основоположні принципи (на них ґрунтується галузь фінансового права); вона визначає вихідні положення нормативної регламентації фінансових відношень, є базою для фінансового законодавства.
За статтями Основного Закону встановлюються повноваження у сфері фінансів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати. У Конституції визначено також повноваження в галузі фінансів Автономної Республіки Крим (ст. 138), органів місцевого самоврядування (ст. 141—143).
Істотну роль у правовій регламентації фінансової діяльності держави відіграють закони України з фінансових питань. Насамперед до них належать ті, які за п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюють:—
державний бюджет України;—
бюджетну систему України;—
систему оподаткування;—
податки та збори;—
принципи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;—
статус національної валюти, статус іноземних валют на території України;—
порядок утворення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргів;—
порядок випуску й зберігання державних цінних паперів, їх види і типи.
У фінансове законодавство включається велика кількість підзаконних актів, якими є нормативні укази Президента з фінансових питань, постанови Уряду України, накази й інструкції міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України у сфері фінансів розробляються на основі законів.
У спеціальному фінансовому законодавстві держави чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державою як знаряддям публічної влади, і фінансова діяльність, що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами й організаціями.
Розвиток і деталізацію правове регулювання фінансової діяльності одержує у спеціальному фінансовому законодавстві, фінансово-правові норми якого регулюють якісно однорідні фінансові відносини відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави.
Для виконання завдань і функцій, визначених Конституцією України, держава повинна мати грошові фонди, котрі вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, за допомогою якого держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є державний бюджет. Через бюджет держави відображається вся багатоаспектна її діяльність і забезпечується виконання функцій. Бюджетні зв'язки згідно зі ст. 4 Бюджетного кодексу України регулюються Конституцією України, нормами статей Бюджетного кодексу, законами про Державний бюджет України, законами України, які встановлюють джерела доходів Державного і місцевих бюджетів, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що стосуються формування та виконання Державного і місцевих бюджетів, рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України.
Серед зазначених актів основним систематизованим є Бюджетний кодекс, уведений у дію 1 січня 2002 р. У цьому документі визначено відносини, що регулюються кодексом, головні терміни, принципи побудови бюджетної системи, бюджетну класифікацію, склад доходів та видатків Державного та місцевих бюджетів, розкрито стадії бюджетного процесу з Державного та місцевого бюджетів, з'ясовано сутність міжбюджетних відносин, контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Державні цільові фонди потрібні з метою фінансування пріоритетних напрямів соціально-економічних завдань держави й органів місцевого самоврядування. Правовий статус державних позабюджетних цільових фондів визначається нормами Конституції України (ст. 46, 49, 50), в яких встановлено напрями соціальної політики держави. На основі Конституції розроблено документи, що містять концептуальні засади із соціального захисту населення котре працює, пенсіонерів, інвалідів, інтересів дітей та матерів. До таких документів належать: концепція пенсійної реформи, Закони України "Про пенсійне забезпечення" (1992 р. зі змінами і доповненнями), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (2003 p.), "Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 р.), "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (2001 р.), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням" (2001 p.).
Згідно з цими законами створено чотири централізованих цільових фонди: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У документах визначено порядок формування та використання фондів. Вони формуються за рахунок обов'язкових внесків та відрахувань юридичних і фізичних осіб, сприяють соціальному захистові населення, підвищенню його життєвого рівня, збереженню та поліпшенню здоров'я, соціальної орієнтації безробітних.
Зв'язки, що виникають у процесі управління державним внутрішнім боргом регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" (1992 р.), в якому визначено сутність внутрішнього державного боргу, гарантії, права емісії державних цінних паперів, сферу розміщення боргових зобов'язань. Умови, порядок випуску державних цінних паперів регулюються Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок". Зовнішній державний борг виникає у зв'язку із залученням зовнішніх позик, розміщених, як правило, в іноземній валюті на фондових ринках за межами держави. Граничне регулювання обсягу державного боргу здійснюється за допомогою окремих статей Конституції України, норм Бюджетного кодексу, спеціальних поточних законів України "Про Державний бюджет", "Про Національний банк України" та інших спеціальних законів.
Фінанси державних і муніципальних підприємств та суб'єктів господарювання інших форм власності регулюються Конституцією України, Господарським кодексом, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також іншими правовими актами.
Наприклад, за Господарським кодексом України (2003 р.) встановлено відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, визначено відносини, що регулюються Кодексом, основні терміни, засоби державного регулювання господарської діяльності, розкрито сутність засад підприємництва, регламентовано діяльність різних видів підприємств, правила їх створення та ліквідації, забезпечено самостійність підприємств, їх права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, впорядковано відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.
Декрети Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" (1992 р.), "Про місцеві податки і збори" (1993 p.), Закони України "Про податок на додану вартість" (1997 р.), "Про плату за землю" (1996 р.), "Про оподаткування прибутку підприємств" (1997 р. зі змінами та доповненнями), Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" (1999 р.) та інші фінансово-правові акти регулюють порядок сплати податків і зборів суб'єктами господарювання.
Фінансова діяльність домогосподарств (населення) регулюється Конституцією України (ст. 42, 43, 67) та спеціальними законами. Наприклад, у ст. 43 Основного Закону зазначено, що кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку добровільно погоджується; у ст. 67 наголошується, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом, та щороку подавати в органи податкової служби за місцем проживання (реєстрації) декларації про свій матеріальний стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Фінанси населення регулюються також Законами України "Про оплату праці" (1995 p.), "Про податок з доходів фізичних осіб" (2003 p.), іншими законами, що визначають надходження доходів населення з позабюджетних фондів (пенсій, державних допоміг, стипендій тощо).
Фінансові відносини у сфері міжнародних фінансів визначені Конституцією України (ст. 9,18,116 п. 1), Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 p.), договорами між Україною та фінансовими міжнародними організаціями й інституціями.
У ст. 9 Основного Закону зазначається, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дає Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України. Укладати міжнародні договори, що суперечать Конституції України, можна лише після внесення до неї відповідних змін.
За ст. 18 регулюється зовнішньоекономічна діяльність України, визначаються її засади.
Правове регулювання фінансового ринку України ґрунтується на ст. 99 і 100 Конституції, спеціальних законодавчих актах: Законах України "Про банки і банківську діяльність" (2001 р.), "Про Національний банк України" (1999 р.), "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (1993 p.), "Про цінні папери і фондовий ринок" (2006 р.), "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (2001 p.), Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку України (2001 р.) та ін.
У ст. 99 визначено грошову одиницю України — гривню; ст. 100 — завдання Національного банку щодо розробки грошово-кредитної політики.
Зазначені закони забезпечують правове регулювання діяльності банківської системи України, банківського кредитування, функціонування фондового ринку, порядку випуску й обігу цінних паперів, управління грошовим обігом, зміст валютних цінностей, валютного контролю тощо.
Функціонування органів управління фінансами забезпечено ст. 85, 96, 97, 113, 116—119 Конституції України, ст. 109—115 Бюджетного кодексу України, Законами України "Про державну податкову службу в Україні" (1998 р. зі змінами і доповненнями), "Про контрольно-ревізійну службу в Україні" (1993 р.), "Про аудиторську діяльність" (1993 р.), "Про місцеве самоврядування" (1997 р.) та ін.
Фінансове право закріплює загальні принципи та форми фінансової діяльності, методи мобілізації та розподілення грошових коштів через централізовані й децентралізовані фонди. Фінансова діяльність держави ґрунтується на відповідних принципах: загально правових, галузевих, міжгалузевих і принципах окремих інститутів фінансового права.
Загальноправові принципи є визначальними для формування окремих галузей права. До них належать: законність, верховенство права, суверенітет держави, рівність усіх форм власності, право власності народу. Зокрема, сутність принципу законності стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить