допомогою кредитування.

Серед державних фінансових організацій є: Центральний банк Японії та Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ.

Вищим органом державної влади та єдиним законодавчим органом Японії є Парламент, що складається з двох палат: Палата представників (512 депутатів) і Палата радників (252 депутати). Виконавча влада здійснює, крім традиційного, фінансування країни через поточний бюджет, дохідна частина якого формується за рахунок податків. Ця система називається державною інвестиційною програмою і використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Отже, фактично уряд Японії має реальний важіль здійснення структурної та промислової політики.

Крім джерел надходження коштів, Програма державних позик та інвестицій відрізняється від загальнодержавного бюджетного фінансування ще й тим, що її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості та платності. Капіталовкладення і позики, отримані компаніями в рамках цієї Програми, підлягають повному поверненню з нарахуванням відсотків, які на сьогодні встановлюються в основному на рівні приватних кредитних установ.

Програму розробляє уряд одночасно з підготовкою проекту "звичайного" поточного бюджету, але окремо від нього. Японський інвестиційний бюджет також щороку затверджується в парламенті. Фінансовими джерелами Програми державних позик та інвестицій є:

1) система заощаджень громадян;

2) система страхування життя;

3) пенсійні фонди;

4) спеціальний рахунок промислового інвестування;

5) гарантовані урядом зобов'язання в позики.

Нині за допомогою програми державних позик та інвестицій оперуються капітали, що досягають 10 % вартості ВВП. Це майже відповідає сумі, що становить 2/3 загальних витрат бюджету.

Доходи і витрати бюджету групуються на розділи, статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 підрозділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати — на 13 розділів, 41 статтю і 242