Фінансування програм підтримання здоров'я

План

1. Вирішення житлової проблеми

2. Фінансування програм здобуття вищої освіти

Важливим завданням домогосподарств є підтримання та захист здоров'я їх членів. В першу чергу це пов'язано із тим, що домогосподарства постачають на ринок ресурсів робочу силу і отримують за це кошти у вигляді заробітної плати, інших платежів від користувачів цією робочою силою.

Ситуація, що склалася на сьогодні в Україні у сфері охорони здоров'я є досить гострою. Державна система безоплатного надання медичних послуг для громадян недостатньо підкріпляється з боку держави фінансово, а тому майже не реалізується на практиці. Медичний персонал із-за відсутності відповідного медикаментозного забезпечення в закладах охорони здоров'я, не має можливості надавати адекватну лікарську допомогу пацієнтам, що відповідала б вимогам сучасної медичної науки і практики. Членам домогосподарств доводиться оплачувати практично всі отримані медичні послуги: ліки, витратні матеріали, діагностичні заходи, госпіталізацію. Оскільки заробітна плата медичних працівників залишається досить низькою, це нівелює їх суспільну значимість, рівень культури і морально-етичних взаємовідносин із пацієнтами, що бажає бути кращим, часто має місце вимагання додаткової плати за надані послуги.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні на перший план виходять правові і економічні стимули, які повинні відігравати головну роль у наданні медичних послуг. Вважається, що запровадження медичного страхування і формування нових форм і методів розрахунків за надану медичну послугу на цивільно-правових засадах, надасть можливість розвитку нових відносин в охороні здоров'я, сформує сприятливі умови для вирішення багатьох питань, які накопичувались роками. Зокрема питань стосовно прав пацієнтів, соціального і професійного захисту медичних працівників, нових підходів до встановлення статусу закладів охорони здоров'я, до ролі медичного самоврядування, ролі громадськості у розвитку системи охорони здоров'я.

Для удосконалення існуючого медичного забезпечення в Україні, планується створення трирівневої системи його фінансування:*

1 рівень - фінансування програм підтримання здоров'я за рахунок коштів Державного бюджету України, Автономної Республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування (державне соціальне медичне забезпечення);*

2 рівень - фінансування програм охорони здоров'я за рахунок коштів роботодавців, органів місцевого самоврядування, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (обов'язкове медичне страхування);*

3 рівень - фінансування програм охорони здоров'я за рахунок додаткових внесків домогосподарств в особі застрахованих осіб (добровільне медичне страхування).

Державне соціальне медичне забезпечення здійснюється з метою реалізації конституційних прав громадян на безоплатну медичну допомогу. Принципами Державного соціального медичного забезпечення є:

- державне регулювання напрямків соціального медичного захисту та його забезпечення за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- забезпечення загальнодоступності та гарантованості надання медичної допомоги необхідного рівня;

- санітарно-профілактична спрямованість наданих медичних послуг. Державна програма медичного забезпечення включає перелік профілактичних,

лікувально-діагностичних, реабілітаційних та санітарно-епідеміологічних заходів, що надаються в державних та комунальних закладах охорони здоров'я; визначає обсяги надання медичної допомоги населенню на життєзабезпечуючому рівні, гарантована безоплатна медична допомога з підтримання здоров'я окремих категорій громадян (діти-сироти, військові строкової служби, засуджені та ін.)

Обов'язкове медичне страхування - вид обов'язкового страхування спрямований на забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров'я та реалізацію державних гарантій на одержання медичної допомоги.

Метою обов'язкового медичного страхування є забезпечення рівних прав громадян на одержання медичної допомоги належного обсягу та якості, медичних послуг, що оплачуються з централізованих фондів; підвищення ефективності надання медичної допомоги, сприяння розвитку системи охорони здоров'я та створення умов для її належного та ефективного фінансування; а також створення умов для розвитку ринкових відносин у медичній галузі. Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страхувальники, страховики, застраховані особи та професійний медичний персонал, який надає медичні послуги. Страхувальниками в такій системі є юридичні та фізичні особи, які сплачують медичні внески на користь застрахованих осіб (роботодавці, органи місцевого самоврядування, Пенсійний фонд України та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування). При цьому роботодавці сплачують страхові внески на користь своїх працівників та їх дітей, органи місцевого самоврядування - на користь осіб, що забезпечують себе роботою самостійно та дітей таких осіб, а Пенсійний та інші фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування - на користь осіб, які утримуються або отримують допомогу за їх кошти.

Застрахованими особами згідно з програмою обов'язкового медичного страхування є:

- працівники, що отримують доходи у вигляді оплати праці на умовах контракту;

- працівники, які забезпечують себе роботою самостійно, що обрали для своєї діяльності особливий порядок оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, спеціальний торговий патент та інше;

- непрацюючі пенсіонери, непрацюючі інваліди" інші особи, що утримуються або отримують допомогу за рахунок фондів загальнообов'язкового соціального страхування;*

діти віком до 16 років;

- учні та студенти, єдиним джерелом існування яких є стипендія;

- утриманці, що утримаються за рахунок працівників - годувальників. Страховиками, які здійснюють акумуляцію медичних внесків та виплату страхових сум у випадку настання страхового випадку, є спеціалізовані фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію на здійснення обов'язкового медичного страхування. При наявності страхових випадків, такі установи перераховують суми необхідних медичних виплат спеціалізованим лікарським установам.

Добровільне медичне страхування, яке в Україні на сьогодні перебуває в зародковому стані, забезпечує право застрахованих осіб на отримання додаткових платних медичних послуг. Оплата таких послуг здійснюється за рахунок власних внесків домогосподарств. Основу такої системи становить фінансування лікарських послуг, що не входять до Державної програми медичної допомоги, та Програми обов'язкового медичного страхування. У багатьох країнах це є основним видом фінансування виробників медичних послуг.

Вирішення житлової проблеми

Ще одним важливим завданням, яке перманентно вирішують домогосподарства, е забезпечення членів домогосподарства житлом. Це може бути здійснено шляхом побудови, купівлі, отримання житла через участь у житлових програмах підприємств, держави. Все більше це завдання реалізується ринковими методами через участь членів домогосподарств в інвестиційних житлових програмах, через залучення іпотечних кредитів, через спільне з державою фінансування побудови житла.

Чинним законодавством України передбачено заходи щодо забезпечення житлом окремих категорій громадян, зокрема молоді, індивідуальних сільських забудовників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів та членів їх сімей, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суддів, інвалідів з слуху та зору, депортованих кримських татар та осіб інших національностей, що повернулися для проживання в Україну, вчених Національної академії наук. Запроваджено надання безвідсоткового кредиту для житлового будівництва (придбання) квартир чи індивідуальних житлових будинків державним службовцям, які потребують поліпшення житлових умов.

Разом з тим зазначені заходи не охоплюють усі категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов.

Протягом 2000-2007 років щороку житло одержували лише 1,4-1,6 відсотки сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку. У розрахунку на 1 тис. осіб в цілому в 2007 році введено в експлуатацію всього 220,9 кв. метрів житла. Саме тому низький рівень забезпечення житлом на сьогодні залишається однією з найгостріших соціальних проблем.

Виникнення житлової проблеми в Україні зумовлене такими основними причинами:

- комерційні житлові кредити внаслідок їх високої вартості недоступні для більшості громадян. Такі кредити надаються переважно для придбання житла на вторинному ринку, що не сприяє збільшенню обсягів житлового будівництва та зниженню його вартості, а отже, не дає можливості задовольнити попит на житло, який постійно зростає;

- зменшення обсягу державного фінансування житлового будівництва призвело до зменшення загального обсягу введення житла в експлуатацію. Найменшу кількість житла введено в експлуатацію в 2000 році - 5,6 мли кв. метрів. Починаючи з 2001 року обсяг житлового будівництва збільшується;

- затверджені Кабінетом Міністрів України програми забезпечення житлом окремих категорій громадян, які виконуються із застосуванням механізмів кредитування на пільгових умовах та залученням коштів державного бюджету, не охоплюють усі категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов;

- не запроваджено нові механізми вирішення житлових питань шляхом спільної участі громадянина та держави у фінансуванні будівництва (придбання) житла, зокрема, надання цільових житлових субсидій, запровадження системи заощадження коштів для будівництва (придбання) житла.

Відповідно до Концепції Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2009-2016 роки в У крані, пропонується два варіанти розв'язання житлової проблеми.

Перший варіант розв'язання проблеми полягає у забезпеченні державної підтримки будівництва (придбання) житла для окремих категорій громадян шляхом використання існуючих і одночасного впровадження нових фінансово-інвестиційних механізмів для осіб, що потребують поліпшення житлових умов, не мають або втратили у зв'язку з підвищенням своїх доходів право на забезпечення соціальним житлом і не можуть користуватися зазначеною підтримкою. Новими фінансово-інвестиційними механізмами при цьому є заощадження коштів домогосподарств на депозитних рахунках для першого внеску на будівництво (придбання) житла. У свою чергу, кредитор повинен надати позичальникові іпотечний кредит за доступною відсотковою ставкою. З метою стимулювання запровадження такого механізму держава виплачує позичальникам премії у розмірі 20 відсотків суми першого внеску та індексує щороку заощадження з урахуванням рівня інфляції за минулий рік. Крім того, для забезпечення доступним житлом військовослужбовців,