валюти розпочинаються з витрат на початкову заміну одиниць обліку і конвертацію невиконаних фінансових контрактів у єдину валюту. Проте це відносно невеликі загальні й одноразові видатки. Вагоміші для суспільства психологічні втрати, коли держава відмовляється від суверенітету над своєю валютою і впроваджує євро, замінюючи історичну національну валюту.
Найпроблематичнішою є ціна втрат спроможності змінювати номінальний валютний курс країни з метою регулювання платіжного балансу і здійснення незалежної монетарної політики для стабілізації рівня доходу і цін у державі. Член ЄВС не зможе девальвувати свою валюту, якщо матиме дефіцит платіжного балансу або захоче стати конкурентоспроможнішим на світовому ринкові. У випадку небезпечних порушень економічної рівноваги ззовні, країна буде змушена використовувати фіскальну політику — податки і державні видатки — як альтернативу монетарній політиці та корегувати валютний курс. Якщо країна зазнає дефіциту платіжного балансу, спричиненого зменшенням обсягів експорту, вона має замість девальвації вдатися до дефляційної фіскальної політики.
13 із 15 членів ЄС офіційно прагнуть вступити до валютного союзу, однак, найімовірніше, або відбудеться різношвидкісний перехід до ЄВС, або не буде жодних зрушень. Різношвидкісне перетворення означатиме початкові кроки в напрямі ЄВС "провідних країн", показники яких великою мірою сумісні з низьким рівнем інфляції та практично фіксованими двосторонніми валютними курсами, а саме — Німеччина, держав Бенілюксу і, можливо, Франція. їхні валюти обмінювалися б за фіксованим курсом із нульовою різницею за паритетними взаємозаліками так, ніби це була б єдина валюта.
За наявністю мобільного капіталу європейські країни технічно могли б підтримувати фіксовані валютні курси за допомогою узгодженої монетарної політики, але вони й надалі здійснювали б незалежну фіскальну політику. Щоб уникнути небажаних переміщень з однієї країни в іншу, потрібно координувати фіскальну політику. Тому макроекономічні переваги ЄВС залишаються сумнівними, порівняно з вигодами від інтегрованого внутрішнього ринку на мікрорівні.
Більш інтегрована Європа — економічний та політичний магніт для Центральної та Східної Європи. У майбутньому головним питанням для східноєвропейців буде те, чи дозволить ЄС постачати на свої ринки сільськогосподарську, паливну і текстильну продукцію у більшій кількості.
Література
1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997.
2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —№37—38.
3. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 173—188.
4. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 191—201.
5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 2. — С. 189— 212.
6. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 333—336.
7. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 3. — С. 132— 136.
8. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 4. — С. 55—70.
9. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13.
10. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №23.
11. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №18.
12. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 11. — С. 177—188.
13. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 9—10.
14. Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №8.