Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи україни

План

1. Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Після проголошення незалежності Україна практично нічого позитивного в економічному плані не успадкувала від колишнього Радянського Союзу. Так, внаслідок нав'язування нашій державі у складі колишнього Союзу невигідної з погляду перспектив світового науково-технічного розвитку спеціалізації та кооперування структура загального експорту та імпорту України була ще більше деформована, ніж у цілому в СРСР. Практично весь кадровий потенціал, який більш-менш знався на зовнішньоекономічній діяльності, було зосереджено за межами України, в Москві.

Зовнішні борги колишнього Радянського Союзу були досить значними навіть з урахуванням його могутнього економічного потенціалу. Зовнішній борг Союзу почав катастрофічно зростати, особливо в останні роки існування СРСР. Крім об'єктивних причин такого явища — внутрішніх (функціонування командно-адміністративної системи) та зовнішніх (різке падіння цін на енергоносії на світовому

ринку), були й суб'єктивні фактори — блискуче вміння колишнього керівництва Союзу робити все для швидкого зростання цих боргів.

З другої половини 80-х років (початок так званої перебудови) Радянський Союз став у дедалі більших розмірах брати кредити на міжнародних фінансових ринках.

Усе це разом призвело до того, що на момент розпаду зовнішній борг колишнього СРСР становив близько 80 млрд. дол. США, з них 60 млрд. — західним країнам, 20 млрд. — країнам Азії та Східної Європи. Цей борг і став спільним боргом держав колишнього СРСР, у тому числі України.

Згідно з домовленістю - спільним боргом держав колишнього Союзу вважається борг станом на 1 січня 1991 р. Його розмір сягав 40,1 млрд. дол. За період із 1 січня по 1 грудня 1991 р. СРСР в особі його президента й уряду набрав ще 18,6 млрд. боргу, з яких в Україну не потрапив жоден цент із частки, витраченої на закупівлю продовольства та товарів народного споживання. З індустріальної суми, яка становила половину боргу, до України дійшло не більш як 10 млн. дол.

Щодо активів колишнього СРСР, то йому заборгували на той час країни, що розвиваються, та колишні країни світової соціалістичної системи; половина боргів — безнадійні, й тільки 40 % загальної суми у твердій валюті, решта — у національних валютах боржників.

Заборгованість країн третього світу становила 67,5 млрд. дол. США, у тому числі: борг Індії становив 14,3 млрд.; Сирії— 10,8 млрд.; Іраку — 6,1 млрд.; Афганістану — 4,9 млрд.; Ефіопії — 4,5 млрд.; Алжиру — 4,0 млрд.; Анголи — 3,2 млрд.; Південного Ємену — 3,0 млрд.; Єгипту — 2,7 млрд.; Лівії — 2,7 млрд.; Північного Ємену — 1,5 млрд.; Нікарагуа — 1,3 млрд.; Камбоджі — 1,4 млрд. тощо. Загальна заборгованість колишніх соціалістичних країн Радянському Союзу становила 43,8 млрд. рублів, у тому числі: Куби — 15,5 млрд.; Монголії — 9,5 млрд.; В'єтнаму — 9,1 млрд.; Польщі — 5,0 млрд.; Північної Кореї — 2,2 млрд. та ін. Чималим було майно колишнього СРСР за кордоном. За оцінкою експертів, воно становило 45 млрд. дол., крім сотень мільярдів "партійних" грошей і золота на 9,1 млн. унцій.

Ситуація для України, як і для інших колишніх республік Союзу, ускладнювалася ще й тим, що на місці повного розорення опинилися державні та приватні підприємства, які мали рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, статутний і резервний фонди якого, а також будівлі та споруди, інше майно, згідно з постановою Президії Верховної ради Російської Федерації від 13 січня 1992 р., було передано у власність Центрального банку Російської Федерації. Це означало, що Зовнішекономбанк фактично був визнаний банкрутом, а валютні й інші внески України привласнювались Росією. До прийняття згаданої постанови під гарантію Зовнішекономбанку було відкрито кредитні лінії, за якими в Україну надходили сировина, комплектуючі, обладнання. Всі ці кредитні лінії було ліквідовано. Загалом вкладники України втратили на валютних рахунках Зовнішекономбанку СРСР близько 500 млн. інвалютних рублів валютної виручки.

Крім валютних коштів, про які йшлося, Росія фактично присвоїла весь алмазний і художній фонди колишнього Союзу, причому останніми роками перед розвалом ніякої інформації про валютні активи Зовнішекономбанку колишнього СРСР, вартість діамантів та інших коштовностей алмазного фонду ніде офіційно не публікувалось, не кажучи вже про безцінні коштовності спільного колись художнього фонду та значну кількість національних історичних реліквій України, що зберігалися в Москві ще від сумнозвісних часів повної руйнації української державності за цариці Катерини II.

Саме за таких обставин Україні довелося взяти на себе обслуговування та погашення 16,37 % загального боргу колишнього СРСР.

Молода незалежна держава мала значні боргові зобов'язання перед закордоном, тому передусім необхідно було подбати про нагромадження золотовалютних резервів. Уже в грудні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні". Цей надзвичайно серйозний і важливий крок був здійснений з метою захисту майнових прав і економічних інтересів України, забезпечення стійких зовнішньоекономічних відносин і залучення іноземних інвестицій в Україну, ефективного використання та збереження дорогоцінних металів.

З грудня 1991 р. до Державної скарбниці України повністю реалізуються всі видобуті й вироблені на території України дорогоцінні метали, а також приймаються конфісковані чи здані як скарб дорогоцінні метали, камені, алмази та інші коштовності. Всі підприємства, організації, які займаються переробкою продукції, що містить дорогоцінні метала, в тому числі вторинні ресурси і відходи дорогоцінних каменів та алмазів, здійснюють свою діяльність після укладення договору з Національним банком України. Національному банку було запропоновано негайно приступити до формування в Україні запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів. Реалізація дорогоцінних металів, алмазів для потреб народного господарства, за пропозиціями Кабінету Міністрів України, здійснюється Національним банком України за ринковими цінами.

У жовтні 1992 р. Указом Президента України було створено Українську державну компанію "Діаманти України", на яку покладено вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням споживачів алмазами, використанням та реалізацією діамантів, проведення всіх, включаючи зовнішньоекономічні, операцій з дорогоцінними, напівдорогоцінними каменями, бурштином і дорогоцінними металами (за винятком металів у монетарній формі).

Паралельно Державний комітет України по геології та використанню надр розпочав активну роботу з підготовки перспективної програми геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень, що стосуються благородних металів та алмазів.

У недалекому майбутньому Україна може стати однією із золотодобувних країн світу, що особливо актуально і важливо для успішного вирішення завдання нагромадження власних золотих запасів і резервів. Нині розвідано близько десятка родовищ золота, придатних для економічно вигідної їх розробки. Це родовища в центральній частині, Придніпров'ї, Приазов'ї, Донбасі та Закарпатті.

Одне з трьох родовищ золота в Закарпатті (Мужіївське) вже підготовлено до промислової експлуатації. Тут поклади благородного металу розташовані порівняно неглибоко, і його видобуток, за розрахунками спеціалістів, обійдеться відносно дешево. Родовище — це 16,7 млн. т золотовмісної руди, рентабельність видобутку якої, за попередніми розрахунками, має становити 17—30 % і бути однією з найвищих у гірничодобувній галузі. Одне лише Мужіївське родовище спроможне протягом десятків років видавати для потреб України по одній тонні золота (приблизно стільки, скільки витрачається його щороку на медичні та технологічні потреби).

Поклади золота в центральній частині, Придніпров'ї та Донбасі, на відміну від закарпатських, розташовані досить глибоко, тому їх видобуток потребуватиме певних додаткових витрат. Найбільш значними і доступними спеціалісти вважають криворізькі запаси, які мають певну схожість з родовищами Південної Африки та Австралії. Усе це дає підстави стверджувати, що в недалекій перспективі Україна в змозі стати значним регіоном з видобутку золота.

У сучасних умовах демонетизації золота, його запаси, як доводить досвід зарубіжних країн, якими б великими вони не були, не впливають безпосередньо на стійкість грошово-валютного обігу, хоча в змозі забезпечувати на певний період його стабільність. Тому для успішного функціонування грошово-валютної системи держави необхідне нагромадження запасів вільно конвертованої (вільно використовуваної) валюти для безперебійних розрахунків із закордоном. Перед молодою державою на весь зріст постало питання, яким чином на світовому ринку заробити валюту. В перші роки незалежності України розв'язання цього питання окремими політичними силами пов'язувалося з масованою допомогою з боку української діаспори та світової демократичної спільноти. Однак при перших практичних кроках на шляху до його розв'язання на поверхню вийшов увесь цупкий вузол складних проблем, пов'язаних з виходом України на світовий ринок. На перший план виступила проблема підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів ринкових відносин. Ще до проголошення незалежності 16 квітня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", згодом, у травні 1993 р., Кабінет Міністрів видав декрет "Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності"; 12 грудня 1991 р. було прийнято Митний кодекс України, а 13 березня 1992 р. введено в дію Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".

Усі ці заходи сприяли виходу України на зовнішні