разовий податок на майно;—

податок на користь Європейського Союзу.

Податкова система земель охоплює майже 25 податків, серед яких вирізняють: податки на майно, спадщину, під час придбання земельної ділянки, на автомобілі, пиво, проведення лотереї, інших перегонів та утримання гральних будинків та податок на пожежну оборону. Ці податки становлять приблизно 85 % усіх податкових надходжень земель. Велику частку займають платежі з соціального страхування, до яких належать внески на медичне і пенсійне страхування та страхування у зв'язку із безробіттям. Громади одержують промисловий, поземельний податки і місцеві податки (на собак, охорону і риболовлю, на додаткове житло).

З метою акумуляції ресурсів на потреби горизонтального і вертикального вирівнювання створено Федеральний фонд фінансового вирівнювання, що формується шляхом відрахувань частини податку на додану вартість (основна ставка — 15 %, пільгова ставка — 7).

Розподіл ПДВ починається з вертикального фінансового вирівнювання, тобто податкові надходження розподіляються між федераціями, землями частково і між громадами на основі договору федерального уряду. Наступний етап розподілу ПДВ пов'язаний із горизонтальним вирівнюванням фінансового потенціалу різних земель. 75 % надходжень цього податку розподіляють між бюджетами земель пропорційно чисельності населення і відповідно до економічної та демографічної ситуацій. 25 % податку спрямовано до Фонду фінансового вирівнювання земель, за рахунок якого економічно слабкі землі одержують додаткові субсидії.

Контроль фінансового ринку над виробничим сектором Німеччини здійснюють універсальні банки, котрі мають безпосередній доступ до внутрішньої інформації фірми як великі акціонерні промислові фірми. Вони, крім того, використовують голосування за дорученням своїх дрібних вкладників, а також посилають представників у наглядові ради промислових компаній.

Франція — одна з провідних західних держав Європи, вона займає сьоме місце серед усіх країн світу — 4,7 % ВВП із 1 % населення земної кулі.

Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. Складова бюджетної системи акумулює майже 80 % усіх доходів і витрат фінансової системи і включає центральний бюджет, приєднані бюджети та спеціальні рахунки Казначейства. Ці бюджети мають доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, та інвестиційні витрати й спеціальні ресурси, що виділяються на їх покриття. Спеціальні рахунки Казначейства — різні фонди соціально-культурного характеру і торговельні рахунки Казначейства. За допомогою бюджетної системи Франції перерозподіляється приблизно 20 % ВВП і 50 — національного доходу.

Структура податкових доходів бюджету формується таким чином: прямі податки — 36 %, непрямі податки — 59,2, неподаткові надходження — 4,8.

Основний непрямий податок Франції — податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти (табл. 18.3). Цей податок стосується не акцизу, а мита.

Таблиця 18.3. Структура доходів Загальнодержавного бюджету Франції, млрд. євро

Дохід | 2006 р.

Сума | %

Прибутковий податок із фізичних осіб | 714,9 | 39,2

Податок на прибуток підприємства | 344 | 18,9

Мито на нафтопродукти | 166 | 9,1

Інші податки | 126,6 | 7

Неподаткові надходження | 190,7 | 10,4

Разом | 1822,9 | 100

Головне податкове управління (ГПУ) Франції збирає приблизно 50 % сукупного доходу центрального і місцевих бюджетів і забезпечує майже 80 % усіх дохідних надходжень бюджету.

Витрати місцевих органів влади розподіляються за двома частинами:

1) поточний (функціональний) бюджет, що фінансує близько 1 /3 витрат місцевих органів влади (поліцію, цивільну оборону, пожежну охорону, управління), 1/3 витрат на освіту та культуру;

2) інвестиційний бюджет місцевої влади, за допомогою якого здійснюються великі капіталовкладення. Джерела доходів поділяються на;—

внутрішні — від муніципальної власності та місцевого господарства;—

податкові — забезпечують 50 % загальної суми надходжень, передбачених бюджетом;—

зовнішні — дотації та кредити.

З метою вирівнювання доходів від різниці в отриманих податках використовується глобальна (єдина) дотація функціонування, тобто спеціальний фонд трансфертів для органів місцевого самоврядування, кошти з якого надаються комунам і департаментам Франції.

Головна особливість кредитної системи Франції полягає у швидкому розвитку після Другої світової війни державного сектору у банківський системі. Цей процес відбувається шляхом націоналізації приватних банків, створення державних і напівдержавних установ, державного регулювання банківської справи.

Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн

До Скандинавських країн належать п'ять країн, розташованих на території Скандинавського півострова в північній частині Європи: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія й Ісландія, їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато позаекономічних факторів, також історичні й національно-культурні особливості певного регіону.

На країни Північної Європи припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП і промислової продукції розвинутих країн. Однак, за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення, Скандинавські країни входять до складу перших 15 найвисокорозвинутіших країн світу, і перебувають на одному з перших місць за запропонованою "Програмою розвитку ООН" за показником "Індекс людського розвитку", що охоплює: освіту, рівень доходів, грамотність дорослого населення.

Державне регулювання у країнах північної Європи розрізняється за державною власністю та державним сектором.

Значну частку державної власності має Фінляндія, Швеція та Норвегія, де державні компанії є досить потужними й активно використовуються в окремих галузях економіки.

Частка державного сектору значна в усіх Скандинавських країнах, оскільки це показник активної участі держави у всіх економічних і соціальних процесах розвитку країни.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія та Фінляндія займають перші три місця серед розвинутих країн (на 2006 р. такий показник становив 65, 60 і 55 %). Істотна частина державних витрат — переведення державних фінансових коштів, отриманих державним бюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допомоги і субсидій.

Рівень оподаткування у Скандинавських країнах є один із найвищих серед промислово розвинутих країн. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на кінець 2006 р. становила приблизно 58 % (максимальний показник серед цих країн).

Частка державного споживання у Скандинавських країнах також має високий показник: Швеція — 28 %, Данія — 26, Фінляндія та Норвегія — 22. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона та ін.

Майже кожна третя людина, що є громадянином Скандинавських країн, належить до числа державних робітників та службовців (їх частка у Швеції — 32 %, Норвегії та Данії — 30, Фінляндії 28).

Причина потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягає у тому, що ці країни використовують післявоєнні реформи "державами загального добробуту". Сутність реформи передбачає досягнення стабільного економічного зростання з низькими темпами інфляції та "повної зайнятості" на базі розвитку змішаної економіки та постійне вирівнювання доходів різних соціальних груп суспільства.

Цей процес відбувається за допомогою певних заходів державної політики, а саме: податкових (високий рівень як корпоративного, так й особистого оподаткування); трансферний (розвинута, система різноманітних допомог і дотацій різним категоріям громадян).

Швеція за рівнем ВВП на душу населення займає десяте місце у світі і третє серед країн Північної Європи. Термін "шведська модель" виник наприкінці 60-х років і використовується й нині. Це пояснюється тим, що головною метою державного регулювання е повна зайнятість і вирівнювання доходів населення, а також високий вплив соціального страхування.

Досвід розвитку Швеції свідчить, що "розбухання" частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни здійснювати реформи, спрямовані на велику лібералізацію економіки.

Як і в інших країнах, у Швеції доходи бюджету формуються за рахунок податків. На сьогодні за рахунок ПДВ і податків на споживання забезпечується 2/3 усіх податкових доходів бюджету, ще 20 % дають прямі податки, а інше — внески із соціального страхування.

Швеція має два рівня місцевої влади: країна складається із 23 ленів (губерній) і 288 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). Цій країні властива конфедеративна бюджетна система. На федеральному рівні в основному реалізуються міжнародні функції, що відповідно корегують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основні податки перебувають у компетенції кантонів. Особливість Швеції полягає в тому, що рішення про введення якого-небудь податку або нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантональної влади стосовно самостійного коректування податкової системи.

З метою залучення нових інвестицій розроблено певну систему пільг і стимулювання шляхом зменшення податкових ставок. Також податкові пільги використовуються для підприємств, на яких виготовляють продукцію на експорт.

На рівні центрального уряду стягуються прибуткові податки з підприємств і громадян, ПДВ та акциз. Місцеві органи влади одержують прибуткові податки з громадян та інші податки.

Структуру державних витрат Швеції подано у табл. 18.4.

Таблиця 18.4. Структура державних витрат Швеції

Статті витрат | 1986 р. | 1996 р. | 2006 р.

Загальна сума витрат, % | 100 | 100 | 100

Капітальні вкладення | 7,0 | 5,1 | 6,0

Поточні витрати

Утому числі: | 93,0 | 93,9 | 94,0—

військові | 4,9 | 4,2 | 3,8—

державний апарат і поліція | 5,9 | 5,9 | 5,7—

відсотки і виплати за державним боргом | 4,9 | 11,2 | 12,5—

освіта | 9,2 | 8,9 | 8,8—

охорона здоров'я | 11,2 | 11,3 | 11,1—

інші соціальні