Цим законом також передбачені пільги стосовно митного регулювання інноваційної діяльності, що полягають у звільненні від оподаткування при ввезенні в Україну сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів (крім підакцизних), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, необхідних для випуску особливо важливого інноваційного продукту.

Спеціальний Закон про режим інноваційної діяльності, що встановлює податкові пільги для технопарків, набрав чинності 1 січня 2000 р. Не зважаючи на всі недоліки створюваної системи технопарків, початкове рішення влади організовувати їх на базі різних НДІ Академії наук було, у принципі, правильним: так само створювалися аналогічні структури і в європейських країнах. Але надання 100-відсоткових пільг із ПДВ і податку на прибуток не тільки технопаркам, а й їх дочірнім підприємствам, створеним разом із ними СП, а також просто "стороннім" учасникам реалізації проектів говорить саме за себе. Ці пільги поширювалися на будь-який затверджений проект і діяли протягом п'яти років. Нараховані таким підприємствам суми ПДВ і податку на прибу-ток не перераховувалися до бюджету, а йшли на їх спецрахунки, а потім мали витрачатися на науково-технічні потреби проекту. Такі привілеї обіцяли величезну економічну вигоду учасникам технопарків, оскільки фактично давали їм змогу не сплачувати податки. І це без урахування звільнення від ПДВ і ввізного мита деяких товарів, що імпортуються.

Як і попередні нормативні документи, закон про спеціальний режим інноваційної діяльності не містив визначення критеріїв інноваційної продукції, чим і скористалися лобістські структури промислово розвинутих регіонів, щоб "пробити" пільги для своїх великих підприємств.

У липні 2002 р. був прийнятий Закон "Про інноваційну ді-яльність", який дав визначення інноваційного продукту, однак під це визначення за бажанням можна було підвести мало не будь-який товар. У прийнятому в січні 2003 р. Законі "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" Кабінетом Міністрів України було включено в перелік інноваційних пріоритетів майже всі види господарської діяльності: від розвитку лазерних і нанотехнологій до виробництва добрив, побутової техніки, електровозів і реконструкції портів.

Стати учасником технопарку могло будь-яке підприємство. Схема була проста: підприємство мало лише звернутися в один з технопарків з ідеєю інноваційного проекту. Потім, якщо керівництво технопарку вважало цю пропозицію гідною уваги, інноваційний проект мав пройти довгий ланцюжок узгоджень у НАН України, Міністерстві освіти і науки (МОН) України та інших зацікавлених міністерствах і комісіях. У кінці цього шляху підприємство укладало договір про спільну діяльність із технопарком і одержувало в МОН України свідоцтво про реєстрацію проекту. Саме цей документ давав право на отримання податкових пільг.

Сьогодні, за даними МОН України, діють 8 вітчизняних тех-нопарків, які розробляють у цілому 61 інноваційний проект. Із них, за даними експертів, 17 так і не запрацювали, 24 проекти за планом мали бути реалізовані в 2005—2006 pp.

2 січня 2006 р. Президент України В. Ющенко підписав Закон "Про спеціальний режим діяльності технопарків" чим, по суті, повернув їм податкові преференції. Принципи державної підтримки і схема роботи технопарків у новому законі практично нічим не відрізняються від колишніх, що може призвести до певних зловживань.

Основними елементами державної фінансової політики спри-яння розвитку інноваційного середовища є: створення фінансо-вих механізмів державної підтримки інноваційної діяльності у напрямі фінансування через систему державних науково-технічних програм різного рівня та через спеціально створені фонди; організаційно-правові методи впливу держави на формування інфраструктури інноваційної сфери; створення інформаційної бази на ринку інноваційної продукції; інституційне та органі-заційно-правове забезпечення функціонування ефективного механізму реалізації фінансової політики держави.

Протягом 1991—2004 pp. основними джерелами фінансування наукових та науково-технічних робіт були кошти замовників — Державного бюджету України та вітчизняних суб'єктів господарювання. За 1995—2004 pp. обсяги фінансування наукових програм зросли у 6,5 раза, проте ще не досягли показників 1991 р.

Одним із потужних засобів інноваційного розвитку вітчизняної економіки є державний фінансовий сектор. За допомогою бюджетних коштів потрібно стимулювати таких виробників, які не можуть розвиватися та функціонувати самостійно за раху-нок власних ресурсів, особливо це стосується суб'єктів інноваційної сфери. Серед доходів бюджету особливе місце займають кошти, отримані від приватизації державного майна, які можуть слугувати потужним джерелом фінансування інноваційного оновлення і модернізації державних підприємств.

Важливою складовою політики фінансового забезпечення інноваційного розвитку в Україні на сучасному етапі є податкова політика. У контексті утвердження інноваційної моделі еко-номічних перетворень ефективною буде лише податкова політи-ка, яка ґрунтуватиметься на таких засадах: максимальній узго-дженості та взаємозалежності фінансової, інноваційної та податкової політики; активізації функціонування податкової системи у забезпеченні інноваційного розвитку економіки; застосуванні податкових пільг, пільгового кредитування інноваційних проектів та відповідної амортизаційної політики і політики для стимулювання інноваційної діяльності.

На основі аналізу проблем оподаткування суб'єктів підприєм-ницької та науково-технічної діяльності експертами доведено, що вітчизняна система оподаткування потребує радикального реформування щодо диференційованого і жорсткого упорядку-вання механізму надання податкових пільг та посилення конт-ролю за цільовим використанням коштів від їх отримання. Крім того, пільговий режим оподаткування мав охоплювати всі стадії життєвого циклу інновацій, а також етапи розробки, виробниц-тва, реалізації, використання та обслуговування нововведень.

Невід'ємною складовою стратегії фінансової підтримки інноваційного розвитку є створення умов для найширшого залучення різноманітних джерел фінансування суб'єктів інноваційного процесу. В Україні ні фінансовий ринок, ні банківська система не можуть у повному обсязі задовольнити потреб інноваційного розвитку національної економіки. Однією з основних проблем банківської системи України є домінування короткострокових кредитів, які не здатні забезпечити повний цикл реалізації інноваційних продуктів.

В Україні дотепер не набула достатнього рівня розвитку інституційна інфраструктура фінансової підтримки інноваційної діяльності. Так, позабюджетні галузеві фонди, фонди підтримки наукових ініціатив та спеціалізовані фінансово-кредитні установи не стали дієвими учасниками реалізації на макро- і мікро-рівнях інвестиційно-інноваційної політики, спрямованої на технічну модернізацію підприємств, упровадження новітніх науково-технічних розробок та відродження вітчизняного конкурентоспроможного виробництва.

В Україні немає належних інформаційних елементів інно-ваційної інфраструктури — інформаційно-інноваційних центрів і маркетингових компаній, які б своєчасно забезпечува-ли необхідною інформацією суб'єктів інноваційного підприєм-ництва. Збирання та систематизація інформації про характеристики новацій, термін їх використання, можливий еконо-мічний ефект від упровадження у виробництво, а також обізнаність щодо поточних і перспективних потреб та вимог світового ринку інновацій дадуть змогу стимулювати залучення фінансових ресурсів для підтримки інноваційних процесів у державі.

Ефективність проведення реструктуризації підприємств та економіки на інноваційних засадах у цілому залежить від оптимального співвідношення джерел фінансування інноваційного розвитку. У промислово розвинутих країнах для вирішення проблеми пошуку фінансування інноваційного розвитку залучають-ся пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні та венчурні фонди, які оперують так званими "довгими грошами", що надає їм можливість брати участь в інноваційних проектах зі значним терміном реалізації та здійснювати довгострокове інвестування. Важливу роль відіграє венчурне (ризикове) фінансування як одна з успішних форм організації інноваційної діяльності у сві-товій економіці.

Аналіз процесів, які відбуваються в Україні, доводить, що інноваційний розвиток економіки держави потребує зростання інтелектуального капіталу, що неможливо без реструктуризації ринку праці та, відповідно, підвищення ефективності ви-користання наявного кадрового потенціалу.

Рівень інноваційного забезпечення розвитку економіки по-в'язаний із необхідністю пошуку нових методичних підходів, що дають змогу оцінювати найефективніший напрям наукових досліджень, технологій, відновлення виробничого потенціалу і випуску нової продукції відповідно до вимог ринку.

Отже, фінансова політика інноваційного розвитку має базу-ватися на логіці реалізації інноваційного продукту, а саме включати фінансове забезпечення освіти і науки (науково-дослідні роботи і програми), виробництва та продажу інноваційних продуктів. Ефективність фінансової політики інноваційного розвитку залежить від сприйняття інноваційного продукту, формування ринку інноваційних технологій та зростання попиту на них.

Література

1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX ст. — Л.: Каменяр, 2000. — 303 с.

2. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2002. —368 с.

3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. — К.: Либідь, 2000. — 654 с.

4. Бляхман Л., Kpomoe М. Россия и Содружество Независимых Государств: уроки первого десятилетия // Рос. зкон. журн. — 2001.—№10.

5. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голо-ва) та ін. — К.: НДФІ, 2004.

6. Бюджетна система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин таін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

7. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафоноватаін. —