Прикладами багатосторонньої валютної блокади були припинення валютно-фінансових відносин всіма країнами Антанти з Радянською державою до середини 30-х років, блокування західними державами Єгипту в 1956 р. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу, Лівії (1988 р.), Ірану та Іраку під час війни 1980—1988 рр., знову Іраку під час агресії проти Кувейту та після неї, республік, що входили до складу Югославії. Останнім часом валютна блокада застосовується до країн — учасниць локальних і регіональних конфліктів.

Валютні обмеження можуть практикуватися через офіційне встановлення країною кількох валютних курсів. Встановлюючи множинність валютних курсів, держави диференціюють їх за групами товарів, послуг і цільовим використанням валюти. Вперше така форма валютних обмежень почала використовуватися під час Великої депресії після світової економічної кризи 1929—1933 рр. Німеччина напередодні Другої світової війни, наприклад, застосовувала близько 60 валютних курсів щодо долара США.

Деякі країни світу використовують одночасно кілька видів валютних курсів, наприклад, особливий курс для зовнішньоторговельних операцій, курс для фінансових операцій, для туристів тощо. Це було характерно для колишнього СРСР, особливо в останні роки його існування.

Так, 3 листопада 1990 р. було введено спеціальний комерційний курс рубля до іноземних валют, який застосовувався при продажу підприємствами частини їхньої валютної виручки в централізовані фонди. Ринковий курс рубля застосовувався при валютному обслуговуванні радянських та іноземних громадян при продажу їм валюти у разі виїзду за кордон. Біржовий курс встановлювався під впливом попиту та пропозиції на гроші на валютному ринку (біржах та аукціонах) і використовувався переважно для зовнішньоекономічних операцій. За таких обставин не міг не діяти курс "чорного ринку", який стихійно формувався під впливом попиту та пропозиції у різних регіонах колишнього СРСР і використовувався у валютних операціях приватних (фізичних) осіб (як резидентів, так і нерезидентів).

У післявоєнні роки практично всі розвинуті країни Заходу практикували певні валютні обмеження, за винятком США та Швейцарії. Сьогодні, за різними оцінками, від 60 до 70 % країн — членів МВФ використовують валютні обмеження.

Зовнішньоекономічні операції пов'язані з різноманітними валютними ризиками, небезпекою валютних (курсових) втрат, які можуть виникнути у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти щодо національної при проведенні зовнішньоторговельних, кредитних та валютних операцій. При цьому, експортер може зазнавати збитків (курсових втрат) при зниженні курсу іноземної валюти щодо національної — у період між підписанням контракту та здійсненням за ним платежів. Курсові втрати імпортера пов'язані з імовірним підвищенням курсу валюти, в якій передбачені розрахунки за контрактом.

Для запобігання валютним ризикам практика міждержавних розрахунків виробила систему валютних застережень, які є специфічною формою валютних обмежень.

Валютні захисні застереження спрямовані на усунення або обмеження валютного ризику в торговельно-економічних відносинах із країнами, розрахунки з якими здійснюються у вільно конвертованій валюті, а також тими з них, де розрахунки здійснюються за клірингом. При цьому застереження, що передбачають перерахунок суми платежу в разі зміни курсу валюти платежу, носять назву двосторонніх, оскільки можливі збитки і вигоди однаково поширюються і на експортера, і на імпортера. Односторонні застереження захищають інтереси тільки однієї зі сторін на випадок підвищення або зниження валютного курсу.

Різновидом валютних застережень є так звані мультивалютні застереження. Мультивалютні застереження передбачають перерахунок суми платежу за умови зміни середньоарифметичного курсу найбільш стійких валют світу щодо валюти платежу. Використання мультивалютних застережень дає можливість уникнути залежності тільки від однієї валюти, оскільки розрахунок здійснюється за середнім умовним показником, який дає змогу визначити величину валюти ціни і валюти платежу на базі не однієї, а кількох валют. Широке використання в зовнішньоекономічних відносинах спеціальних розрахункових одиниць — СПЗ і євро — дає змогу уникнути ситуацій, які спонукають сторони вдаватися до мультивалютних застережень.

Система валютних обмежень регламентується державою в цілому, а специфічна їх форма — валютні застереження — використовуються на макроекономічному рівні у зовнішньоекономічних відносинах — юридичними і фізичними особами.

Загалом система валютного регулювання і валютного контролю в кінцевому підсумку спрямована на досягнення країнами або іншими суб'єктами зовнішньоекономічних відносин більшого ступеня платоспроможності щодо інших країн чи суб'єктів і світового співтовариства в цілому.

Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

Світова практика свідчить, що проблема залучення іноземного капіталу вирішується шляхом створення сприятливих умов для його інвестування, гарантій збереження та прибуткової віддачі. Одним із засобів залучення іноземних інвестицій, який безпосередньо впливає на інтенсивність фінансово-кредитних потоків до країни, є створення вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ, СЕЗ).

Вільна економічна зона — це частина території держави, на якій встановлено вільний режим для іноземних інвестицій і пільгові економічні умови (сприятливий валютний режим, податкові пільги, низькі митні ставки, особливість трудового законодавства тощо).

Такі зони створюються як у розвинутих країнах (Велика Британія, Німеччина, США та ін.), так і в країнах із перехідною економікою (Китай, Південна Корея та ін.).

Метою створення ВЕЗ є активізація спільної інвестиційної діяльності, залучення новітніх іноземних технологій, валютних коштів, перейняття передового світового досвіду організації виробництва, розвиток експортного потенціалу, створення нових робочих місць, розвиток комунікаційної, ділової та соціальної інфраструктури, що має прискорити соціально-економічний розвиток певного регіону чи території держави.

При створенні ВЕЗ, як правило, враховуються такі чинники:*

економіко-географічні й екологічні умови;*

політична стабільність у регіоні;*

наявність транспортних мереж і комунікацій;*

ресурсний потенціал території;*

забезпеченість об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури;*

відсутність підприємств із чітко визначеними відмінностями щодо рівня рентабельності;*

відсутність суперечностей у податковій політиці на території ВЕЗ;*

спрощена та прискорена процедура вирішення всіх організаційних питань;*

зважена політика відбору інвестиційних проектів.

В Україні створено 12 СЕЗ: "Сиваш", "Славутич", "Донецьке", "Азов", "Закарпаття", "Яворів", "Трускавець", "Ковель", "Миколаїв", "Порт Крим", "Порто-Франко", "Рені".

Так, СЕЗ "Миколаїв" створена у межах земельних ділянок і водних акваторій, на яких розташовані державна холдингова компанія "Чорноморський суднобудівний завод", СП "Домен шип'ярд океан", державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61-го комунара". До пільг, запроваджених у зоні, належать такі:*

звільнення від ввізного мита терміном на п'ять років;*

встановлення нульової ставки ПДВ терміном на п'ять років;*

звільнення на три роки від оподаткування прибутку;*

оподаткування прибутку за ставкою, що дорівнює половині діючої в наступні три роки;*

звільнення від оподаткування тієї частини прибутку підприємств суднобудівної промисловості, яка спрямовується на розвиток виробництва протягом 10 років, починаючи з четвертого року реалізації інвестиційного проекту;*

повне звільнення на період реалізації проекту від сплати земельного податку;*

скасування вимоги обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті учасниками СЕЗ.

Іншою ефективною формою залучення капіталу шляхом створення для нього більш сприятливих режимів є створення офшорних центрів і валютних зон.

Офшорні зони — це невеликі держави чи території, що залучають іноземні капітали через надання податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами і в іноземній валюті. Тут для певних типів іноземних компаній встановлено пільги з оподаткування, зменшено або зовсім не застосовуються загальноприйняті вимоги до бухгалтерського обміну і аудиту, частково або повністю скасовано митні й торговельні обмеження.

Залучення капіталу за таких умов набуло розвитку, особливо в острівних державах, таких як Кіпр, Мальта, Гібралтар, Мен, Коста-Рика, Багамські, Віргінські та Бермудські острови, що виникли в другій половині XX ст. Далі до них приєдналися держави та окремі території у складі держав: Ірландія, Бахрейн, Андорра, Ліхтенштейн, Ліберія, Сінгапур, Інгушетія та ін.

Найчастіше офшорний бізнес набуває розвитку в банківській справі, страхуванні, торгівлі, будівництві, наданні транспортних послуг, інвестиційній діяльності, проведенні операцій з цінними паперами та ін.

За принципами оподаткування офшорні зони можна умовно поділити на три групи:*

з фіксованою платою і відсутністю оподаткування;*

з наявністю оподаткування за низькими ставками;*

змішані системи, які включають як фінансові витрати, так і оподаткування доходів офшорних компаній.

На Кіпрі, наприклад, ставка податку на прибуток становить 4,25 %. Передбачено пільги з оподаткування доходів співробітників компанії, якщо вони є іноземними особами. Залежно від термінів проживання на Кіпрі ставка податку становить від 0 до 50 % ставки на доходи кіпріотів.

Офшорним бізнесом займаються й офшорні банківські центри, діяльність яких є результатом виникнення євровалютного ринку, і які функціонують паралельно з національними фінансовими ринками, проте майже не підлягають національному регулюванню з метою залучення міжнародних позичальників і кредиторів. Звільнення від місцевих податків є характерною рисою майже всіх офшорних банківських центрів.

На початок нинішнього століття офшорні банківські центри функціонували в Європі (Амстердам, Брюссель, Лондон, Люксембург, Нормандські острови, Париж, Франкфурт, Швейцарія); в Західній півкулі (Антигуа, Антильські острови, Барбадос, Бермудські Острови, Кайманові острови, Лос-Анджелес, Майямі, Нассау, Нью-Йорк, Панама, Торонто); в Азії (Бахрейн, Вануату, Гонконг, Маніла, Сінгапур, Тайбей, Токіо).

Офшорні банки особливо цікавлять підприємців, які намагаються не афішувати свій бізнес. У цих країнах офшорні банки користуються режимом найбільшого сприяння. їх звільняють від