Галузеві принципи фінансової діяльності держави — основоположні правила і вимоги, що відображають її найістотніші особливості. Головний зміст цих принципів визначено у Конституції України та нормах права, що безпосередньо регламентують фінансову діяльність. Принципи фінансової діяльності держави гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу (створення законів), забезпечують взаємозв'язок фінансового права та фінансової політики держави.

До галузевих принципів фінансової діяльності належать: принцип публічності фінансової діяльності, принципи гласності, плановості, розподілу функцій представницької та виконавчої влад, пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами, а також принцип пріоритетності публічних видатків стосовно доходів бюджету та принцип обліку й контролю.

Також до принципів фінансової діяльності держави належать:—

принцип єдності фінансової діяльності та грошової системи держави;—

принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави;—

принцип самостійності в установлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування;—

принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави;—

принцип фінансової безпеки держави тощо.

Зважаючи на ці принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою них наповнює її правовим змістом.

У сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ мобілізує, розподіляє й використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення резервів тощо. Що стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства та міністерства. Такі фонди є фінансами галузей народного господарства.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності стоїть два головних завдання: зібрати передбачені державним бюджетом кошти і розподілити їх відповідно до суспільних потреб. Із розподілом коштів пов'язане ще одне завдання — проконтролювати законність збирання, розподілу та використання державних коштів.

Згідно з цими завданнями вирізняють три групи і методи фінансової діяльності держави:

1) методи формування грошових фондів;

2) методи розподілу;

3) методи їх використання.

Різноманітність методів зумовлено суб'єктами, з якими у держави формуються відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів.

Методи фінансової діяльності — це сукупність прийомів і способів, за допомогою котрих уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів*8.

*8: {Финансовое право / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. — М.: "ТК Велби", 2003. — 538 с.}

Першу групу методів фінансової діяльності становлять методи формування фінансових ресурсів, серед яких вирізняють обов'язкові та добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів.

Обов'язковий метод мобілізації е провідним, його сутність полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави і реалізує безумовні імперативні обов'язки щодо виконання, а також гарантії цього виконання. Найпоширеніший із видів обов'язкових платежів — податок. Окрім податків, до такого методу належать різні державні збори. Разом із обов'язковим методом застосовується й добровільний метод мобілізації фінансових ресурсів, що полягає переважно в диспозитивних способах забезпечення фінансових надходжень і механізмів кредитування. Цей метод передбачає брак імперативу (повеління) з боку держави під час здійснення платежів і реалізується шляхом проведення держаних лотерей, випускання державою облігацій, інших цінних паперів, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб тощо.

Друга група — методи розподілу грошових ресурсів. У процесі розподілу державних грошових коштів використовуються два головні методи: метод фінансування (безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів з централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів) і метод кредитування (виділення коштів на засадах цільового призначення, платності, поворотності через певний термін).

Методи фінансування поділяються на підвиди залежно від певних ознак, наприклад, мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів, об'єкта та суб'єктів тощо.

Так, якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування; під час виділення грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характеру відомчого; за умов фінансування з цільових фондів матиме місце фінансування з цільових фондів.

Залежно від суб'єкта, що одержує грошові ресурси, й умов отримання вирізняють дотації, субсидії та субвенції.

Дотація — допомога, надана підприємствам, установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами. У фінансовій діяльності держави застосовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація — це безоплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджетові нижчого, що не має цільового характеру та надається у разі перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності використовується дотація вирівнювання, тобто міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція, згідно із п. 37 ст. 2 Бюджетного кодексу України, — міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який ухвалив рішення про надання субвенції. В юридичній літературі є таке тлумачення поняття "субвенція": бюджетна дотація, що має цільовий характер. Субвенція застосовується як метод бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів нижчого рівня і надається з чітко визначеним призначенням як часткова державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами унаслідок незалежних від них причин економічного розвитку.

Субсидія — грошова допомога, надана державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам та іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується, щоб збалансувати регіональні та місцеві бюджети, зміцнити їх дохідну базу, вона завжди передається безповоротно і безоплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим для фінансування конкретних заходів та установ, тобто має цільовий характер.

Третю групу методів фінансової діяльності становлять методи використання фінансових ресурсів. До цієї групи належать метод установлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод установлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод планування; метод фінансового контролю та ін.

Значення методу встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів полягає в тому, що, формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає грошові фонди та напрями їх використання. Наприклад, створивши Пенсійний фонд України, держава визначила його призначення, закріпивши в нормативних актах завдання й функції цього фонду.

Метод установлення порядку використання коштів, одержаних із відповідного фонду, полягає в тому, що отримані з державного фонду кошти завжди мають призначення і можуть витрачатися тільки на певні цілі.

За допомогою методу встановлення порядку розподілу прибутку державних суб'єктів господарювання держава визначає характер використання цих прибутків і відповідно надає державним коштам цільове призначення.

Застосовуючи метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів, держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а також розміри виділення та витрачання грошових коштів за певним напрямом.

На всіх стадіях фінансової діяльності здійснюється фінансовий контроль. Призначення методу фінансового контролю дуже важливе, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація та витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами.

Використання методів фінансової діяльності держави визначається змістом і характером суспільних відносин, що регулюються державою.

Література

1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997.

2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —№37—38.

3. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 173—188.

4. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 191—201.

5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 2. — С. 189— 212.

6. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 333—336.

7. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 3. — С. 132— 136.

8. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 4. — С. 55—70.

9. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13.

10. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №23.

11. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №18.

12. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 11. — С. 177—188.

13. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 9—10.

14. Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №8.