Розвиток фінансового ринку неможливий без підвищення рівня довіри до фінансових посередників. Неврегульованість окремих аспектів діяльності фінансових посередників призво-дить до порушення прав та інтересів як їх самих, так і інших суб'єктів ринку. Пріоритетними для посередників мають бути стратеги інвестиційного спрямування, що забезпечують реалі-зацію сукупності реального й фінансового інвестування, досяг-нення високої рентабельності вкладень, збереження реальної вартості вкладених коштів протягом терміну інвестування, мож-ливість швидкої реалізації фінансових активів. Підвищенню довіри до фінансових посередників сприятимуть: удосконален-ня корпоративного управління з метою забезпечення ефектив-ності планування, контролю та оптимізації управління ризика-ми; розкриття інформації про фінансово-господарську діяль-ність, структуру власності, емісію та укладені угоди з купівлі-продажу цінних паперів на вторинному ринку. Формуванню попиту у фінансовому секторі сприятиме розвиток пенсійних систем і переорієнтація страхових послуг у бік накопичуваль-них видів страхування. Вибір пріоритетів розвитку страхового ринку має бути безпосередньо пов'язаним із ринком фінансово-го капіталу, що дасть змогу комбінувати різні фінансові інстру-менти, зокрема, використовувати цінні папери для безпечного та прибуткового розміщення страхових резервів; розвивати сис-тему взаємодії банківського і страхового секторів економіки, вторинного ринку страхових послуг, допоміжної та обслугову-ючої інфраструктури ринку особистого страхування; забезпечу-вати належний рівень поінформованості споживачів послуг про стан і можливості ринку страхування. Державні регуляторні органи особливу увагу мають приділяти: забезпеченню дієвого нагляду за фінансовими посередниками на основі консолідова-ного обліку ризиків відповідно до міжнародних стандартів; узго-дженню механізму надання податкових пільг для небанківських установ з метою обмеження диспропорційного розвитку од-них установ за рахунок інших; стимулюванню розвитку ме-ханізмів гарантування безпеки внесків юридичних та фізичних осіб, зокрема шляхом введення обов'язкового страхування та-ких банківських ризиків, як страхування великих депозитів і професійної відповідальності банкірів.

Інвестиції в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення

Усупереч необхідності розв'язання інвестиційних проблем, які накопичилися в Україні впродовж останніх років, чи не най-більших втрат (після зміни у 2005 р. політичної еліти) Україна зазнала саме в інвестиційній сфері. Очікувалося, що нормаліза-ція та впорядкування економічної діяльності (зокрема, ліквіда-ція чи обмеження пільг і спеціальних умов діяльності, спрощен-ня регуляторної системи, більша прозорість під час прийняття рішень), у тому числі у зв'язку з необхідністю вступу країни до COT, істотно знизять інвестиційні ризики та сприятимуть висо-кому припливу інвестиційних ресурсів уже в перший рік діяль-ності нової влади. Проте низка інституційних провалів (невре-гульованість і політизація прав власності, підвищення ризиків інвестування внаслідок оголошених намірів переглянути ре-зультати приватизаційних конкурсів, висока соціалізація бю-джету) призвели до відмови міжнародних і вітчизняних інвес-торів вкладати ресурси в українську економіку.

Утримуваний останніми роками в Україні рівень інвестицій — 20—22 % ВВП — не може вважатися задовільним, оскільки неспроможний забезпечити довгострокову високу позитивну економічну динаміку.

Хоча в 2005 р. відбулося значне збільшення припливу інвес-тиційних капіталів в Україну (іноземні інвестори вклали майже 7,9 млрд. дол. США), загальний обсяг нагромаджених інвестицій на початок поточного року становив 350 дол. на одну особу, але це було на порядок менше, ніж у країнах — нових членах ЄС.

Власні інвестиції в основний капітал у першому кварталі 2006 р. в Україні становили 16,5 млрд. грн. проти 12,6 млрд. у 2005 р. Але найпримітніше те, що темп їх зростання у 2006 р. був уп'ятеро вищий, ніж рік тому. Прямі іноземні інвестиції за перші п'ять місяців 2006 р. досягли 1,85 млрд. дол. США, що вчетверо перевищує показник січня — травня 2005 р. Як пока-зують розрахунки, в Україні додатковий 1 % економічного зро-стання "асоціюється" з 1 млрд. дол. зовнішніх надходжень. Утім, експерти поки що не дають прогнозів щодо впливу такого по-мітного зростання інвестицій на економіку. За таких вражаю-чих фінансових надходжень (зростання в рази) прогнозні темпи ВВП усе ще залишаються на рівні 2,8 %.

Експерти називають такі основні ризики інвестора в Украї-ні. Надмірне втручання держави в економічну діяльність, у ре-зультаті чого високими залишаються регулятивні бар'єри. Бю-рократизація та корумпованість державного апарату, переваж-но декларативний характер боротьби з корупцією (у досліджен-нях Світового банку стверджується, що витрати, пов'язані з не-надійністю інфраструктури, проблемами з виконанням дого-вірних зобов'язань, злочинністю, корупцією та державним ре-гулюванням, можуть становити понад 25 % обсягів продажу, більш ніж утричі перевищуючи суму податків, сплачених фір-мою в звичайному порядку). Україна програє своїм конкурен-там на ринку інвестицій не стільки за рівнем податкового на-вантаження, скільки внаслідок нестабільності податкового законодавства, непередбачуваності його змін і складнощів у адмініструванні. Слабкість і політична заангажованість судової системи, її залежність від виконавчої влади ставлять під сумнів можливість ефективного захисту приватної власності.

Інвестиційний досвід країн Центральної та Східної Європи, згідно з дослідженнями кандидата економічних наук В. Юрчишина, свідчить:

- активна політика залучення ПП сприяє нарощуванню ек-спорту та збільшенню виробництва продукції з високою дода-ною вартістю; спеціальні поступки й пільги іноземним інвесто-рам розбалансовують інвестиційне середовище та погіршують умови формування прозорої інвестиційної політики;

- ліберальні зовнішня торгівля та інвестиційний режим є найважливішими умовами залучення ПП, причому вплив дру-гого чинника (ліберальний режим для припливу капіталів) — домінуючий;

- приватизація великих державних підприємств за участю зовнішніх інвесторів хоча й потребує більше часу та зусиль, про-те є найефективнішим способом залучення ресурсів, спрямова-них на реформування і розвиток;

- приплив інвестицій, що супроводжується економічним зростанням, у свою чергу, стає чинником подальшого інвести-ційного розширення;

- якщо спочатку чинником високої привабливості для ПП ставали приватизаційні процеси, то надалі, за умови, що обсяги і структура ПП досягають певної "критичної маси" (частки й значущості офіційних інвесторів у національній економіці), інвестиційний процес успішно триває вже без особливої прив'яз-ки до приватизації — насамперед через ринок капіталів, інте-грацію в багатонаціональні мережі тощо;

- приватизація стратегічних підприємств, включаючи сек-тор послуг (банки, страхування і телекомунікації), із повним допуском зовнішніх інвесторів створює середовище, яке стиму-лює приплив ПП також до інших секторів економіки з одночас-ним поліпшенням зовнішньоторговельного балансу;

- активна позиція регіональної влади, її зацікавленість у поширенні приватизаційних процесів і формуванні інституту приватного власника, а також її (влади) готовність до співробіт-ництва з інвестором є вагомим сприятливим чинником інвести-ційного розвитку.

Відкритість економіки країни до потоків (інвестиційних) ка-піталів стає домінуючою тенденцією у формуванні сучасних світогосподарських зв'язків і сприяє прискоренню інтеграційних про-цесів.) Водночас такі потоки далеко не завжди позитивно впли-вають на валютну позицію і валютну політику країни. З іншого боку, спроби домогтися "керованості" валютних процесів чи по-ставити бар'єри на шляхах потоків капіталів часто призводять до неефективності валютної й торговельної політики і, крім того, до формування середовища, сприятливого для корупції.

Невідповідність між динамікою експорту/імпорту і рухом валютних потоків в останні роки в Україні виявилася настільки великою, що НБУ починаючи з 2004 р. у своєму платіжному балансі ввів спеціальну статтю — "Недоотримана виручка від експорту товарів і послуг і оплата за непоставлений імпорт, а також платежі за фіктивними операціями з цінними паперами". За цією статтею у 2004 р. з України було виведено понад 6,9 млрд. дол. Зауважимо, що водночас, відповідно до рахунку "іншого короткострокового капіталу", у тому ж 2004 р. з України було вивезено 3,4 млрд. дол. (хоча, звичайно, не можна стверджува-ти, що всі ресурси за зазначеними статтями мають "недобросо-вісний" характер).

Тенденція відпливу капіталу тривала й у 2005 p., хоч, якщо говорити про дві названі вище складові, в менших обсягах (3,5 млрд. і 3,3 млрд. дол. відповідно). Проте ці втрати дуже від-чутні для валютної позиції країни.

Сьогодні в Україні дебатується питання впровадження так зва-ного таргетування інфляції — визначення цільових показників інфляції та їхнього досягнення переважно інструментами моне-тарної політики. Проте за умов дедалі зростаючої відкритості української економіки й бажання забезпечити низький рівень інфляції та зберегти курсову стабільність гривні (реалізувати в Україні де-факто режим фіксованого курсу, який відіграв пози-тивну роль у попередні роки в процесі макроекономічної стабілі-зації), на думку фахівців, уже досить проблематично.

Тому, як вважають деякі експерти, не "управління" валют-ним курсом необхідне сьогодні Україні, а подальше відкриття країни для ПП, які цілком зможуть забезпечити як балансуван-ня платіжного балансу, так і наповнення валютних резервів (а з ними — забезпечення стійкості гривні).

Недержавні пенсійні фонди в Україні

В усьому світі важливою складовою фінансового ринку є не-державні пенсійні фонди (НПФ). В Україні вони тільки почи-нають розвиватися, що породжує певні проблеми.

До прийняття Закону України "Про недержавне пенсійне за-безпечення", який набрав чинності з 1 січня 2004 p., практично не було прямих законодавчих актів, що регулювали їхню