Дев'ята функція фінансової системи пов'язана із забезпеченням можливості макрорегулювання національної економіки з використанням фінансових важелів. Це необхідно у випадку несприятливих зовнішніх збурень (світові фінансові кризи, різке зростання цін на енергоносії і т.д.) або внутрішніх економічних процесів, які виникли з тих чи інших обставин. В цьому разі фінансова система повинна надавати набір інструментів для урядового втручання з метою коригування монетарної, бюджетної, податкової, боргової, митної політики.

Структура фінансової системи

Діяльність фінансової системи з функціональними властивостями, названими у попередньому підрозділі, забезпечується фінансовими інститутами, що забезпечують адекватне економічним умовам використання фінансових інструментів, правильну організацію роботи фінансового ринку, і функціонують у визначеному правовому полі. У різних країнах структура фінансової системи відрізняється, по-різному розвинуті ті, чи інші її складові, оскільки це пов'язано із рівнем розвитку і особливостями національної економіки.

Фінансові інститути.

Фінансові інститути можна умовно поділити на установи, організації, на які покладено роль фінансових посередників при виконанні певних функцій фінансової системи і ті, на які покладено роль регуляторів. Серед перших: страхові компанії (основна діяльність - управління ризиками, формування заощаджень, інвестування), комерційні банки (кредитування, здійснення розрахунків, формування заощаджень), недержавні пенсійні фонди (формування заощаджень, інвестування), фондові біржі (забезпечення подрібнення капіталу підприємств серед значної кількості власників, фінансове інформування, об'єднання фінансових ресурсів через торгівлю цінними паперами) тощо. Всі зазначені інститути покликані забезпечувати ліквідність фінансових активів, з якими вони працюють, а також функцію можливості накопичення багатства.

До фінансових інститутів-регуляторів можна віднести державні фінансові установи. В Україні це, по-перше, Міністерство фінансів України разом з підпорядкованими установами такими, як Державна податкова Адміністрація України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне Управління України, Митна служба України, вони здійснюють бюджетно-податкове, митне регулювання та фінансовий бюджетний контроль. По-друге, Національний банк України, який здійснює монетарне, валютне регулювання, а також контроль за діяльністю банківської системи. По-третє, Рахункова палата як представник законодавчого органу - Верховної ради України. По-четверте, інші інститути-регулятори,такі, як Державний комітет з регулювання цінних паперів та фінансових ринків (ДКЦПФР), Держфінпослуг, НАКСУ, Державний пенсійний фонд тощо, які здійснюють регулювання окремих секторів фінансової системи. Фінансові інститути-регулятори забезпечують виконання функції фінансової системи із здійснення фінансового макрорегулювання національної економіки.

Фінансовий ринок.

Фінансовий ринок є неодмінним атрибутом фінансової системи. Через взаємодію на фінансовому ринку фінансові інститути виконують ті функції, які на них покладені. Фінансовий ринок покликаний забезпечити просторову (місце, реальне чи віртуальне, яке створене телекомунікаційною мережею, де зустрічаються продавці, покупці), часову, функціональну взаємодію учасників ринку з приводу купівлі-продажу фінансових ресурсів (грошей, валюти, капіталу, цінних паперів, боргових зобов'язань тощо) і фінансових послуг.

Завдяки взаємодії попиту-пропозиції на певний фінансовий ресурс, а також додаткових впливів регулюючих фінансових інститутів, встановлюється рівноважна ринкова ціна. Фінансовий ринок в кожній країні має свою структуру, яку формують інші ринки-складники фінансового ринку. Серед найбільш важливих слід назвати ринок грошей (короткотермінові позики), ринок капіталів (довготермінові позики), ринок похідних фінансових інструментів (деривативів), ринок цінних паперів тощо. Фінансовий ринок кожної країни, зокрема України, так чи інакше взаємодіє із світовим фінансовим ринком, враховує тенденції його розвитку. Серед найважливіших сучасних тенденцій останнього слід назвати глобалізацію фінансових потоків, суттєве зростання обсягів купівлі-продажу фінансових ресурсів, зростання впливу спекулятивного капіталу, диверсифікація ринку цінних корпоративних паперів, збільшення обсягу цінних паперів держав, формування потужних регіональних фінансових ринків, зокрема фінансового ринку Європейського Союзу.

Фінансові Інструменти.

Фінансові інструменти є засобами розв'язання потреби фінансування конкретних господарських процесів. Вище приводився приклад одного із фінансових інструментів - лізингу. Він дуже часто використовується у випадках, коли суб'єктам господарювання потрібно придбати, наприклад, виробничу техніку без наявності на даний момент вільних коштів. Кошти появляться пізніше, коли ця техніка стане працювати і забезпечувати виробництво. Ситуація є типовою для сільськогосподарського виробництва, коли врожай і виручка за нього буде отримана восени, а діяльність повинна проводитися вже весною. В цьому разі виробник може вибрати декілька варіантів розв'язання проблеми фінансування купівлі техніки. Перший варіант - отримання кредиту в банку. Другий варіант - лізинг, тобто безпосереднє надання техніки її виробником з укладанням угоди про порядок поступового відшкодування її вартості. В багатьох випадках лізинг є вигіднішим варіантом.

Загалом у міжнародній практиці фінансовим інструментом називається певний спосіб фінансування, який реалізується як контракт, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника. В результаті такого договору появляється певна стаття в активах першого і стаття в пасивах другого укладачів контракту. В розвинених ринкових економіках широко використовуються фінансові інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів і т.д.) та фінансові інструменти капіталу (акції, державні облігації, іпотечні цінні папери, промислові облігації і т.д.). В Україні фінансові інструменти, що зарекомендували себе у міжнародній практиці, використовуються все ширше. Мотивацією для цього є все більше урізноманітнення господарських процесів. Прикладом нових завдань, які вимагають нових рішень із фінансуванням, може бути виконання проектів, пов'язаних із проведенням в Україні футбольного чемпіонату Євро-2012.

Найважливіші державні фінансові інститути з регулювання та управління фінансовою системою

До найважливіших фінансових інститутів-регуляторів у будь-якій країні відносять центральні органи влади, що визначають бюджетне регулювання і монетарне регулювання.

В Україні регулювання бюджетної сфери покладено на Міністерство фінансів України, а монетарне регулювання покладено на Національний банк України.

Статус Міністерства фінансів України (Мінфін) визначено в "Положенні про Міністерство фінансів України", яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1837. В Положенні зазначаються особливості цього центрального органу виконавчої влади. Зокрема, визначено статус фінансового органу - Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, випуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних елементів, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і каміння.

Відповідно до статусу сформулювало основні завданнями Мінфіну. Серед головних і найзагальніших - забезпечення єдиної державної фінансової політики в сфері бюджету, податків, митної справи з метою концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України. В цьому контексті на Мінфін покладено здійснення загального керівництва діяльністю Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, Голова КРУ, Державного казначейства. Мінфін у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, а також організовує і контролює їх виконання. Рішення Мінфіну, прийняті у межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Мінфін відповідно до основної функції - формування єдиної державної фінансової політики в сфері бюджету, податків, митної справи - виконує такі, покладені на нього, завдання:

1) бере участь у розробленні прогнозних показників і програм економічного і соціального розвитку України;

2) визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, загальний рівень доходів і видатків бюджету, обсяг його фінансування для підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету України;

3) готує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону про Державний бюджет України на відповідний рік разом із пропозиціями щодо визначення строку і порядку його розгляду в Кабінеті Міністрів України;

4) готує та подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України;

5) розробляє та доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, визначає порядок і строк їх подання;

6) здійснює у межах своїх повноважень контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством;

7) здійснює методичне керівництво з питань складення та виконання бюджету;

8) регулює фінансові взаємовідносини між державним бюджетом та державними цільовими фондами;

9) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення міжбюджетних відносин;

10) коригує показники фінансової бази пенсійної системи, забезпечує її збалансованість та стабільність;

11) забезпечує у межах своїх повноважень організацію та здійснення контролю за інвестуванням пенсійних коштів і виконанням пенсійних програм;

12) координує у межах своїх повноважень діяльність центральних органів виконавчої влади, пов'язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів;

13) проводить аналітичні дослідження впливу державної податкової політики на темпи макроекономічного зростання;

14) розробляє пропозиції щодо формування державної податкової політики, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади матеріалів для проведення аналізу ефективності податкової системи і пропозицій щодо її удосконалення;

15) прогнозує на поточний період і на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного