продукції, ступінь використання об'єкта, індекс інфляції, ринкові ставки процента та ін. Для визначення мінімальних орендних платежів необхідно до суми орендної плати за користування об'єктом додати величину його гарантованої ліквідаційної вартості.
Ліквідаційна вартість об'єкта – це вартість, за якої об'єкт списується з балансу підприємства. Для забезпечення проведення орендних операцій ліквідаційна вартість об'єкта поділяється на дві частини: гарантовану та негарантовану. Гарантована ліквідаційна вартість – це та частина ліквідаційної вартості об'єкта, що гарантується до виплати орендарем або пов'язаною з ним стороною. У разі припинення договору оренди орендар (або пов'язана з ним особа) має сплатити таку частину ліквідаційної вартості об'єкта в обов'язковому порядку. Негарантованою вартістю є та частина ліквідаційної вартості об'єкта, що не гарантується до виплати. Вона також відображається в договорі оренди, але не має обов'язкового (гарантованого) характеру.
Орендар зобов'язаний виплатити орендодавцю суму мінімальних орендних платежів, до складу яких входить орендна плата та гарантована ліквідаційна вартість об'єкта. Такі виплати є фінансовими витратами орендаря. Вони розраховуються як різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об'єкта оренди, за якою проведено його облік на початку строку фінансової оренди. А така ціна визначається за найменшою з оцінок вартості: справедливою вартістю активу або поточною вартістю величини мінімальних орендних платежів. Розподіл фінансових витрат орендаря між звітними періодами протягом строку оренди проводиться із застосуванням орендної ставки процента на залишок зобов'язань в розрахунку на початок звітного періоду. Витрати орендаря на удосконалення об'єкта фінансової оренди (на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо) відображаються як капітальні інвестиції, що входять у вартість об'єкта.
Фінансовий дохід орендодавця розраховують як різницю між сумою мінімальних орендних платежів та негарантованою ліквідаційною вартістю об'єкта і поточною вартістю, розрахованою за орендною ставкою. Розподіл фінансового доходу між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється з використанням орендної ставки на залишок дебіторської заборгованості орендаря на початок звітного періоду.
Лізинг і лізингові платежі
Поряд з орендою у світовій практиці значного поширення набули лізингові операції. Вони почали використовуватися в США з 1952 р., коли було засновано першу лізингову компанію (US Lizing Corporation). У 1960-х pp. лізингові операції почали впроваджуватися і в Європі. За сучасних умов лізинг розглядають як одну із важливих форм фінансової діяльності, що поширена у багатьох країнах. Лізинг часто ототожнюють з орендою. Проте, лізингові операції є більш складними порівняно з орендними.
Лізинг має деякі спільні ознаки з орендою. Наприклад, продаж майна в розстрочку, прокат і залучення кредитів характерні як для лізингу, так і для оренди. Зміст лізингових операцій зводиться до мобілізації та інвестування фінансових ресурсів у розвиток об'єктів шляхом залучення їх на умовах кредитування, оренди і купівлі-продажу. При цьому в таких операціях беруть участь декілька суб'єктів, а погашення заборгованості підприємства за одержані ресурси здійснюється способами, що відрізняються від використовуваних в умовах оренди та кредитування.
Найбільш суттєвою відмінністю лізингу є те, що майно, яке передається в користування підприємству, попередньо купується тим чи іншим суб'єктом на замовлення одержувача. Разом з тим, для придбання такого майна, як правило, залучаються кредитні ресурси. Тому об'єктом лізингу є майно лізингодавця, що було придбано ним з метою передачі його в користування іншій особі. При цьому об'єкт лізингу може бути придбаним лізингодавцем за власною ініціативою (для подальшої передачі в оренду) або за дорученням лізингоодержувача.
Важливим є і те, що у світовій практиці лізинговими вважають не всі операції з використанням орендних і кредитних відносин, а лише довготермінові операції. Лізинг розглядають як один зі способів фінансування інвестиційної діяльності і активізації збуту. Позитивною рисою лізингу (з погляду лізингоодержувача) є можливість залучення необхідних ресурсів з метою забезпечення господарської діяльності без проведення значних початкових витрат. Перевагою є також і те, що лізингоодержувач уникає втрат, пов'язаних з моральним старінням залученого майна.
У Законі України "Про фінансовий лізинг" (ст. 1) зазначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Лізингодавець здійснює операції з інвестування власних або залучених ресурсів в активи інших суб'єктів господарської діяльності (лізингоодержувачів) з метою одержання прибутку. При цьому лізингодавець передає у повне користування майно лізингоодержувачу на визначений період. Важливим є і те, що залучені ресурси отримуються лізингодавцем за дорученням лізингоодержувача у відповідного продавця. Доходи лізингодавця за виконання таких операцій формуються на основі виплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" лізинг по суті ототожнюється з орендою. Лізингова (орендна) операція, як зазначено в п. 1.18 Закону, – це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Та у разі, якщо лізинг прирівнюється до оренди, операції, пов'язані з підприємницькою діяльністю з закупівлі об'єкта, залучення фінансових ресурсів для такого викупу, кредитування, прийняття орендодавцем фінансового ризику та ін., не враховуються.
Суб'єктами лізингових операцій є: лізингодавці, лізингоодержувачі та продавці лізингового майна. Лізингодавець – це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу. Лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування об'єктом лізингу. Продавцями (постачальниками) лізингового майна є фізичні або юридичні особи, від яких лізингодавець отримує річ, що в подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачеві.
Об'єктом лізингу є неспоживна річ, що належить до основних фондів. Лізингові операції проводяться на основі договору лізингу у формі багатосторонньої або двосторонньої угоди. Схему проведення лізингових операцій наведено на рис. 9.3.
Лізингові операції можуть проводитися у таких видах і формах, як фінансовий лізинг, операційний лізинг і су б лізинг. До фінансового лізингу належать операції, за проведення яких лізингоодержувач отримує об'єкт на період, не менший строку, за який амортизується 75% його вартості. А орендар зобов'язується придбати об'єкт у власність протягом дії лізингової угоди або в момент и закінчення. За період дії фінансового лізингу сума лізингових платежів має дорівнювати або перевищувати первісну вартість об'єкта лізингу. Після закінчення строку дії договору фінансового лізингу об'єкт передається у власність лізингоодержувачу або викуповується ним за залишковою вартістю. Майно, одержане за фінансовим лізингом, зараховується на баланс лізингоодержувача. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем тільки після повної оплати вартості об'єкта.
Рис. 9.3. Схема проведення лізингових операцій
Операційний лізинг – лізинг, за якого Лізингоодержувач отримує в користування об'єкт на інших умовах, ніж це передбачено для фінансового лізингу. Майно, що передається в операційний лізинг, залишається на балансі лізингодавця та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача. Об'єкт лізингу протягом строку дії договору є власністю лізингодавця.
За користування об'єктом лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати періодичні лізингові платежі. Розміри, способи, форми і строки проведення та умови перегляду порядку їх виплати визначаються договором лізингу. Такі платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача. У разі несплати передбачених платежів протягом двох чергових строків об'єкт на вимогу лізингодавця підлягає поверненню у безспірному порядку.
Лізингові платежі включають:–
суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;–
платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;–
компенсацію відсотків за кредитом;–
інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Амортизаційні відрахування на предмет лізингу обчислюються відповідно до законодавства. Договором лізингу може передбачатися використання прискореної амортизації.
Лізингоодержувач може покращити стан об'єкта лізингу. Якщо заходи, спрямовані на поліпшення стану об'єкта, запроваджено без згоди лізингодавця, останній вправі вилучити такі поліпшення (якщо їх можна виокремити від об'єкта лізингу без завдання йому шкоди). Якщо такі поліпшення проведено за згодою лізингодавця, то лізингоодержувач має право на їх відшкодування або зарахування їх вартості до складу лізингових платежів.
Фінансові операції при передачі майна в концесію
Важливою формою залучення інвестицій та забезпечення розвитку господарської діяльності є концесії. Вони впроваджуються з метою ефективнішого використання об'єктів підприємницької діяльності. Термін "концесія" у перекладі з латинської мови означає "дозвіл" або "уступку" та полягає у наданні прав на проведення підприємницької діяльності іншим суб'єктам. За договором концесії одна сторона (правоволоділець) надає іншій (користувачу) комплекс прав. Користувач повинен дотримуватися умов надання таких прав та сплачувати передбачену угодою винагороду. В концесію можуть передаватися права, ділова репутація і комерційний досвід.
Передача таких прав передбачає використання одержаних активів тільки для досягнення узгодженої між сторонами мети. Фіксованими є також умови експлуатації переданого в користування майна. Такі операції проводяться на основі концесійного договору.
В Україні концесії використовуються з метою підвищення ефективності використання об'єктів державної і комунальної власності. Згідно з Господарським кодексом України (ст. 40), концесія – це надання державним або місцевим органом влади права суб'єкту підприємницької діяльності на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктів