За січень — травень 2006 р. підприємства України одержали фінансовий результат від звичайної діяльності у сумі 18,3 млрд.. грн.., або 74 % від обсягів за відповідний період минулого року. 61,8 % підприємств були прибутковими (30 млрд.. грн.. прибутку), а 38 % підприємств працювали збитково (11,1 млрд.. грн.. збитків).

Звичайно, нестабільна політична ситуація певною мірою гальмувала розвиток українського підприємництва, але були й інші, не менш вагомі, причини, зокрема:

- відсутність чіткої системи правових актів державної по-літики у сфері підтримки малого підприємництва;

- збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцен-зування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

- відсутність реальних та дійових механізмів фінансово-кредитної підтримки;

- надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

- невпевненість підприємців у стабільності умов здійснення бізнесу;

- надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання.

Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ — про необхідність вироблення та реалізації державної політики, спрямованої на підтримку малого підприємництва, що відповідає стратегії розвитку економіки.

Проблеми інноваційної діяльності підприємств України

Сучасні процеси в економіці України не сприяють технологічним змінам належної інтенсивності. Висока інфляція у перші роки незалежності, постійна зміна інституційного середовища, невдала промислова політика сприяли тому, що багато інноваційних проектів перестали функціонувати. Різкі та непередбачувані зміни в умовах функціонування економіки України сприяли тому, що динаміка оновлення продукції була надзвичайно нерівномірною. Аналізуючи період 1999—2001 pp., за відносно сталих макроекономічних умов, можна відзначити стабільно низький рівень оновлення продукції машинобудування.

Не зросла також кількість підприємств України, що займалися впровадженням інновацій у цей період. Серед них частка підприємств, які впроваджували нові ресурсозберігаючі технології, становила тільки 12 %. Суттєво скоротилась частка видатків на дослідження та розробки. Таке скорочення було зумовлене зростанням витрат на закупівлю прав промислової власності та на проведення маркетингових досліджень.

Ще одним фактором, що мав негативний вплив на розвиток інноваційної діяльності промислових підприємств України, є зниження темпів інвестицій в основний капітал в Україні з початку 90-х років XX ст. У 2000 р. обсяг інвестицій в основний капітал в Україні становив 11—31 % рівня 1991 р. У 2000 р. уперше темпи зростання обсягу капіталовкладень перевищили темпи зростання виробництва, але такий обсяг капіталовкладень не є достатнім для забезпечення стійкого зростання еконо-міки.

Фінансування інноваційної діяльності, як і раніше, в основному відбувалося за рахунок коштів замовників, у тому числі іноземних.

В Україні розподіл обсягів фінансування наукових та науко-во-технічних робіт за джерелами фінансування в 1997 р. (у дуж-ках дані за 2002 р.) був такий: за рахунок державного бюджету — 35,4 % (28 %); власних коштів — 2,5 % (5,6 %); коштів вітчизняних замовників — 34 % (35,7 %); коштів замовників інозем-них держав — 20,8 % (26,2 %); інших джерел — 7,3 % (4,5%). Дані експертів свідчать, що частка державного фінансування в країнах "Великої сімки" не перевищує 15 %, у США — 15,5 %. В Україні цей показник удвічі більший — 35,4 %. А оскільки всі розробки, здійснені за рахунок коштів іноземних держав, не є нашою інтелектуальною власністю, ми знову продовжуємо активно працювати на розвиток інших. У 2003—2006 р. ситуа-ція змінилася, підприємства почали активніше впроваджувати інновації.

Рівень інноваційної активності промислових підприємств протягом 1998—2001 pp. знизився з 18,7 до 16,5 %. Утім, у 2002 р. спостерігалося пожвавлення: частка інноваційно активних підприємств підвищилась до 18 %.

Продовжувала змінюватися структура напрямів інновацій-ної діяльності. Протягом 1998—2001 pp. спостерігалося знижен-ня частки інноваційно активних підприємств, що виконували наукові та науково-технічні роботи (ННТР) або купували їх результати (з 31,4 до 24,1 %). У 2002 р. цей показник (24,1 %) не змінився. Водночас протягом 1999—2001 pp. зростала частка інноваційно активних підприємств, що купували машини та обладнання, ліцензії, ноу-хау, нові технології, а також займали-ся технологічною підготовкою виробництва (з 67,9 до 72,2 %). Подібні тенденції збереглися й у 2002—2006 pp.

Частка інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва, інноваційна активність підприємств у промисловості, частка промислових підприємств, які впроваджували інновації, залишаються на досить низькому рівні. Так, у 2004 р. ці показники становили відповідно 5,6,12,5,11 %. Наукомісткість виробництва промислової продукції становила 0,9 %. Усе це свід-чить не лише про недостатні обсяги фінансування інноваційного розвитку в Україні, а й про повільні темпи структурної перебудови її економіки.

За даними Державного комітету статистики (Держкомстату) України, у першому півріччі 2005 р. інновації здійснювали лише 952 підприємства. Таким чином, частка підприємств, що здійснювали інновації, становила 9,8 % від загальної кількості підприємств. Для порівняння: в Японії цей показник сягає 70— 80 %, у країнах ЄС — 50—70 %.

Водночас упродовж 2001—2004 р. зафіксовано певні пози-тивні тенденції. Зросла кількість підприємств, що впроваджу-ють засоби автоматизації і механізації. Активніше впроваджу-ються прогресивні технології (нині цим займається третина інноваційно активних підприємств).

За даними Держкомстату, впродовж перших дев'яти міся-ців 2005 р. понад три чверті інноваційно активних підприємств (771 підприємство) створювали та впроваджували нову продукцію або значно її вдосконалювали, 44,7 % (452) — нові виробни-чі процеси, 25,2 (255) — нові засоби механізації й автоматизації виробництва, 6,5 % (66) придбали нові технології. За цей період упроваджено у виробництво 2508 інноваційних видів продукції, з них машин, устаткування, апаратів, приладів — 459 найменувань.

Нові технологічні процеси впроваджувало майже кожне третє підприємство, що здійснювало інновації (1383 процеси, з них майже кожний третій — маловідходний та ресурсоощадний). Понад дві третини нових технологічних процесів (971) упроваджено підприємствами машинобудування, 52,8 % підприємствами міста Києва (464) та Запорізької області (266 процесів).

Для здійснення інновацій промислові підприємства придба-ли 135 нових технологій, понад 60 % із них придбано підприємствами міста Києва (49), Харківської (17), Донецької (13), Дніпропетровської областей (10 технологій).

Підставою для певного оптимізму може стати збільшення на 18,4 % кількості освоєних нових технологічних процесів — ця тенденція спостерігається вже впродовж кількох років. Проте потенціал такого оновлення використовується недостатньо. Збільшення порівняно з 9 міс. 2004 р. обсягу інноваційної про-дукції у вартісному вимірі у 2,6 раза досягнуто за рахунок зростання обсягів реалізації її однорідних видів. Водночас кількість найменувань освоєних нових видів продукції зменшилася на 17,2 %, що відповідає тенденції до сповільнення інноваційних процесів та свідчить про неефективність зв'язку "технологія — виробництво".

За даними обстеження Держкомстату, інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують: брак фінансування (на це вказали 86 % респондентів), великі витрати (40), відсутність коштів у замовника (40), високі кредитні ставки (39), недосконалість законодавства (32), труднощі з сировиною і матеріалами (29), високий економічний ризик (24), відсутність по-питу на продукцію (15), недостатня інформація про ринки збуту (11%).

На жаль, вплив інноваційної складової на розвиток промисловості мінімальний. На підставі спеціального опитування фахівці встановили, що частка продукції, виробленої за новими технологіями, у машинобудуванні становила 26,5 % (частка приросту прибутку в результаті впровадження інновацій у за-гальному зростанні прибутку становила лише 11,3%). Ще гірша ситуація склалася у металургії (відповідно 22 і 8,4 % ), хімічній промисловості (20 і 8,4 %), на підприємствах харчової та легкої промисловості.

Найбільшу частку інновацій упроваджують підприємства авіабудування, медичної, суднобудівної, скляної, електротехнічної промисловості, хімічного, нафтового, сільськогосподарського машинобудування, металургії. Найпоширеніший напрям інноваційної діяльності — створення та впровадження нової продукції, тобто здійснення продуктивних інновацій. У першо-му півріччі 2005 р. роботи, спрямовані на технологічне оновлення продукції, виконували понад три чверті інноваційно актив-них підприємств (що майже на 25 % більше порівняно з першим півріччям 2004 p.). Процесові інновації запровадили 413 підприємств (43,4 % інноваційно активних підприємств), із них 267 (або 28 %) упроваджували у виробництво прогресивні технологічні процеси (868 процесів).

Уряд і досі не створив механізму надання пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації. Частка витрат на впровадження ресурсоощадних технологій у структурі фінансування науки і техніки зменшилася з 29 % упродовж 1994— 1996 pp. до 22 % у 2003 p., а частка витрат на перспективні інформаційні технології — відповідно з 22—25 до 12—15 %.

Як показує зарубіжний досвід, головну роль у стимулюванні інноваційного розвитку промислових та інших підприємств України має відігравати держава, створюючи сприятливі умови для здійснення промисловими компаніями науково-дослід-ної діяльності, запроваджуючи різні види податкових і амортизаційних пільг. Проблема полягає в тому, що у нашій країні дія цих пільг періодично призупиняється.

Українське законодавство передбачає встановлення певних амортизаційних пільг, зокрема, ст. 21.4 Закону України "Про інноваційну діяльність" інноваційним підприємствам передбачено дозвіл на прискорену амортизацію основних фондів і встановлено щорічну 20-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3. Прискорена амортизація дає підприємствам можливість швидко накопичувати кошти для заміни застарілого обладнання і технологій.

Законом України "Про